Рішення

від 23.03.2015 по справі 910/360/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2015Справа №910/360/15-г Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до житлово-будівельного кооперативу "Експрес"

про стягнення 22 770,74 грн.

Представники сторін:

від позивача: Маляр Н.В. - представник за довіреністю № 130 від 06.02.2015 року;

від відповідача: Бруква А.С. - голова (паспорт серії СО518156, виданий Харківським РУ ГУ МВС України, 22 лютого 2001 року) .

Встановив :

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до житлово-будівельного кооперативу "Експрес" про стягнення 22 770,74 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 22.01.1993 року між ним та житлово-будівельним кооперативом "Експрес" укладено договір №00909/4-14 на відпуск води та послуги каналізації.

В порушення умов договору та норм чинного законодавства, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, в зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за період з 01.12.2011 року по 30.06.2014 року в розмірі 14 367,25 грн. за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення.

У зв'язку з чим, позивач звернувся в суд з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 14 367,25 грн., інфляційних втрат в розмірі 3 903,78 грн., трьох процентів річних в розмірі 1 553,27 грн.,пені в розмірі 72,99 грн., штрафу в розмірі 2 873,45 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.01.2015 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 02.02.2015 року.

21.01.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав документи на виконання вимог ухвали суду від 13.01.2015 року.

В судовому засіданні 02.02.2015 року представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для мирного врегулювання спору.

Представник позивача не заперечував проти даного клопотання.

Представник відповідача не виконав вимоги ухвали суду від 13.01.2015 року.

В судовому засіданні 02.02.2015 року оголошено перерву до 10.03.2015 року.

В судовому засіданні 10.03.2015 року представник відповідача подав клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів.

Представник відповідача не виконав вимоги ухвали суду від 13.01.2015 року.

В судовому засіданні оголошено перерву до 23.03.2015 року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.03.2015 року задоволено клопотання про продовження строку розгляду справи на п'ятнадцять днів. Продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 23.03.2015 року представник відповідача подав додаткові докази по справі (докази сплати заборгованості).

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд припиняє провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 13 970,76 грн. та вважає, що позовні вимоги позивача в іншій частині позову підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

22.01.1993 року між підприємством по експлуатації водомірного господарства та збуту води «Водозбут», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (постачальник) та житлово-будівельним кооперативом «Експрес» (абонент) укладено договір № 00909/4-14 на відпуск води та послуги каналізації.

Відповідно до п.1.1 договору, за договором постачальник зобов'язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування комунальним водопроводом та каналізацією в м. Києві, затвердженими рішенням виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 13.01.86 №24.

Згідно п. 2.1. договору, постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 та приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин.

У відповідності до п. 2.2. договору, абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами постачальника, узгодженими з власником водопровідно-комунальних споруд міста. В разі зміни тарифів, діючих на час заключення договору, сплата послуг абонентом здійснюється згідно нових цін без зміни інших умов договору.

Кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 3.4 договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно до показників водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником, за діючими нормами водопостачання, або іншим засобом, передбаченим п. 22.2. Правил (на сьогодні п. 5.29 Правил № 190).

Згідно з п. 3.7 договору, абонент зобов'язаний письмово повідомити постачальника, якщо він повністю або частково відмовляється оплатити платіжну вимогу, а також додати обґрунтовуючи таку відмову документи у 3-денний строк.

На виконання умов договору, за періоди з 01.12.2011 року по 30.06.2014 року позивач надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 52 916,11 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів про зняття показань з приладу обліку, розшифровками рахунків абонента та платіжними вимогами-доручення.

Як зазначено позивачем та не заперечується відповідачем на момент подання позову відповідачем сплачено заборгованість в розмірі 36 803,59 грн. (з урахування перерахунків на суму 1 745,27 грн.).

В матеріалах справи відсутні будь-які докази незгоди відповідача щодо кількості або вартості отриманих з 01.12.2011 року по 30.06.2014 року послуг.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Відповідно ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності.

Згідно з п. 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем сплачено частину основну боргу в розмірі 13 970,76 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, а саме: №127 від 26.02.2015 року в розмірі 6 470,76 грн., №133 від 03.03.2015 року в розмірі 2 500,00 грн., №134 від 06.03.2015 року в розмірі 2 000,00 грн., №135 від 06.03.2015 року в розмірі 3 000,00 грн.

Відповідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Частина 2 статті 80 ГПК України передбачає, що у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у відповідача за договором № 00909/4-14 від 22.01.1993р. у розмірі 13 970,76 грн. спростовано, оскільки, відповідачем сплачено заборгованість, тому суд припиняє провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 13 970,76 грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

Факт наявності основної заборгованості за договором № 00909/4-14 від 22.01.1993р. в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 396,49 грн. у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 3 903,78 грн., три проценти річних у розмірі 1 553,27 грн., пеню у розмірі 72,99 грн. та штраф у розмірі 2 873,45 грн.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату платіжної вимоги абонент сплачує постачальнику пеню у розмірі 1% від суми платежу за кожний день прострочки.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За безпідставну відмову повністю або частково оплатити платіжну вимогу абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від суми, від оплати якої від відмовся. (п. 4.2 договору).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору, умовами статті 625 Цивільного кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З огляду на вищевикладене та наявність у відповідача перед позивачем заборгованості договором № 00909/4-14 від 22.01.1993р., суд погоджується з розрахунком індексу інфляції в 3 903,78 грн., трьох процентів річних у розмірі 1 553,27 грн., пені у розмірі 72,99 грн. та штрафу у розмірі 2 873,45 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору (частина 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України).

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірної бездіяльності відповідача, який вчасно не вчинив заходів до поновлення порушених прав і законних інтересів позивача (утримався від задоволення її заснованих на законодавстві вимог), оскільки відповідачем здійснено погашення частини боргу після звернення позивача до суду з позовною заявою та порушення провадження у справі, судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 1 ст. 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі в частині суми основного боргу в розмірі 13 970,76 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити.

3. Стягнути з житлово-будівельного кооперативу «Експрес» (02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, будинок 24-А та 26-Б, ідентифікаційний код 21616828) на користь публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, ідентифікаційний код 03327664) суму основного боргу 396 (триста дев'яносто шість) грн. 49 коп., індекс інфляції в розмірі 3 903 (три тисячі дев'ятсот три) грн. 78 коп., три проценти річних в розмірі 1 553 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят три) грн. 27 коп., пеню в розмірі 72 (сімдесят дві) грн. 99 коп., штраф в розмірі 2 873 (дві тисячі вісімсот сімдесят три) грн. 45 коп. а також судовий збір в розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 16.04.2015 року.

Суддя С.М. Мудрий