Рішення

від 07.04.2015 по справі 911/869/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" квітня 2015 р. Справа № 911/869/15

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп-Лінія К», Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Скіф», Київська область, м. Миронівка

про стягнення 116602,56 грн.

секретар судового засідання Колісник Ю.І.

за участю представників:

від позивача : Садовська М.Ф. (наказ №78к від 14 жовтня 2011 року);

від відповідача: Балійчук Л.І. (довіреність б/н від 10 березня 2015 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віп-Лінія К» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Скіф» (далі - відповідач) про стягнення 116602,56 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №К01/11 від 10 січня 2011 року, а саме, відповідач не повністю сплатив грошові кошти за отриманий товар, в результаті чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 51936,79 грн. Додатково, за прострочення виконання зобов'язання позивач нарахував пеню в розмірі 47002,80 грн., інфляційні втрати в розмірі 12984,20 грн. та 3% річних в розмірі 4678,77 грн.

Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 4 березня 2015 року та призначено справу до розгляду на 17 березня 2015 року.

Відповідно до ухвали суду від 17 березня 2015 року розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 7 квітня 2015 року.

Представник відповідача в усних та письмових поясненнях, викладених у відзиві на позовну заяву, проти задоволення позову заперечував з підстав спливу строку позовної давності.

7 квітня 2015 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віп-Лінія К» (за договором - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВП «Скіф» (за договором - покупець) 10 січня 2011 року укладено договір поставки за №К01/11.

Пунктом 1.1 договору встановлено, що постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити продукцію, номенклатура та кількість якої вказана в товарних накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно пункту 2.1 договору, загальна сума договору складає загальну суму товару, поставленого згідно товарної накладної.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що датою поставки товару вважається дата відвантаження товару згідно накладної на склад покупця.

Згідно пункту 4.1 договору, покупець здійснює оплату партії товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на протязі 3 банківських днів з моменту відвантаження товару на склад покупця.

Відповідно до пункту 7.1 договору у випадку порушення строків оплати поставленого товару, покупець зобов'язується сплатити покупцю пеню у розмірі 0,5%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми, яка підлягає сплаті, за кожен день прострочення платежу.

На виконання умов договору між сторонами підписано видаткові накладні, що підтверджують отримання відповідачем товару, зазначеного в даних накладних, а саме, №ВК-00000058 від 26 січня 2011 року, №ВК-00000120 від 25 лютого 2011 року, №ВК-00000121 від 25 лютого 2011 року, №ВК-0000146 від 21 березня 2011 року та №ВК-00000149 від 22 березня 2011 року, оригінали зазначених видаткових накладних оглянуто у судовому засіданні, а належним чином завірені копії залучено до матеріалів справи.

Факт приймання товару за вказаними видатковими накладними уповноваженими особами відповідача підтверджується довіреностями за №71 від 24 лютого 2011 року та №101 від 21 березня 2011 року на отримання від Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп-Лінія К» матеріальних цінностей. Зазначені довіреності видані Товариством з обмеженою відповідальністю «ВП «Скіф» уповноваженим особам відповідача. Оригінали відповідних довіреностей оглянуто у судовому засіданні, а належним чином завірені копії долучено до матеріалів справи.

Всього, за вказаними вище видатковими накладними, позивач передав відповідачу товару на загальну суму 64042,75 грн.

Відповідач не повністю розрахувався за отриманий товар, в результаті чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 51936,79 грн.

Судом оглянуто оригінали документів, залучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Станом на день прийняття рішення у справі відповідач у повному обсязі не оплатив прийнятий у позивача товар. Зазначений факт відповідачем не спростовано. Розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи. Вимога позивача про стягнення з відповідача 51936,79 грн. заборгованості за прийнятий товар підлягає задоволенню.

Під час судового розгляду справи відповідачем було заявлено суду про пропуск позивачем строку позовної давності та про застосування позовної давності у даній справі.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Так, в матеріалах справи (том 1, а.с. 21) наявна оборотно-сальдова відомість по рахунку: 361, яка сформована 3 березня 2014 року, підписана головним бухгалтером відповідача Шульською О.А. та скріплена печаткою підприємства відповідача, у якій відображена сума заборгованості перед позивачем у розмірі 51936,79 грн. та яка, на переконання суду, підтверджує визнання відповідачем наявного перед позивачем боргу у зазначеному розмірі.

Представник відповідача, в усних та письмових поясненнях, викладених у відзиві на позовну заяву, зазначав, що вказана оборотно-сальдова відомість не підписана генеральним директором відповідача, а тому, не є належним та допустимим доказом, що підтверджує визнання відповідачем наявного боргу.

Однак, суд не погоджується з доводами відповідача, з огляду на наступне.

Оборотна відомість - спосіб узагальнення оборотів і залишків рахунків за звітний період, а також засіб зв'язку між балансом і рахунками. Оборотну відомість складають за синтетичними та аналітичними рахунками. В оборотних відомостях відображають обороти за дебетом і кредитом рахунків, а також залишки на початок і кінець звітного місяця.

Відповідно до наявної в матеріалах справи посадової інструкції головного бухгалтера, затвердженої генеральним директором відповідача Круковським Д.Б. 3 червня 2013 року, зокрема, пункту 1 інструкції, головний бухгалтер забезпечує ведення бухгалтерського обліку, дотримуючись методологічних засад, встановлених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», з урахуванням особливостей діяльності товариства і технології оброблення облікових даних.

Пунктом 2 зазначеної інструкції передбачено, що головний бухгалтер організовує роботу бухгалтерської служби, контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття бухгалтерського обліку, а саме, бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Отже, враховуючи положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та посадову інструкцію головного бухгалтера ТОВ «ВП «Скіф», суд приходить до висновку, що підпис генерального директора відповідача на оборотно-сальдовій відомості не є обов'язковим, а тому, суд сприймає зазначену відомість як належний та допустимий доказ, що підтверджує визнання відповідачем наявності за ним боргу перед позивачем у розмірі 51936,79 грн.

Крім того, представник відповідача зазначав про те, що товар, який отримано останнім, був не належної якості.

Відповідно до пункту 6.2 договору у разі, якщо поставлений товар не відповідає умовам даного договору або має відмінності із зазначеними документами щодо відвантажувальних документів, покупець не пізніше 3 робочих днів з моменту поставки направляє продавцю претензію з підтверджуючими документами.

Однак, матеріали справи не містять жодної претензії відповідача щодо якості товару, тому, доводи відповідача не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» №543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що обчислення пені від суми прострочених платежів здійснено за ставкою 0,5%, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який нарахована пеня.

Крім того, нарахування пені позивачем здійснено з 16 січня 2012 року, що є арифметично невірним, оскільки, нарахування пені у зв'язку з порушенням строків оплати, відповідно до пунктів 4.1 та 7.1 договору необхідно було здійснювати через 3 дні з моменту поставки товару.

Отже, судом здійснено перерахунок пені наступним чином: прострочення виконання зобов'язання за видатковою накладною №ВК-00000058 від 26 січня 2011 року відбулось з 30 січня 2011 року, отже, нарахування пені здійснюється на суму боргу 1326,70 грн. за період з 30 січня 2011 року по 30 липня 2011 року (сума пені становить 102,54 грн.); прострочення виконання зобов'язання за видатковою накладною №ВК-00000120 від 25 лютого 2011 року відбулось з 1 березня 2011 року, отже, нарахування пені здійснюється на суму боргу 6600,00 грн. за період з 1 березня 2011 року по 29 серпня 2011 року (сума пені становить 510,10 грн.); прострочення виконання зобов'язання за видатковою накладною №ВК-00000121 від 25 лютого 2011 року відбулось з 1 березня 2011 року, отже, нарахування пені здійснюється на суму боргу 15678,88 грн. за період з 1 березня 2011 року по 29 серпня 2011 року (сума пені становить 1211,78 грн.); прострочення виконання зобов'язання за видатковою накладною №ВК-0000146 від 21 березня 2011 року відбулось з 25 березня 2011 року, отже, нарахування пені здійснюється на суму боргу 15131,21 грн. за період з 25 березня 2011 року по 22 вересня 2011 року (сума пені становить 1169,46 грн.) та прострочення виконання зобов'язання за видатковою накладною №ВК-0000149 від 22 березня 2011 року відбулось з 26 березня 2011 року, отже, нарахування пені здійснюється на суму боргу 13200,00 грн. за період з 26 березня 2011 року по 23 вересня 2011 року (сума пені становить 1020,20 грн.).

Таким чином, розмір пені за порушення строків оплати товару за зазначеними вище видатковими накладними становить 4014,08 грн.

Як вже зазначалось вище, відповідачем у справі заявлялось про застосування позовної давності до вимог позивача, зокрема і в частині пені.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Так, судом встановлено, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача пені за видатковою накладною №ВК-00000058 від 26 січня 2011 року сплив 31 липня 2012 року, за видатковою накладною №ВК-00000120 від 25 лютого 2011 року сплив 30 серпня 2012 року, за видатковою накладною №ВК-00000121 від 25 лютого 2011 року сплив 30 серпня 2012 року, за видатковою накладною №ВК-0000146 від 21 березня 2011 року сплив 23 вересня 2012 року та за видатковою накладною №ВК-00000149 від 22 березня 2011 року сплив 24 вересня 2012 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, враховуючи, що відповідачем заявлено про сплив позовної давності, в частині заявлених позовних вимог щодо стягнення пені, суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги в частині стягнення з відповідача пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Нараховані позивачем 3% річних у сумі 4678,77 грн. та інфляційні втрати у сумі 12984,20 грн., наведені у розрахунку, доданому до заяви про зменшення розміру позовних вимог, є обґрунтованими, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Оскільки, чинним законодавством України не передбачено підстав застосування строку позовної давності до вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, що нараховані на суму основного боргу, строк позовної давності за яким не сплив, суд відмовляє відповідачу в застосуванні строку позовної давності до вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Скіф» (08800, Київська область. Миронівський район, м. Миронівка, вул. Чкалова, 38д, код 34374620) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віп-Лінія К» (08325, Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе, вул. Бориспільська, 16, код 34484049) - 51936 (п'ятдесят одна тисяча дев'ятсот тридцять шість) грн. 79 коп. заборгованості, 4678 (чотири тисячі шістсот сімдесят вісім) грн. 77 коп. 3% річних, 12984 (дванадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 20 коп. інфляційних втрат та 1392 (одна тисяча триста дев'яносто дві) грн. 00 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено - 15 квітня 2015 року

Суддя Д.Г. Заєць