Постанова

від 04.03.2015 по справі 814/286/15

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

04 березня 2015 року Справа № 814/286/15

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АЙЕСДІ", пр. Г.Сталінграду, 1-Г,Миколаїв,54000

доДержавної подактвоої інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 24/2,Миколаїв,54030

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.01.2015р. № 0000692208, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АЙЕСДІі» (далі-позивач, ТОВ, підприємство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у центральному районі м. Миколаєва Головного управління юстиції у Миколаївській області (далі-відповідач, ДПІ, податкова) № 0000692208 від 21.01.2015 року форми "Р" в частині збільшення товариству з обмеженою відповідальністю "АЙЕСДІ" суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість за липень 2014 року на суму 75832,91 грн., в тому числі за основним платежем 60666,33 грн., за штрафними санкціями в сумі 15166,58 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним не було допущено порушень зазначених в акті перевірки, що призвели до заниження суми ПДВ, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, мотивуючи свої заперечення тим, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства України.

Справу розглянуто у порядку письмового провадження.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

В період з 18.12.2014 р. по 24.12.2014 р. контролюючим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АЙЕСДІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість в частині здійснення взаємовідносин з платником податків контрагентом-постачальником ТОВ «Авва Україна» за період липень 2014 р. та контрагентами-покупцями, за результатами якої складено акт перевірки №1012/14-03-22-08/32188816 від 30.12.20104 року (далі-акт перевірки, арк. с. 20-52).

Згідно акта перевірки позивачем було порушено п. 185.1 ст. 185, п. 188.1. ст. 188. п.198.1. п. 198.3., п. 198.6. ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, внаслідок чого було занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, в розмірі 70333 за липень 2014 року.

21 січня 2015 року ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000692208 про збільшення суми грошового зобов'язання за липень 2014 року за податком на додану вартість на суму 87916,25 грн., з яких за основним платежем в сумі 70333 грн., за штрафними санкціями в сумі 17583,25 грн.

Висновки про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на тому, що податковий кредит в сумі 70333,33 грн. податкової було сформовано ТОВ «АЙЕСДІ» на підставі податкових накладних, які були виписані ТОВ «АВВА УКРАЇНА» (продавцем товару за договором купівлі-продажу № 01/07 від 01.07.2014 року) з порушенням порядку їх виписки та без реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також перевіркою не встановлено придбання нашим підприємством товарів від підприємства-постачальника ТОВ «АВВА УКРАЇНА» за період липень 2014 року.

Позивач не погодився із вказаними висновками відповідача (за винятком помилкового формування податкового кредиту на суму 9666.67 грн.. яке сталося внаслідок неуважності і було визнано позивачем), залишилися без задоволення і не були враховані відповідачем.

Суд надаючи правову оцінку обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «АЙЕСДІ», основним видом діяльності якого відповідно до виданої ГУ статистики в Миколаївській області довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та установ України є будування суден і плавучих конструкцій , 01.07.2014 року було укладено договір з ТОВ «АВВА УКРАЇНА» за № 01/07 на купівлю-продаж матеріалів, призначених виключно для використання при будівництві суден чи інших плавучих конструкцій (в тому числі фанери ламінованої, шайби ізоляційної оцинкованої, сітки Маньє плетеної, шестикутової, теплоізоляційного матеріалу Фолар типу С), загальною вартістю 422000.00 грн.(арк. с. 77-80).

Реальність господарських операцій між підприємством та ТОВ «АВВА УКРАЇНА» засвідчується низкою первинних та інших документів, які складені у повній відповідності до законодавства України (вимог ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») та підтверджують факти здійснення цих операцій, а саме: договором купівлі-продажу № 01/07 від 01.07.2014 року, в якому сторони погодили умови, що згідно законодавства України визначаються як істотні для відповідного виду договорів; погодженою сторонами специфікацією до договору купівлі-продажу № 01/07 від 01.07.2014 року, в якій узгодили вимоги щодо асортименту, кількості, якості та ціни товару; видатковими накладними, складеними за результатами фактичної передачі товару від продавця до покупця; складеними постачальником податковими накладними; реєстром виданих ТОВ «АЙЕСДІ» довіреностей на отримання ТМЦ у липні 2014 року; платіжними дорученнями та наданими банківською установою виписками про рух коштів на рахунку по.купця, яким підтверджується факт повної оплати поставленого товару;

карткою рахунку 63.1. «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за контрагентом ТОВ «АВВА УКРАЇНА»; обігово-сальдовою відомістю за рахунком 20.1. «Виробничі запаси» (арк. с. 77-106).

Таким чином, факт придбання позивачем товарів у ТОВ «АВВА Україна» підтверджується вищезазначеними документами.

Суд не приймає в якості належного доказу посилання відповідача на відсутність у позивача розрахунків-фактур та товаро-транспортниких накладних, а також посилання на відомості з податкової звітності контрагента позивача, з огляду на таке.

Умови укладеного між підприємством та ТОВ «АВВА УКРАЇНА» договору купівлі-продажу № 01/07 від 01.07.2014 року передбачали здійснення оплати без виставлення рахунків, протягом п'яти календарних днів після отримання товару (п. 4.З.). Такі домовленості сторін повністю узгоджуються з вимогами цивільного, господарського та податкового законодавства України, які не передбачають наявності рахунку-фактури як обов'язкової умови оплати та оприбуткування переданого товару. Текст складеного відповідачем Акту перевірки також не містить жодних посилань на норми, які б порушило підприємство, обравши зазначений вище спосіб розрахунків.

Що ж до товарно-транспортних накладних, то вони не передбачені п.п. 201.10., 201.11. ст. 201 ПК України серед документів, що є підставами для формування податкового кредиту. Натомість товарно-транспортна накладна відповідно до ч. 2 ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» є одним із низки документів, що підвереджує надання перевізником замовнику послуг з перевезення товарів.

За таких обставин наявність чи відсутність товарно - транспортних накладних може свідчити лише про дотримання чи порушення правил перевезення автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства, та за наявності інших підтверджуючих документів не може саме по собі свідчити про безтоварність операції і неправомірність формування податкового кредиту.

Таку позицію неодноразово висловлював Вищий адміністративний суд України ( ухвали від 24.11.2014 року по справі № К/800/32766/14 та від 13.01.2015 року по справі № К/800/50432/13), а також вищестоящий орган відповідача - Міністерство доходів та зборів в своєму листі від 19.09.2013 року № 11569/6/99-99-22-01 -03-15/1128.

Також, відповідач в Акті перевірки в якості доказів «безтоварності» наводить відомості з податкової звітності ТОВ «АВВА УКРАЇНА» про балансову вартість його основних фондів станом в 2013 році або зазначає про неподання постачальником станом на день оформлення Акту перевірки звітності звіту за формою 1-ФД за 2014 рік. В той же час відповідач жодним чином не розкриває взаємозв'язку цих даних з господарськими операціями, які здійснювалися ТОВ «АВВА УКРАЇНА» в зовсім інший період - в липні 2014 року. Крім того, згідно наведених в самому ж Акті перевірки даних ДПІ у Київському районі міста Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області (лист № 36138/22- 02 від 17.11.2014 року) вбачається, що ТОВ «АВВА УКРАЇНА» в період з червня-липня 2014 року використовувало офісне приміщення, здавало податкову звітність (остання була здана 20 жовтня 2014 року за вересень 2014 року), декларувало податкові зобов'язання з податку на додану вартість, в тому числі і по взаємовідносинах з позивачем у липні 2014 року.

А тому, висновки відповідача про неспроможність ТОВ «АВВА УКРАЇНА» поставити придбаний нашим підприємством товар ґрунтується виключно на не підтверджених результатами документальних перевірок припущеннях.

За таких обставин суд вважає, що позивач має право на податковий кредит, сплачений на користь цього підприємства, а спірне податкове повідомлення-рішення належить скасувати.

Таким чином, встановлені судом обставини свідчать про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та обґрунтовано заявлено відшкодування з бюджету та від'ємне значення суми податку на додану вартість за перевіряє мий період.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Що стосується нікчемності правочинів суд, з урахуванням позиції, що викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № К/9991/50772/12, зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009, "… вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або про відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Отже, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

У зв'язку з наведеним, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкового повідомлення-рішення, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду правомірність та обґрунтованість прийнятого ним рішення. У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у миколаївській області №0000692208 від 21.01.2015 року форми "Р" в частині збільшення товариству з обмеженою відповідальністю "АЙЕСДІ" суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість за липень 2014 року на суму 75832,91 грн., в тому числі за основним платежем 60666,33 грн., за штрафними санкціями в сумі 15166,58 грн.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АЙЕСДІ" (код ЄДРПОУ 32188816) сплачений згідно платіжного доручення №662 від 29.01.2015 року судовий збір в сумі 182,70 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Суддя Є. В. Марич