Рішення

від 07.04.2015 по справі 910/755/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2015Справа №910/755/15-г

За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави

до 1. Київської міської ради

2. Обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві

2. Головне управління Держземагенства у місті Києві

про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно, визнання відсутності права користування землею та зобов'язання відновити становище, яке існувало до порушення, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Бондарчук І.П. (службове посвідчення №026128 від 13.05.2014р.);

від відповідача 1: не з'явились;

від відповідача 2: не з'явились;

від третьої особи 1: Субота О.В. (представник за довіреністю №7963/55 від 31.12.2014р.);

від третьої особи 2: не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва (надалі також - прокурор, прокуратура) звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави до Київської міської ради (надалі також - відповідач-1), Обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки» (надалі також - відповідач-2), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Реєстраційна служба Головного управління юстиції у місті Києві (надалі також - третя особа-1), Головне управління Держземагенства у місті Києві (надалі також - третя особа-2) про:

- визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради №788/4226 від 29.04.2010р.;

- визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 03.10.2014р., зареєстрованого за №МЗК-1-00294 від 08.10.2014р., укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2;

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, що знаходяться по вулиці Лютневій, 58-а, 58-в у м. Києві: площею 9,2481 га, кадастровий номер 8000000000:90:332:0048; площею 0,9898 га, кадастровий номер 8000000000:90:332:0050;

- визнання відсутності у Обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки» права користування земельними ділянками, що знаходяться на вул. Лютневій 58-а, 58-в у м. Києві: площею 5,1064 га, кадастровий номер 8000000000:90:332:0055; площею 9,2481 га, кадастровий номер 8000000000:90:332:0048; площею 0,9898 га, кадастровий номер 8000000000:90:332:0050;

- зобов'язання Обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки» відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення у розпорядження Київської міської ради земельних ділянок, що знаходяться на вулиці Лютневій 58-а, 58-в у м. Києві: площею 5,1064 га, кадастровий номер 8000000000:90:332:0055; площею 9,2481 га, кадастровий номер 8000000000:90:332:0048; площею 0,9898 га, кадастровий номер 8000000000:90:332:0050.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прийняте рішення Київради, укладений договір не відповідають вимогам чинного законодавства, окрім того, вони суперечать рішенню Київської міської ради від 02.12.1999р. « 147/649 «Про оголошення природних об'єктів пам'ятками природи та заказниками місцевого значення у м. Києві», яким острів Жуків оголошено ландшафтним заказником місцевого значення, а рішенням Київської міської ради віл 19.07.2005р. №806/3381 «Про затвердження програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста» регламентовано утриматись до встановлення меж ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків острів» від розгляду питань відведення земельних ділянок, які можуть бути включені до кладу заказника. Отже, згідно позовних вимог, спірна земельна ділянка не може надаватись для житлової забудови, а тому КМР, до встановлення меж ландшафтного заказника місцевого значення острів Жуків, мала утриматись від розгляду питань відведення земельних ділянок, які можуть бути включені до складу цього заказника.

Відповідачем-1 письмового відзиву на позовну заяву не надано, проте подано до суду клопотання про прийняття судом законного і обґрунтованого рішення в даній справі та можливість розгляду без участі повноважного представника в судовому засіданні.

Від відповідача-2 до суду письмово відзиву не надійшло, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Третьою особою-1 подано до суду заперечення на позовні вимоги, відповідно до яких останній зазначає, що для скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно спочатку необхідно оскаржити в порядку адміністративного судочинства рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого вноситься запис, а потім у разі постановлення рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та набрання ним законної сили, звертатись до реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві відповідно до вимог порядку.

Третьою особою-2 в наданих до суду пояснення наголошено на тому, що Головне управління Держземагенства у м. Києві не має повноважень щодо скасування запису щодо державної реєстрації прав на земельну ділянку, оскільки не є організацією державної реєстрації прав, окрім того, у програмному забезпеченні Державного земельного кадастру взагалі не передбачено технічної можливості щодо здійснення такого скасування у зв'язку з відсутністю відповідних повноважень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2015р. у справі №910/775/13-г (суддя Пукшин Л.Г.) вказаний позов повернуто без розгляду на підставі п. 6 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.02.2015р. ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.01.2015р. у справі №910/775/13-г скасовано та передано справу на розгляд Господарського суду міста Києва.

Згідно розпорядження керівника апарату Господарського суду міста Києва №04-23/197 від 02.03.2015р. у зв'язку з відпусткою судді Пукшин Л.Г. справу передано на повторний автоматичний розподіл справ, в результаті проведення якого справу №910/775/13-г передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2015р. в справі було порушено провадження суддею Морозовим С.М., справі присвоєно №910/755/15-г, розгляд було призначено на 31.03.2015р.

В судовому засіданні 31.03.2015р. було оголошено відкладення слухання справи до 07.04.2015р. у зв'язку з неявкою представників відповідачів та третіх осіб.

В судове засідання 07.04.2015р. представники відповідачів та третьої особи-2 не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 07 квітня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» на органи прокуратури покладено функції представництва інтересів держави в суді.

Згідно з п. 4 ст. 6 Закону України «Про прокуратуру» органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Частиною 3 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ч. 3 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», підставою представництва прокурором в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, зокрема, звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями). (ч. 5 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999р. у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Наведене також узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постанові пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» від 23.03.2012р. №7.

Судом встановлені наступні обставини.

Рішенням Київської міської ради від 2.12.1999р. «Про оголошення природних об'єктів пам'ятками природи та заказниками місцевого значення у м. Києві» острів Жуків оголошено ландшафтним заказником місцевого значення.

Рішенням Київради від 22.08.2007р. №162/1996 «Про питання створення ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків острів» схвалено схему меж ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків острів» у складі детального плану території острова. Цим же рішенням Державному управлінню охорони навколишнього природного середовища в місті Києві доручено забезпечити розробку створення вказаного ландшафтного заказника.

Рішенням Київської міської ради від 19.07.2005р. №806/3381 «Про затвердження Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста» регламентовано утриматись до встановлення меж ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків острів» від розгляду питань відведення земельних ділянок, які можуть бути включені до складу заказника.

Рішенням КМР від 29.04.2010р. №788/4226 «Про передачу земельних ділянок Обслуговуючому житлово-будівельному кооперативу індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки» для житлового будівництва та облаштування лінійних об'єктів транспортної інфраструктури на вул.. Лютневій, 58-а, 58-в у Голосіївському районі м. Києва» (надалі також - спірне рішення) затверджено проект землеустрою та передано Обслуговуючому житлово-будівельному кооперативу індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки» (надалі також ЖБК «Совські ставки») земельні ділянки загальною площею 15,7371 га на вул. Лютневій, 58-а, 58-в у Голосіївському районі м. Києва, а саме:

- площею 5,1064 га (ділянка №3) - в довгострокову оренду на 25 років для облаштування лінійних об'єктів транспортної інфраструктури;

- площею 10,4183 га (ділянка№1 - площею 9,4029 га, ділянка №2 - площею 1,0154 га) - у власність для житлової забудови.

Право власності ЖБК «Совські ставки» на земельні ділянки площею 9,2481 га та 0,9898 га зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.01.2014р. №32203161 та №32203333.

Крім того, на підставі спірного рішення між КМР та ЖБК «Совські ставки» укладено Договір оренди земельної ділянки від 03.10.2014р. (надалі також - спірний Договір, правочин) площею 5,1064 га, який зареєстровано в Департаменті земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 08.10.2014р. за №МЗК-1-00294, посвідченого 03.10.2014р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за зареєстровано в реєстрі за №144.

Нормативна грошова оцінка земель становить:

- площею 5,1064 га, кадастровий номер 8000000000:90:332:0055 - 14 329 757,42 грн.;

- площею 9,2481 га, кадастровий номер 8000000000:90:332:0048 - 25 952 340,13 грн.;

- площею 0,9898 га, кадастровий номер 8000000000:90:332:0050 - 2 777 611,21 грн.

Прокурором вказано, що спірним рішенням ЖБК «Совські ставки» передано для житлового будівництва та облаштування лінійних об'єктів транспортної інфраструктури земельні ділянки загальною площею 15,7371 га, розташовані на острові Жуків (вул. Лютнева у Голосіївському районі м. Києва). Цим же рішенням внесено зміни до містобудівної документації, Генерального плану та до Програми розвитку зеленої зони м. Києва, зокрема, територію переведено до зони малоповерхової житлової забудови та виключено земельну ділянку площею 3,38 га з переліку території лісів і лісопарків.

Звертаючись до суду прокурор зазначив, що рішення Київради, укладений Договір не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому мають бути визнані судом незаконним і недійсним відповідно.

Відповідно до ст. ст. 1 - 3 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст. ст. 13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст. 60, 61, 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» заказники належать до об'єктів природно-заповідного фонду України, які підлягають особливій охороні.

Згідно зі ст.ст. 7, 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно вплатив ати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Житлова забудова на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду заборонена.

Також, відповідно до п. «в» ч. 3 ст. 83, п. «г» ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, належать до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, якщо інше не передбачено законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 45 Земельного кодексу України, ч. 2 ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказники можуть перебувати як у власності Українського народу, та і в інших формах, передбачених чинним законодавством, у тому числі державній, комунальній та приватній власності.

Частиною 2 ст. 25 вказаного Закону передбачено, що оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

Зважаючи на вказані приписи закону, землі, які на час оголошення заказника перебувають у приватній власності, залишаються у власності фізичних чи юридичних осіб, яким вони належать. Однак, земельні ділянки державної та комунальної власності після оголошення їх територією заказника в силу приписів ст. 83 та ст. 84 Земельного кодексу України не можуть передаватись у приватну власність.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про планування і забудову території» одним із основних завдань планування і забудови території є охорона довкілля та раціональне використання природних ресурсів.

Відповідно до п. 10.4 ДБН 360-92 на землях зелених зон міст не допускається розміщення будівель, споруд та комунікацій, що не передбачені для відпочинку, занять спортом та обслуговування лісового господарства.

Однак, як встановлено судом, оскаржуване рішення прийнято з порушенням зазначених норм, оскільки передача спірних земельних ділянок в межах об'єкта природно-заповідного фонду у власність та в оренду для житлового будівництва та облаштування лінійних об'єктів транспортної інфраструктури є порушенням вимог ст.ст. 7, 14, 25, 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд», тому, що на території заказника обмежується (забороняється) діяльність, яка суперечить його цілям і завданням, а будівництво житлових будинків призведе до фактичного знищення об'єкта природно-заповідного фонду.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатом аукціону.

За ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. (ч. 4 ст. 123 Земельного кодексу України).

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об'єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища; розташованої на території пам'яток культурної спадщини національного значення, їх охоронних зон та охоронюваних археологічних територіях, підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини; розташованої на території земель історико-культурного призначення, пам'яток культурної спадщини місцевого значення, їх охоронних зон, в історичних ареалах населених місць та інших землях історико-культурного призначення, крім випадків, зазначених в абзаці третьому цієї частини, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, відповідним структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини; лісогосподарського призначення підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства; водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства. (ч. 3 ст 186-1 Земельного кодексу України).

Пунктами 19.1.4. та 19.1.7. висновку Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві №05/22, наданого листом від 29.01.2010р. №05-08/209 вимагалось з метою врахування громадських інтересів при розробці проектної документації, оголосити заяву про екологічні наслідки діяльності в засобах масової інформації (копію публікації надати в комплекті з проектними матеріалами). Також, у зв'язку з тим, що розміщення об'єкту за вказаною адресою може викликати негативну реакцію населення, відгуки щодо даного будівництва представити у складі проектних матеріалів.

Аналогічні вимоги містяться у висновку Головного управління Держкомзему у м. Києві від 20.04.1010р. №2053.

Також, Голосіївська районна у м. Києві державна адміністрація листом від 23.02.2010р. погодила проект землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок ЖБК «Совські ставки» за умови проведення відповідного громадського обговорення.

Не зважаючи на зазначене, проект відведення спірних земельних ділянок не містить інформацію про виконання вказаних вимог зазначених висновків.

Статтею 5 Закону України «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, зокрема, державні та громадські інтереси при плануванні та забудові територій, а також участь громадян, об'єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об'єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій.

Однак, в матеріалах проекту землеустрою відсутні жодні докази інформування громадськості про наміри відвести земельну ділянку для забудови, що свідчить проте, що Київською міською радою при прийнятті спірного рішення громадські інтереси не враховані.

Крім того, відповідно до висновків Київської міської санепідемстанції від 21.12.2009р. №2220 та Головного управління Держкомзему у м. Києві від 20.04.2010р. №2053 відведення земельної ділянки можливе за умови внесення змін до Детального плану острова «Жуків».

Відповідно до ст. 39 Земельного кодексу України, ст.ст. 17, 19 Закону України «Про основи містобудування» та ст. 13 Закону України «Про планування та забудову територій» вибір земель для містобудівних потреб та висновки щодо надання у власність або користування (оренду) земельних ділянок здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації та плану земельно-господарського устрою. Містобудівна документація включає розроблення детального плану території.

Проте, рішення Київської міської ради відповідні зміни до Детального плану острова «Жуків» не винесено.

Також, не виконано вимоги листа Управління водного господарства у м. Києві та Київській області від 24.12.2009р. №682 щодо винесення в натуру прибережних захисних смуг та встановлення межових знаків.

Отже, в порушення вимог ст.ст. 123, 186-1 Земельного кодексу України проект відведення земельної ділянки не погоджено належним чином з природоохоронним, санітарно-епідеміологічним та органом по водним та земельним ресурсам.

Відповідно до висновку Головного управління Держкомзему у м. Києві від 20.04.2010р. №2053 земельна ділянка в межах прибережних захисних смуг складає 4,7 га.

За ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо

Однак, Київською міською радою надано ЖБК «Совські ставки» земельні ділянки в межах прибережних захисних смуг для цілей не пов'язаних з тими, що передбачені ст. 59 Земельного кодексу України.

Відповідно до п. г ч. 2 ст. 61 Земельного кодексу України, а також згідно додатку 13 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.1996р. №173, у прибережних захисних смугах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. (ч. 3 ст. 61 Земельного кодексу України).

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 89 водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженою господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах, крім іншого, забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач гаражів та стоянок автомобілів (п. 5 ч. 2 ст. 89 Водного кодексу України).

Крім того, відповідно до п. 4 висновку державної експертизи землевпорядної документації від 27.04.2010р. №239-10 та п. 12.7 висновку Головного управління Держкомзему у м. Києві від 20.04.2010р. №2053 у договорі оренди необхідно передбачати відповідні обмеження, зокрема, щодо вільного проходу громадян до води та забезпечити безперешкодний проїзд та вільний доступ мешканців м. Києва до території земельних насаджень загального користування та акваторії р. Дніпро.

Також, висновком КП «Плесо» від 09.02.2010р. №147 надано за умови забезпечення вільного доступу населення до води.

Однак зазначені вимоги висновків не виконано, оскільки у спірному договорі оренди відсутні обмеження щодо вільного проходу громадян до р. Дніпро та території зелених насаджень.

Таким чином, вказане спірне рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства.

Згідно з п.2 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 №02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

З урахуванням викладеного, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, позовні вимоги в справі №910/755/15-г в частині визнання незаконним і скасування рішення Київської міської ради №788/4226 від 29.04.2010р. «Про передачу земельних ділянок Обслуговуючому житлово-будівельному кооперативу індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки» для житлового будівництва та облаштування лінійних об'єктів транспортної інфраструктури на вул. Лютневій, 58-а, 58-в у Голосіївському районі м. Києва», а також в частині визнання відсутнім у Обслуговуючому житлово-будівельному кооперативу індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки» права користування земельними ділянками по вул. Лютневій 58-а, 58-в у м. Києві: площею 5,1064 га (кадастровий номер 8000000000:90:332:0055) вартістю 14 329 757,42 грн.; площею 9,2481 га (кадастровий номер 8000000000:90:332:0048) вартістю 25 952 340,13 грн.; площею 0,9898 га (кадастровий номер 8000000000:90:332:0050) вартістю 2 777 611,21 грн., підлягають задоволенню.

Також, згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставі і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Частина 2 статті 15 Закону України «Про оренду землі» передбачає, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Зважаючи на те, що позовні вимоги стосуються визнання недійсним договору на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України та ст. 207, 208 Господарського кодексу України, під час вирішення цієї справи судом досліджуються обставини відповідності положень спірного договору вимогам законодавства на момент вчинення правочину.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Враховуючи те, що Договір укладений між відповідачами на підставі спірного Рішення, яке, як встановлено раніше, визнано судом незаконним та таким, що підлягає скасуванню, тому зазначений Договір підлягає визнанню недійсним з моменту його укладення.

З урахуванням викладеного, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, позовні вимоги в справі №910/755/15-г в частині визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 03.10.2014р., укладеного між Київською міською радою та Обслуговуючим житлово-будівельним кооперативом індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки», зареєстрованого Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 08.10.2014р. за №МЗК-1-00294, посвідченого 03.10.2014р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрованого в реєстрі за №144, а також в частині повернення Обслуговуючим житлово-будівельним кооперативом індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки» у розпорядження Київської міської ради земельних ділянок по вулиці Лютневій, 58-а, 58-в у Голосіївському районі міста Києва: площею 5,1064 га (кадастровий номер 8000000000:90:332:0055) вартістю 14 329 757,42 грн.; площею 9,2481 га (кадастровий номер 8000000000:90:332:0048) вартістю 25 952 340,13 грн.; площею 0,9898 га (кадастровий номер 8000000000:90:332:0050) вартістю 2 777 611,21 грн., підлягають задоволенню.

Щодо вимог прокурора про зобов'язання Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 9,2481 га по вул. Лютневій, 58-а, 58-в у м. Києві за Обслуговуючим житлово-будівельним кооперативом індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки» та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,9898 га по вул. Лютневій, 58-а, 58-в у м. Києві за Обслуговуючим житлово-будівельним кооперативом індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки», то суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом. (ст. 18 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з нормою статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Таким чином позовна вимога може бути пред'явлена лише до відповідача в справі.

Враховуючи, що Реєстраційна служба Головного управління юстиції у м. Києві в справі є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, а не відповідачем і відповідних клопотань позивачем чи прокурором щодо залучення його до участі в справі в якості відповідача заявлено не було, тому і позовна вимога до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві заявлена бути не може, оскільки це суперечить положенням ст. 21 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, з огляду на викладене позовна вимога про зобов'язання Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 9,2481 га по вул. Лютневій, 58-а, 58-в у м. Києві за Обслуговуючим житлово-будівельним кооперативом індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки» та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,9898 га по вул. Лютневій, 58-а, 58-в у м. Києві за Обслуговуючим житлово-будівельним кооперативом індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки», в справі №910/755/15-г задоволенню не підлягає.

Також, з огляду на те, що спір в справі №910/755/15-г виник в наслідок порушення відповідачем прав та інтересів позивача, то згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в розмірі 76 734,00 грн., покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Скасувати рішення Київської міської ради №788/4226 від 29.04.2010р. «Про передачу земельних ділянок Обслуговуючому житлово-будівельному кооперативу індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки» для житлового будівництва та облаштування лінійних об'єктів транспортної інфраструктури на вулиці Лютневій, 58-а, 58-в у Голосіївському районі м. Києва».

3. Визнати відсутнім у Обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки» (код ЄДРПОУ 32846242, адреса: 03037, м. Київ, вулиця Петра Радченка, 29) права користування земельними ділянками по вулиці Лютневій, 58-а, 58-в у Голосіївському районі міста Києва:

- площею 5,1064 га (кадастровий номер 8000000000:90:332:0055) вартістю 14 329 757,42 грн.;

- площею 9,2481 га (кадастровий номер 8000000000:90:332:0048) вартістю 25 952 340,13 грн.;

- площею 0,9898 га (кадастровий номер 8000000000:90:332:0050) вартістю 2 777 611,21 грн.

4. Визнати недійсним з моменту укладення Договір оренди земельної ділянки від 03.10.2014р., укладений між Київською міською радою та Обслуговуючим житлово-будівельним кооперативом індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки», зареєстрований Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 08.10.2014р. за №МЗК-1-00294, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрований в реєстрі за №144.

5. Зобов'язати Обслуговуючий житлово-будівельний кооператив індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки» (код ЄДРПОУ 32846242, адреса: 03037, м. Київ, вулиця Петра Радченка, 29) повернути у розпорядження Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) земельні ділянки по вулиці Лютневій, 58-а, 58-в у Голосіївському районі міста Києва:

- площею 5,1064 га (кадастровий номер 8000000000:90:332:0055) вартістю 14 329 757,42 грн.;

- площею 9,2481 га (кадастровий номер 8000000000:90:332:0048) вартістю 25 952 340,13 грн.;

- площею 0,9898 га (кадастровий номер 8000000000:90:332:0050) вартістю 2 777 611,21 грн.

6. Стягнути з Обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу індивідуальних забудовників приватних житлових будинків «Совські ставки» (код ЄДРПОУ 32846242, адреса: 03037, м. Київ, вулиця Петра Радченка, 29) в доход Державного бюджету України (код ЄДРПОУ 37993783, р/р 31215206783001, одержувач Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, код платежу 22030001) 76 734,00 грн. (сімдесят шість тисяч сімсот тридцять чотири гривни 00 копійок) витрат по сплаті судового збору.

7 . В іншій частині в позові відмовити.

8. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

9. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.04.2015р.

Суддя Морозов С.М.