Рішення

від 09.04.2015 по справі 923/408/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2015 р. Справа № 923/408/15

Господарський суд Херсонської області у складі судді Остапенко Т.А. при секретарі Івлевій В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "МОРІСОЛЬ"; місцезнаходження: 61001, Харківська область, м. Харків, вул. Плеханівська, 92-А; ідентифікаційний код 38510779

до: Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"; місцезнаходження: 73036, Херсонська область, м. Херсон, вул. Поповича, 23; ідентифікаційний код 31918234

про стягнення 249674,48 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - Панченко І.В. дов. № б/н від 23.02.2015 р.

від відповідача - Берднік К.Г. дов. № 32 від 05.01.2015 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "МОРІСОЛЬ" Харківська область, м. Харків (далі-позивач) звернувся з позовом до дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" Херсонська область, м. Херсон про стягнення 249674,48 грн. за договором поставки № 74/13 від 30.12.2013 року з яких: 7676,92 грн. 3% річних та 241997,56 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення ст.ст. 610-612, 614, 622-625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 230-232, 343 Господарського кодексу України, порушенням відповідачем договірних зобов'язань. Також позивачем надано копії рішення господарського суду Херсонської області по справі № 923/1824/14 від 15.01.2015 року відповідно до якого судом стягнуто на користь позивача суму основної заборгованості та 3 % річних за зазначеним договором та копію постанови Одеського апеляційного господарського суду по справі № 923/1824/14 від 25.02.2015 року, якою рішення господарського суду Херсонської області по справі № 923/1824/14 від 15.01.2015 року залишено без змін, апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Відповідач у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, витребуваних судом документів не надав. Враховуючи заперечення позивача, суд відмовив в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження врегулювання спору з позивачем в позасудовому порядку.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами.

Справу розглянуто в судових засіданнях 26.03.2015 року та 09.04.2015 року.

Статтями 4-2, 4-3 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Відповідно до розділу V ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Питання про належність доказів вирішується судом. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування. Письмовими доказами, в розумінні статті 36 ГПК України, є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору і повинні містити відомості, що мають значення для справи та виконані у формі, який дає змогу встановити достовірність документу.

Враховуючи викладене суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для прийняття рішення. В судовому засіданні після закінчення розгляду справи оголошено вступну та резолютивну частини рішення з роз'ясненням процедури оскарження рішення та набрання ним законної сили, повідомлено про дату підготовки повного рішення.

Дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "МОРІСОЛЬ" та дочірнім підприємством "Херсонський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 30 грудня 2013 р. укладено договір поставки № 74/13 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача сіль садочну морську сирець (товар), а відповідач прийняти і оплатити наступний товар (а.с. 10-14).

На виконання зазначеного договору позивач поставив на адресу відповідача товар на загальну суму 1461392 грн. 80 коп., прийняття якого підтверджується підписом відповідальної особи на накладній № 1012 від 31.12.2013 р. на підставі довіреності № 293/12 від 30.12.2013 р. (а.с. 15-16).

Відповідно до п. 4.1 Договору, за отриманий товар, відповідач повинен був перерахувати на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти протягом 90 банківських днів, а саме в термін до 19.05.2014 р., але розрахунок за отриманий товар в повному обсязі не провів.

В рахунок оплати вартості отриманого товару відповідач перерахував позивачу 11.01.2014 р. - 250000 грн., 05.02.2014 р. - 100000 грн., 10.02.2014 р. - 50000 грн., що підтверджується виписками з розрахункового рахунку позивача (а.с. 19-23).

Отже, відповідачем здійснено часткову оплату товару в розмірі 400000 грн.

Таким чином за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 1061392 грн. 80 коп., що підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків від 02.04.2014 року та листом № 07-04/1731 від 06.11.2014 року (а.с. 18).

Рішенням господарського суду Херсонської області по справі № 923/1824/14 від 15.01.2015 року судом стягнуто на користь позивача суму основної заборгованості та 3 % річних за зазначеним договором (а.с. 26-29).

Постановою Одеського апеляційного господарського суду по справі № 923/1824/14 від 25.02.2015 року, рішення господарського суду Херсонської області по справі № 923/1824/14 від 15.01.2015 року залишено без змін, апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

На момент звернення позивача до суду, договірні зобов'язання з оплати поставленої продукції, рішення господарського суду від 15.01.2015 р. у справі №923/1824/14 в частині оплати основної заборгованості відповідачем не виконані.

Позовні вимоги у сумі 249674,48 грн. за договором поставки № 74/13 від 30.12.2013 року з яких: 7676,92 грн. 3% річних та 241997,56 грн. інфляційних втрат стали предметом судового розгляду у даній справі.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.

За визначенням частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Рішенням господарського суду Херсонської області по справі № 923/1824/14 від 15.01.2015 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 року встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх обов'язків перед позивачем за договором поставки № 74/13 від 30.12.2013 року з оплати поставленого товару та стягнуто суму основної заборгованості, 3% річних. (а.с. 26-29).

Отже, відповідно до положень ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, встановлені рішенням господарського суду від 15.01.2015р. обставини мають преюдиціальне значення для вирішення даної господарської справи.

Позивачем заявлено до стягнення 7676,92 грн. 3% річних за період з 12.12.2014 року по 11.03.2015 року та 241997,56 грн. інфляційних втрат з червня 2014 року по лютий 2015 року.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі і за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Правова позиція щодо віднесення інфляційних нарахувань на суму боргу та процентів річних до складу грошового зобов'язання викладена в постанові Верховного Суду України від 08.11.2010 р. по справі № 4/719 та постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Зокрема зазначено, що відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Невиконання відповідачем зобов'язання по сплаті грошових коштів в сумі 1061392,80 грн. основного боргу на момент звернення до суду підтверджено матеріалами справи, а відтак вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за неналежне виконання грошового зобов'язання є правомірними та обґрунтованими. Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наведений позивачем, відповідно до періодів виникнення та оплати заборгованості, узгоджених сторонами в договорі, суд задовольняє їх в сумі 7676,92 грн. та 241190,58 грн. Втрати від інфляції в сумі 806,98 грн. заявлені позивачем безпідставно.

Згідно із ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

На підставі зазначених вище норм матеріального права, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (місцезнаходження: 73036, Херсонська область, м. Херсон, вул. Поповича, 23; ідентифікаційний код 31918234) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "МОРІСОЛЬ" (місцезнаходження: 61001, Харківська область, м. Харків, вул. Плеханівська, 92-А; ідентифікаційний код 38510779) 241190,58 грн. інфляційних втрат, 7676,92 грн. 3 % річних, 4973,52 грн. судового збору.

3. Відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення з Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 806,98 грн. інфляційних втрат.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 14.04.2015 року

Суддя Т.А. Остапенко