Ухвала

від 09.04.2015 по справі 808/2896/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2015 рокусправа № 808/2896/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 травня 2014 року у справі № 808/2896/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНС ТРЕЙД ЛТД» до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНС ТРЕЙД ЛТД» (далі - ТОВ «АЛЬЯНС ТРЕЙД ЛТД») 29 квітня 2014 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, згідно з яким, просить визнати нечинним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №0000232201 від 20 січня 2014 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасовано, оскільки висновки відповідача щодо нереальності проведеної позивачем з ТОВ «Інкомсофт ВК» господарської операції, викладені у акті №133/22-01/36549579 від 26 грудня 2013 року (далі - акт перевірки), на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 28 травня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в акті перевірки, про недодержання позивачем вимог п.п.198.3, 198.6 ст.198, п.201.4 ст.200 Податкового кодексу України в момент вчинення правочину з ТОВ «Інкомсофт ВК», який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності та повноти сплати податку на додану вартість та податку на при прибуток підприємства при здійсненні господарських операцій з ПП ВКФ «СВ-ПЛЮС», ТОВ «ДЕЛІШЕС», ТОВ «ДМК», ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ДИСТРИБ 'ЮТОРСЬКІ СИСТЕМИ», ТОВ «ІНКОМСОФТ ВК» за період з 01 вересня 2010 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №133/22-01/36549579 від 26 грудня 2013 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем п.201.4 ст.200, п.198.3 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено від'ємне значення ПДВ (ряд.19) в загальній сумі 3296,00 грн.

Згідно з актом перевірки відповідач дійшов висновку, про те що позивачем до податкового кредиту включено суму податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товару у ТОВ «ІНКОМСОФТ ВК» на підставі нікчемного правочину, який не підтверджений первинними бухгалтерськими документами, а саме: до перевірки не надано товарно-транспортні накладні та подорожні листи. Зазначає про відсутність у ТОВ «ІНКОМСОФТ необхідних умов для досягнення результатів відповідної господарської діяльності, економічної доцільності, в тому числі відсутність управлінського, технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, що підтверджує відсутність здійснення господарської діяльності.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000232201 від 20 січня 2014 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3296,00 грн.

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішеня відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів/послуг, до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів/послуг, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що позивач у межах своєї господарської шляхом укладання договору поставки придбав у ТОВ «ІНКОМСОФТ ВК» пакети поліетиленові.

При цьому, з врахуванням положень п.п.1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення зазначеного правочину за наявності доказів які підтверджують обставини придбання товару, а саме: договору поставки № 15 від 09 лютого 2011 року (а.с.77-79) та додаткової угоди до нього №1 від 09 лютого 2011 року (а.с.80), видаткових накладних (а.с.61,63), платіжного доручення (а.с.65)

ТОВ «ІНКОМСОФТ ВК виписано позивачу податкові накладні за березень, квітень 2011 року (а.с.62,64).

Крім того, обставини здійснення позивачем господарської діяльності підтверджуються також іншими документами, що містяться в матеріалах справи, а саме: довіреностями (а.с.66-68) та договорами суборенди та оренди нежилого приміщення (а.с.72,74), актами приймання-передачі (а.с.71,76).

Обставини використання придбаного товару в господарській діяльності позивача підтверджуються актами списання товарів (а.с.81).

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій позивача з ТОВ «ІНКОМСОФТ ВК», за наслідками яких сформовано податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності.

Щодо доводів податкового органу відносно відсутності у позивача ТТН та інших доказів на переміщення придбаного товару.

В цьому випадку, суд виходить з положень п.п. 11.1 розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363 яким встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно з п. п. 11.4, 11.5, 11.6, 11.7 вказаних Правил оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Тобто, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій за наявності інших підтверджуючих документів.

Відсутність саме товарно-транспортних накладних не є підставою для не включення вартості придбаних товарів до валових витрат та сум податку на додану вартість до податкового кредиту покупця.

Також слід зазначити, що доводи відповідача про відсутність у ТОВ «Матадор» виробничого обладнання, складських приміщень, працівників для здійснення господарської діяльності не спростовують обставин постачання позивачу товарно-матеріальних цінностей, адже така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й за рахунок ресурсів, що належать іншим особам (найманих ресурсів).

Крім того, при визнанні договору нікчемним податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а безтоварність здійсненої позивачем господарської операції, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 травня 2014 року у справі № 808/2896/14- без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 10 квітня 2015 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко