Рішення

від 18.02.2015 по справі 910/28757/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2015Справа №910/28757/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковчег - АС" (вул. Червоноткацька, 27/2, м. Київ, 02094)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Хауз" (вул. А.Антонова, 5-Б, м. Київ, 03186)

про стягнення 54153,59 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача: Кобилецький В.В. - довіреність б/н від 08.12.2014;

від відповідача: не з'явились,

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ковчег - АС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Хауз" про стягнення 53 623,24 грн., а саме: 42 771,56 грн. заборгованості, 7 570,57 грн. інфляційних втрат, 3 281,11 грн. пені, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами договору № 243-03437-15520 від 31.07.2013 в частині оплати поставленого товару, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 42771,56 грн., за наявності якої відповідачу нараховано пеню та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2014 порушено провадження у справі № 910/28757/14 та призначено до розгляду на 28.01.2015.

Ухвалою суду від 28.01.15 р. розгляд справи відкладався на 18.02.15 р..

В судові засідання 28.01.15 р. та 18.02.15 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду справи 28.01.15 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0103032949863, 0103032952619.

Копія ухвали суду від 28.01.15 р..яка направлялась відповідачу на вказану в позовній заяві адресу, а саме: вул. А.Антонова, 5-Б, м. Київ, 03186), станом на час проведення судового засідання 18.02.15 р. відділенням поштового зв'язку не повернута.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103032952635, в якому зазначається, що дане поштове відправлення, станом на 18.02.15 р., надійшло до відділення поштового зв'язку «КИЇВ 186» та під час доставки не вручене.

До початку судового засідання 28.01.15 р. позивачем через канцелярію суду позивачем подано суду заяву б/н від 20.01.15 р. про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній просить суд стягнути з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 42 771,56 грн., 9 067,57 грн. інфляційних втрат, 2 314,36 грн. пені, а також судові витрати з оплати судового збору в сумі 1 827,00 грн. та послуг адвоката в сумі 5 000,00 грн.

Заява разом з доданими до неї фіскальним чеком № 7299 від 24.01.2015 та описом вкладення у цінний лист з відбитком календарного штемпеля УДППЗ "Укрпошта", датованим 24.01.15 р. долучена судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 18.02.15 р. представником позивача через канцелярію суду подано письмове пояснення до позовної заяви б/н від 17.01.15 р., в якому позивач зазначив про гонорар адвоката в сумі 5000,00 грн., визначений сторонами додатковою угодою між адвокатом та позивачем, при цьому деталізований перелік (специфікація) послуг адвоката сторонами не складався та не узгоджувався. Крім того, представник позивача зазначив, що чинним законодавством України не передбачено складання специфікації на підтвердження витрат на правову допомогу. Пояснення разом з доданими до нього документами долучені судом до матеріалів справи.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 28.01.15 р. та 18.02.15 р. до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 26.12.14 р. та 28.01.15 р. відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання суд не повідомлений.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Дослідивши позовну заяву та подану представником позивача заяву про збільшення розміру позовних вимог судом встановлено, що згідно даної заяви позивачем збільшено період нарахування втрат від інфляції: з квітня - листопад 2014 р. на квітень - грудень 2014 р. та відповідно збільшено суму нарахувань до 9067,57 грн., а також зменшено розмір заявленої до стягнення пені до 2314,36 грн. в зв'язку зі зменшенням періоду її нарахування, заявлено до стягнення судові витрати в сумі 1827,00 грн. та додатково - витрати з оплати послуг адвоката в сумі 5000,00 грн..

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд зазначає, що предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову належать лише юридичні факти, тобто ті, з яким нормами матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів матеріального правовідношення.

Відповідно до п. 3.10 Постанови № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Враховуючи вищевикладене, судом розцінено вказану заяву представника позивача б/н від 20.01.15 р. про збільшення позовних вимог як заяву про зміну предмету позову в частині визначеного позивачем періоду нарахування пені та інфляційних нарахувань, а також як заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині суми нарахованих та заявлених до стягнення сум втрат від інфляції та зменшення в частині сум нарахованої та заявленої до стягнення суми пені.

Відповідно до п.3.12 Постанови № 18 право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Згідно п.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12р. "Про судове рішення" зміна предмета або підстав позову за заявою позивача допустима лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22 і 23 ГПК, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета або підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі.

Приймаючи до уваги, що зміна предмету позову та зміна розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує передбачені ст. 22 ГПК процесуальні права відповідача, а саме останньому було надано можливість надання доводів та заперечень щодо нового предмету позову та іншого розміру позовних вимог і наведенні їх у судовому засіданні, суд приймає вищевказану заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог (зміну предмету позову та зміну розміру позовних вимог) до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 18.02.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (зміну предмету позову та зміну розміру позовних вимог).

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОВЧЕГ-АС» (Постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Буд Хауз» (Покупець за договором, відповідач у справі) 31 липня 2013 р. укладений Договір № 243-03437-15520 (далі - Договір).

У відповідності до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується виготовити та передати металоконструкції для холів (надалі - «Товар»), у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти Товар і оплатити його, в порядку та на умовах, що передбачені цим Договором.

Розділами 2-5 Договору сторони обумовили найменування, кількість та якість товару, порядок його передачі, тару, пакування та маркування товару, а також ціну товару та порядок розрахунків тощо.

Відповідно до п.6.1 Договору він набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов'язань.

Судом встановлено, що між сторонами фактично був укладений договір підряду, який підпадає під правове регулювання норм § 1, 3 глави 61 Цивільного кодексу України, з елементами договору поставки, який регулюється нормами § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Суд зазначає, що можливість укладення сторонами змішаного договору та узгодження ними умов в такому договорі не суперечить приписам ч.2 ст.628 Цивільного кодексу України, відповідно до яких сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Частиною 1 ст. 843 Цивільного кодексу України визначено, що договором підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Згідно ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

За приписами ч.1 ст.853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно п.п. 1.2, 2.1 Договору товар за цим Договором поставляється на умовах DDR, у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс 2010», які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також особливостей, що випливають з умов цього Договору.

Найменування, кількість та асортимент Товару, що поставляється за цим Договором, вказується у специфікації, яка підписується Сторонами та є невід'ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п.3.1, 3.2 Договору місцем передачі Товару від Постачальника до Покупця є об'єкт «Адміністративно - технічний корпус з підземним паркінгом» за адресою: м. Київ, пр-т Перемоги, 15-км., якщо інше місце передачі Товару не погоджено Сторонами у додаткових угодах до цього Договору. Перехід всіх ризиків випадкового знищення або ушкодження Товару відбувається в момент передачі Товару від Постачальника Покупцеві, яка оформляється підписанням Сторонами видаткової накладної або акту приймання-передачі.

Згідно п. 5.1 Договору ціна Товару визначається Сторонами згідно із специфікацією та становить 158 954,13 грн., в тому числі ПДВ 20% - 26 492,36 грн..

З урахуванням додаткової угоди від 04.11.13 р. ціна Товару, що поставляється за даною Додатковою угодою, погоджена Сторонами у Специфікації (Додатку №1 до цієї Додаткової угоди) і складає: 21 074,26 грн., в тому числі ПДВ 20% - 3 512,38 грн..Вартість додаткової поставки згідно Додатку №1 до даної Додаткової угоди № 1 включає в себе: вартість матеріалів, транспортні витрати, а також обов'язкові платежі, податки та відрахування.

Строк виготовлення метало конструкцій - 20 робочих днів з дати отримання авансового платежу згідно п.5.2.1 Договору, строк поставки товару - 5 робочих днів з дати виготовлення металоконструкцій (п.п.6.2, 6.3 Договору).

В зв'язку зі зміною кількості та асортименту Товару, Сторони додатковою угодою від 04.11.13 р. дійшли згоди внести зміни до п. 5.1. Договору та викласти його у наступній редакції: « 5.1. Ціна Товару визначається Сторонами згідно із специфікаціями та становить 180 028,39 грн., в тому числі ПДВ 20% - 30 004,73 грн.», а також внести зміни до Договору, зазначивши, що Продавець бере на себе зобов'язання передати у власність Покупця металоконструкції для холів на об'єкт: «Адміністративно-технічний корпус з підземним паркінгом» за адресою: м. Київ, пр-т. Перемоги, 15-км.. Строк поставки складає 10 робочих днів з дати підписання Сторонами цієї Додаткової угоди.

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було виготовлено та здійснено поставку Покупцю товару (металоконструкцій) на суму 209557,78 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 15 від 12.09.13 р., № 24 від 30.09.13 р., № 22 від 22.10.13 р., № 23 від 23.10.13 р., № 8 від 02.04.14 р., а також відповідними податковими накладними, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується засвідченими печаткою ТОВ «БудХауз» підписами на вищевказаних видаткових накладних уповноваженого представника вказаного товариства.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.п. 3.3, 3.4 Договору передача та прийом Товару за кількістю та якістю відбувається за участю уповноважених представників Сторін.

Прийом Товару за кількістю та якістю здійснюється в порядку, визначеному відповідними Інструкціями, затвердженими постановами Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР: Инструкция о порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по количеству» № П-6 від 15 червня 1965 р. та «Инструкция о приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по качеству» № П-7 від 25 квітня 1966 р..

За умовами п.3.8, 3.9 Договору у разі наявності претензій щодо якості Товару Покупець за своїм вибором має право вимагати заміни неякісного Товару або відмовитися від прийняття. Повернення неякісного Товару на склад Постачальника та/або доставка заміненого Товару (в тому числі його завантаження/розвантаження) здійснюється за рахунок Продавця протягом 2 робочих днів з дня отримання відповідної вимоги Покупця.

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаними видатковими накладними відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Крім того, позивачем виконано робіт та надано послуг на загальну суму 31656,00 грн., що підтверджується підписаними сторонами та засвідченим печатками товариств актом надання послуг із виготовлення з отриманих від замовника матеріалів металоконструкцій та прийому - передачі готової продукції від 02.04.14 р. на суму 29156,00 грн. та актом надання послуг з доставки конструкцій на об'єкт замовника № 9 від 02.04.14 р. на суму 2500,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт виконання робіт та їх обсяг за вказаними Актами згідно умов Договору відповідачем не заперечувався.

Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів, а також термінів виконання робіт до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ТОВ «Ковчег-АС» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання по виконанню робіт та поставці товару, обумовлених Договором, у повному обсязі та з належною якістю, а відповідачем, в свою чергу, прийнято виконання цих робіт та товар без будь - яких зауважень, що позбавляє останнього права посилання на невідповідність Актів умовам Договору та виявлені недоліки, як на умову звільнення від оплати виконаних робіт.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Ковчег - АС" умов Договору з боку відповідача відсутні. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до умов п.5.2 Договору оплата Товару здійснюється у гривнях шляхом Покупцем перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний у цьому Договорі, у наступному порядку:

Передоплата у формі авансу в розмірі 111 270,00 грн. (з урахуванням ПДВ 20%) Товару - протягом 5 банківських днів після підписання цього Договору.

Остаточна оплата поставленого Товару в розмірі 47 684,13 грн. (з урахуванням ПДВ 20%) здійснюється на підставі підписаного Сторонами акту приймання - передачі (чи видаткової накладної) Товару протягом 3 робочих днів з дати його підписання.

З матеріалів справи судом встановлено та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що на виконання умов п. 5.2. Договору відповідачем 12.08.13 р. було перераховано на рахунок позивача аванс в сумі 111270,00 грн., а також оплачено частину заборгованості за виконані роботи та переданий товар (металоконструкції) в сумі 87152,22 грн., що підтверджується відповідними виписками банку за 12.08.13 р., 06.11.13 р., 14.11.13 р., 27.12.13 р., 28.02.14 р..

Отже, враховуючи здійснене відповідачем перерахування грошових коштів в рахунок оплати вищезазначених видаткових накладних та актів, залишок неоплаченого відповідачем поставленого за Договором товару та наданих послуг, який заявлений до стягнення позивачем, становив 42771,56 грн..

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю "Ковчег - АС" грошових коштів в сумі 42771,56 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Хауз" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 243-03437-15520 від 31.07.13 р. та додаткової угоди № 1 від 04.11.13 р. до вказаного договору суду не надано.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 42771,56 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.7.4. Договору у разі порушення Покупцем строків оплати поставленого Товару, Покупець має право вимагати від Покупця оплати цієї ціни, а також сплати пені у розмірі облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати і до моменту повного погашення боргу.

Крім того, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товар та виконані роботи у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 2314,36 грн. за період з 07.04.14 р. по 07.10.14 р. та 9067,57 грн. інфляційних нарахувань за квітень 2014 - грудень 2014 р.р., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків та заяви про збільшення розміру позовних вимог (зміну предмету позову).

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9 Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідально до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення стоку є перший за ним робочий день.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно - правової системи «ЛІГА: Закон» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та втрат від інфляції судом встановлено, що позивачем в розрахунку зазначено про визначення при перерахунку пені граничним строком оплати за поставлений товар та виконані роботи 07.04.14 р. та початком перебігу нарахування пені визначено саме цю дату, тоді як датою початку нарахування пені мало бути 08 квітня 2014 р.. Крім цього, позивачем невірно визначено початок періоду нарахування втрат від інфляції, тобто починаючи з квітня 2014 р., тоді як у вказаний місяць відповідачем мав бути здійснений платіж, отже інфляційні нарахування можливо здійснювати тільки з наступного місяця з вказаним, тобто з листопада 2014 р..

Таким чином, розмір пені та інфляційних нарахувань, перерахований судом у відповідності до умов Договору та положень законодавства в межах визначеного позивачем періоду, становить 2304,40 грн. та 7415,85 грн. відповідно, отже є меншими, ніж заявлено у позивача. Тобто, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені та інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату поставленого товару та виконаних робіт підлягають частковому задоволенню в сумах 2304,40 грн. та 7415,85 грн. відповідно.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на адвокатські послуги в розмірі 5000,00 грн., суд зазначає, що відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За приписом частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Згідно з п. 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (далі - Постанова № 7) витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Згідно ст. 2 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.

За умовами ст. 26 даного Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Судом за матеріалами справи встановлено, що 08 грудня 2014 р. між Адвокатом Кобилецьким В'ячеславом Вікторовичем, який діє на підставі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 5185 від 29.08.12 р. (Адвокат за договором), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ковчег - АС» (Клієнт за договором, позивач у справі) укладено Договір про надання правової допомоги, згідно п.1 якого Адвокат зобов'язується надати правову допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями Клієнта, які узгоджуються сторонами в письмовій формі. Адвокат приймає на себе обов'язки представляти права та інтереси Клієнта в господарському суді, інших органах державної влади та місцевого самоврядування з приводу вирішення справи про стягнення боргу з ТОВ «Буд Хауз» в сумі 42771,56 грн. (п.2 договору про надання правової допомоги).

Згідно п.п.7, 8 Договору гонорар Адвоката визначається додатковою угодою та сплачується у порядку, визначеному додатковою угодою.

При цьому, станом на час проведення судового засідання 18.02.15 р. позивачем вказана додаткова угода суду не надана.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" унормовано, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфкомісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року, протокол від 1 - 2 жовтня 1999 р. № 6/VI, гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв'язку з обставинами кожного конкретного випадку.

На підтвердження факту оплати вартості послуг адвоката позивачем надано копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 01 від 20.01.15 р. про отримання адвокатом Кобилецьким В.В. від ТОВ «Ковчег - АС» грошових коштів в сумі 5000,00 грн..

У відповідності до п.6.5 Постанови № 7 вирішуючи питання про розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

На виконання вимог ухвали суду від 28.01.15 р. належних доказів на підтвердження обґрунтованості заявленого розміру витрат на оплату послуг адвоката на час проведення судового засідання 18.02.15 р. позивачем суду не надано.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів, які підтверджують обгрунтованість витрат на оплату послуг адвоката, а також враховуючи здатність кожної юридичної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до ч. 2 ст. 80 Цивільного кодексу України, отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси, є його особистим правом; а також з урахуванням ціни позову, тривалості розгляду і складності справи, змістовності складеної адвокатом позовної заяви, кількості судових засідань у яких брав участь адвокат, кількості та складності документів, які були підготовлені адвокатом під час розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 5000,00 грн. є неспіврозмірними та завищеними.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне обмежити розмір вказаних витрат, які підлягають відшкодуванню з відповідача, та стягнути на користь позивача 1000,00 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Хауз (вул. А.Антонова, 5-Б, м. Київ, 03186, код 35211575) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковчег-АС" (вул. Червоноткацька, 27/2, м. Київ, 02094, код 33098755) 42771,56 боргу, 2304,40 грн. пені, 7415,85 грн. інфляційних нарахувань, 1770,94 грн. витрат зі сплати судового збору та 1000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 14 квітня 2015 року.

Суддя А.М.Селівон .