Постанова

від 08.04.2015 по справі 925/2321/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2015 р. Справа№ 925/2321/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

секретар Бурдейна Н.В.

за участю представників:

від позивача: Герасименко М.В. (представник за довіреністю)

від відповідача: Босак С.А. (представник за довіреністю)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна"

на рішення господарського суду Черкаської області

від 10.02.2015 р.

у справі №925/2321/14 (суддя Гура І.І.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Преміум-7"

до іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна"

про стягнення 13838,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа Преміум-7" звернулося до господарського суду Черкаської області з позовною заявою про стягнення з іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна" 13838,40 грн., з яких 13140 грн. основного боргу, 37,80 грн. процентів за користування коштами, 345,24 грн. пені, 315,36 грн. інфляційних нарахувань та 1827 грн. витрат зі сплати судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за договором про охорону об'єкту №20/13 від 01.08.2013 р. щодо оплати послуг за жовтень 2014 р., внаслідок чого і виникла заборгованість.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 10.02.2015р. у справі №925/2321/14 позов задоволено повністю. Стягнуто з іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Преміум-7": 13838,40 грн., з яких 13140 грн. основного боргу, 37,80 грн. процентів за користування коштами, 345,24 грн. пені, 315,36 грн. інфляційних нарахувань та 1827 грн. витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, іноземне підприємство "Агро-Вільд Україна" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 10.02.2015 р. про стягнення основного боргу, стягнення процентів за користування коштами, пені, інфляційних нарахувань, сплати судового збору та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому скаржник посилається на те, що судом не взято до уваги, що направлення та отримання відповідачем актів надання послуг за жовтень 2014 р. не було підтверджено належними доказами. Також відповідач зазначив, що акт про надання послуг за жовтень 2014 р. від 31.10.2014 р. не може вважатись належним доказом у справі, оскільки дата відправлення цінного листа (28.10.2014 р.) передує даті оформлення (складання) акту (31.10.2014 р.).

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2015 р. у справі №911/4806/14 прийнято апеляційну скаргу іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна" на рішення господарського суду Черкаської області від 10.02.2015р. у справі №925/2321/14 до провадження; розгляд апеляційної скарги призначено на 08.04.2015 р.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 10.02.2015 р. про стягнення основного боргу, стягнення процентів за користування коштами, пені, інфляційних нарахувань, сплати судового збору та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, рішення господарського суду Черкаської області від 10.02.2015р. у справі №925/2321/14 залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

01.08.2013 р. між ТОВ "Альфа Преміум-7", як замовником, та ІП "Агро-Вільд Україна", як виконавцем, був укладений договір про охорону об'єкту №20/13 (далі за текстом - договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання: організувати та забезпечити охорону підприємства замовника та охорону товарно-матеріальних цінностей замовника, прийнятих під охорону на умовах цього договору, не допустити їх розкрадання та проникнення сторонніх осіб на об'єкт, що охороняється; здійснювати перепустковий режим на об'єкті відповідно до інструкції, яка узгоджується із замовником.

Відповідно до п.4.1 договору, вартість надання послуг охорони за цим договором є договірною і визначається сторонами у протоколі узгодження договірної ціни.

В пункті 4.4. договору сторонами погоджено, що виконавець не пізніше 30 числа поточного місяця надає замовнику два примірники акту надання послуг, підписані зі своєї сторони під розписку про отримання уповноваженому представнику замовника (або направляє засобами поштового зв'язку).

Замовник зобов'язаний протягом 3 робочих днів підписати акт надання послуг і передати його виконавцеві або надати письмове обґрунтування відмови від підпису (п.4.4.1. договору).

Згідно з п.4.4.3. договору оплата наданих послуг здійснюється до п'ятого числа місяця наступного за розрахунковим.

Виходячи зі змісту п.4.5., п.4.6. договору, у випадку несвоєчасної оплати послуг, наданих виконавцем за охорону об'єкта нараховується штраф (за кожен такий випадок) у розмірі 3% від суми простроченої плати за кожен день прострочення, але не менше ніж подвійної облікової ставки НБУ. У випадку виявлення порушення зі сторони виконавця по процедурі організації та здійснення охорони об'єкта, замовник має право отримати письмове пояснення від виконавця.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє протягом року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п.7.1. договору).

На виконання умов договору, позивач надав відповідачу послуги з охорони по договору на загальну суму 197100 грн., що підтверджується актами надання послуг: № 80 від 31.08.2013, № 91 від 30.09.2013, № 114 від 31.10.2013, № 127 від 30.11.2013, № 30 від 31.01.2014, № 46 від 28.02.2014, № 64 від 31.03.2014, № 128 від 30.04.2014, № 173 від 31.05.2014, № 212 від 30.06.2014, № АПС00000046 від 31.07.2014, № АПС00000110 від 31.08.2014, № АПС00000124 від 30.09.2014, № ПЗ000000002 від 31.10.2014.

Однак, за надані послуги з охорони за жовтень 2014 р. відповідач не розрахувався, в зв'язку з чим заборгованість відповідача за надані послуги становить 13140 грн.

28.10.2014 позивач направив вимогу про підписання актів наданих послуг за жовтень 2014 р. та відповідні акти наданих послуг за жовтень 2014 р.

06.11.2014 позивач направив на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості за послуги з охорони та підписання актів надання послуг за жовтень 2014 року за вих. №54 від 06.11.2014.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою договір про охорону об'єкту №20/13 від 01.08.2013 р. є договором про надання послуг.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

У ч. 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З аналізу викладених норм вбачається, що договір про надання послуг є оплатним, і обов'язок виконавця надати послугу відповідає обов'язку замовника цю послугу прийняти та оплатити.

Оскільки договір про надання послуг є оплатним, то обов'язок відповідача за договором оплатити отримані послуги виникає згідно з положеннями Закону.

Як погоджено сторонами в п.4.4.2. договору, у випадку не підписання замовником акту надання послуг та направлення його виконавцю або не надання письмового обґрунтування відмови від підпису, акт надання послуг без підпису замовника підтверджує факт надання послуг належним чином та у повному обсязі, а також є підставою для оплати замовником наданих йому послуг протягом 15 днів із моменту отримання акту надання послуг.

Колегією суддів встановлено, що акти надання послуг за жовтень 2014 р. всупереч умовам п.4.2.2. договору не були підписані, а також не було надано мотивованої письмової відмови від підпису, а отже послуги вважаються наданими та прийнятими відповідачем без зауважень.

Оскільки наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі обов'язкові реквізити, що фіксують факт здійснення надання послуг та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отримані послуги.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що направлення та отримання відповідачем актів про надання послуг за жовтень 2014 р. не підтверджено належними доказами.

Проте дані твердження спростовуються наявними в матеріалах копіями опису вкладення у цінний лист, фіскального чеку УДППЗ «Укрпошта», рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0100121489389, роздруківки з Єдиного Державного реєстру Поштових відправлень «Укрпошта» за №0100121489389, яким підтверджується отримання поштового відправлення (в якому було надіслано, зокрема акти про надання послуг за жовтень 2014 р.) відповідачем 04.11.2014 р.

Твердження відповідача про те, що акт про надання послуг за жовтень 2014 р. від 31.10.2014 р. не може вважатись належним доказом у справі, оскільки дата відправлення цінного листа (28.10.2014 р.) передує даті оформлення (складання) акту (31.10.2014 р.) колегія суддів вважає необґрунтованим, виходячи з того, що умовами договору, а саме: п.4.4 договору передбачено обов'язок виконавця надання Актів надання послуг замовнику, не пізніше 30 числа поточного місяця. Отже відправка даних актів за жовтень 2014 р. була здійснена 28 жовтня у відповідності до умов договору. Крім того, у разі непогодження з актом, відповідач зобов'язаний був письмово обґрунтувати відмову від підпису, як передбачено п.4.4.1 договору, проте така відмова відсутня.

Отже, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 13140 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач просив стягнути з відповідача 37,80 грн. процентів за користування коштами, 345,24 грн. пені, 315,36 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Враховуючи те, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, у позивача наявні правові підстави вимагати стягнення з відповідача за порушення грошового зобов'язання суму трьох відсотків річних, інфляційних втрат та пені.

Колегія суддів вважає розрахунок сум інфляційних втрат, пені, трьох відсотків річних, заявлених до стягнення, вірним.

З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач прострочив виконання зобов'язання з оплати за договором, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 37,80 грн. процентів за користування коштами, 345,24 грн. пені, 315,36 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу іноземного підприємства "Агро-Вільд Україна" залишити без задоволення, рішення господарського суду Черкаської області від 10.02.2015р. у справі №925/2321/14 залишити без змін.

2. Матеріали справи №925/2321/14 повернути до господарського суду Черкаської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк