Рішення

від 09.04.2015 по справі 922/5806/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2015 р.Справа № 922/5806/14

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Аюпова Р.М.

судді: Бринцев О.В. , Жельне С.Ч.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Інтеркредитбанк", м. Дніпропетровськ до Публічного акціонерного товариства "Фонд екологічних заходів", м. Харків, 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство Страхова компанія "Лемма-Віте", м. Харків про стягнення коштів в розмірі 16760968,73 грн. за участю представників сторін:

не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Інтеркредитбанк", м. Дніпропетровськ, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Публічного акціонерного товариства "Фонд екологічних заходів", м. Харків, про стягнення суми заборгованості в розмірі 16760986,73 грн., з яких 16000000,00 грн. - основна заборгованість, 588764,93 грн. - заборгованість за відсотками, 159561,65 грн. - заборгованість за пенею за прострочення сплати кредиту, 12642,15 грн. - заборгованість за пенею за простроченими відсотками. Підставою для нарахування даної заборгованості стало неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором № 06-0036/В від 28.03.2014р., укладеним між сторонами.

Ухвалою господарського суду від 17.12.2014р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 13.01.2015р. о 10:30 год.

Ухвалою господарського суду від 02.03.2015р. для розгляду справи призначено судову колегію.

Розпорядженням заступника голови господарського суду від 02.03.2015р. призначено склад колегії для розгляду справи № 922/5806/14: головуючий суддя Аюпова Р.М., судді Бринцев О.В., Жельне С.Ч.

Ухвалою господарського суду від 02.03.2015р. розгляд справи відкладався на 18.03.2015р. об 11:00 год. Залучено до участі у справі Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство Страхова компанія "Лемма-Віте", м. Харків.

У судове засідання 09.04.2015р. представник позивача не з'явився, додаткових доказів по справі - суду не надав. Матеріали справи містять клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача (вх. № 349).

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 09.04.2015р. не з'явились, про причину неявки суд не повідомили, додаткових доказів по справі - суду не надали. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне:

Як свідчать матеріали справи, 28.03.2014р. між Публічним акціонерним товариством "Інтеркредитбанк" (банк) та Публічним акціонерним товариством "Фонд екологічних заходів" (позичальник) був укладений Кредитний договір № 09-0036, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу 16000000,00 грн., з кінцевим строком повернення кредиту - 20.03.2015р.

Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору, банк надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується повернути кредитні кошти, одержані в межах кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та у строки, передбачені цим договором. Кредит надається на умовах забезпечення, цільового використання, строковості, відкличності, повернення та плати за користування.

Згідно п. 2.1. Кредитного договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу проценти за користування кредитом із розрахунку 13,5% річних.

Згідно Договору про внесення змін та доповнень № 1 від 02.04.2014р. до кредитного договору, процентна ставка за користування кредитом в розмірі 13,5 % річних встановлювалась на строк з 28.03.2014 р. по 03.04.2014р., з - 14.2014р. по 20.03.2015р. проценти за користування кредитом встановлювались в розмірі 13,44 % річних.

Відповідно до п.4.5. Кредитного договору, сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно у період з 01 по 10 число місяця, наступного за місяцем, за який було здійснено таке нарахування, та остаточно, при повному погашенні кредиту, на рахунок для нарахування відсотків за користування кредитом, вказаний в п. 6.1. Кредитного договору.

Згідно з п. 4.6. Кредитного договору, у разі прострочення відповідачем строку сплати процентів, протягом 10 календарних днів, у перший робочий день, після спливу вказаного 10-денного строку прострочення, позивач має право вважати строк повернення кредиту таким, що настав, та вимагати від відповідача в цей день погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти, пеню, штрафи, розраховані на цей день (за фактичний час користування кредитом).

Відповідно до п. 7.1. Кредитного договору, відповідач зобов'язаний використати кредит на зазначені у договорі цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту та сплату нарахованих процентів на умовах, передбачених Кредитним договором. Відповідач зобов'язаний самостійно, в порядку передбаченому п.4.5. цього Кредитного договору сплачувати проценти за кредит.

Згідно п. 7.2. Кредитного договору, відповідач зобов'язаний окремо від встановленої процентної ставки за користування кредитом та інших платежів, передбачених Кредитним договором, сплачувати позивачу пеню та штраф, передбачені п.10.2., п.10.3., п.10.4. Кредитного договору, за порушення строків звернення кредиту, сплати процентів за кредит, використання кредитних коштів не за цільовим призначенням та порушення інших умов Кредитного договору.

Згідно з п. 8.6. Кредитного договору, у разі несвоєчасної сплати нарахованих процентів, позивач має право в односторонньому порядку достроково розірвати договір і стягнути з позичальника заборгованість за кредитом, нарахованими процентами, пенею, штрафами та іншими платежами, передбаченими Кредитним договором.

Пунктом 10.2. Кредитного договору, сторони передбачили, що, за порушення строків сплати процентів, позичальник зобов'язався сплатити на користь та на вимогу позивача сплатити пеню від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання щодо платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на дату погашення заборгованості, за строк прострочення виконання зобов'язання, на суму невиконаного зобов'язання.

28.03.2014р. між позивачем та ПАТ "Страхова компанія "Лемме-Віте" (третя особа у справі) був укладений договір застави майнових прав № 07-0036/В/3-1, згідно якого останній передав у заставу позивачу право вимоги на отримання грошових коштів за договором банківського вкладу "Динамічний" № ДЮ-001364 від 28.03.2014р. на суму 16000000,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу суму кредиту в повному обсязі в користування, що підтверджується меморіальним ордером № 15787 від 28.03.2014р.

Однак, всупереч вимогам Кредитного договору, відповідач не виконує своїх зобов'язань перед позивачем стосовно своєчасної сплати нарахованих процентів за користування кредитними коштами, в зв'язку з чим, на його адресу позивачем була направлена вимога від 12.11.2014р. № 23/2138 про погашення заборгованості та попередження про те, що в разі, якщо заборгованість не буде погашена в зазначені строки, то позивач буде вважати строк повернення кредиту таким, що настав. Зазначена вимога залишена з боку відповідача без відповідного реагування.

Станом на 08.12.2014р., заборгованість відповідача перед позивачем складає: 16000000,00 грн. - заборгованість за простроченим кредитом, 588764,93 грн. - заборгованість по відсоткам, 159561,65 грн. - заборгованість за пенею за прострочення сплати кредиту, 12642,15 грн. - заборгованість за пенею за простроченими відсотками, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду.

На час розгляду справи, матеріали справи не містять доказів сплати даної суми заборгованості відповідачем у добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі)

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно п. 2.1. Кредитного договору, сторони визначили, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачу проценти за користування кредитом із розрахунку 13,5% річних. Згідно Договору про внесення змін та доповнень № 1 від 02.04.2014р. до кредитного договору, процентна ставка за користування кредитом в розмірі 13,5 % річних встановлювалась на строк з 28.03.2014 р. по 03.04.2014р., з - 14.2014р. по 20.03.2015р. проценти за користування кредитом встановлювались в розмірі 13,44 % річних.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Ст. 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З правового аналізу вказаних норм вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

В наданому до суду відзиві на позов (вх. № 2931), відповідач, зокрема зазначив, що, умовами Кредитного договору від 28.03.2014р. не передбачено обовязку позичальника повернути суму кредиту в інший строк, ніж передбачено п. 1.3. Кредитного договору, у випадку прострочки позичальником сплати процентів за даним договором.

Колегія суддів критично оцінює дані заперечення відповідача, виходячи з наступного.

Згідно п. 1.3. Кредитного договору № 09-0036/В, укладеного від 28.03.2014р., зазначений кінцевий строк повернення повної суми кредиту -20.03.2015р., але згідно п. 4.6. Кредитного договору, уразі прострочення позичальником строку сплати процентів, відповідно до умов Кредитного договору, протягом 10 календарних днів, у перший робочий день після спливу вказаного 10-денного строку прострочення банк має право вважати строк повернення кредиту таким, що настав; та вимагати від позичальника в цей день погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти, пеню, штрафи, розраховані на цей день (за фактичний час користування кредитом).

Згідно п. 4.4. Кредитного договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється у валюті Кредиту щомісячно в останній банківський день місяця, починаючи з дати надання Кредиту до повного погашення, на суму непогашеної заборгованості за Кредитом. Сплаті підлягають проценти, нараховані за фактичну кількість днів користування Кредитом протягом попереднього календарного місяця.

Згідно п. 4.5. Кредитного договору, сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно у період з 01 по 10 число місяця, наступного за місяцем, за який було здійснено таке нарахування, та остаточно при повному погашенні Кредиту.

Відповідно до матеріалів справи, остання сплата відповідачем нарахованих процентів була здійснена у вересні 2014р. за серпень 2014р.

Таким чином, проценти за вересень 2014р. були нараховані в останній день вересня 2014р., та повинні були бути сплачені відповідачем в період з 01 по 10 жовтня 2014р., але відповідач не сплатив у визначений кредитним договором строк суму нарахованих процентів, у зв'язку з чим, позивач 13.10.2014р. відніс на просточку суму процентів в розмірі 176745, 21 грн.

Згідно з п. 8.6. Кредитного договору, у разі несвоєчасної сплати нарахованих процентів, позивач має право в односторонньому порядку достроково розірвати договір і стягнути з позичальника заборгованість за кредитом, нарахованими процентами, пенею, штрафами та іншими платежами, передбаченими Кредитним договором.

Враховуючи порушення відповідачем умов Кредитного договору, на його адресу позивачем була направлена вимога від 12.11.2014р. № 23/2138 про погашення заборгованості та попередження про те, що в разі, якщо заборгованість не буде погашена в зазначені строки, то позивач буде вважати строк повернення кредиту таким, що настав. Також, відповідач був попереджений, що у разі не сплати суми прострочених процентів та пені за несвоєчасну сплату процентів, банк буде вважати строк повернення кредиту таким, що настав. Вищевказана вимога була отримана відповідачем 18.11.2014р., однак була залишена з боку відповідача без відповідного реагування.

Таким чином, позивач, користуючись п. 4.6. Кредитного договору, виніс на прострочку всю суму кредиту 24.11.2014р., у перший робочий день нового тижня.

Отже, заперечення відповідача, що Кредитним договором не передбачено умов дострокового повернення суми кредиту, не мають правових підстав.

Враховуючи викладене, матеріалами справи встановлено, що відповідач систематично порушував строки внесення, передбачених графіками платежів по кредиту та відсоткам.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який б підтверджував сплату заборгованості по кредиту та по відсоткам по Кредитному договору, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога в частині дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором № 09-0036/В від 28.03.2014р., яка складається з: 16000000,00 грн. - заборгованість за простроченим кредитом, 588764,93 грн. - заборгованість по відсоткам, правомірна та обґрунтована, як така, що не спростована відповідачем, підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 7.2. Кредитного договору, відповідач зобов'язаний окремо від встановленої процентної ставки за користування кредитом та інших платежів, передбачених Кредитним договором, сплачувати позивачу пеню та штраф, передбачені п.10.2., п.10.3., п.10.4. Кредитного договору, за порушення строків звернення кредиту, сплати процентів за кредит, використання кредитних коштів не за цільовим призначенням та порушення інших умов Кредитного договору.

Пунктом 10.2. Кредитного договору, сторони передбачили, що, за порушення строків сплати процентів, позичальник зобов'язався сплатити на користь та на вимогу позивача сплатити пеню від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання щодо платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на дату погашення заборгованості, за строк прострочення виконання зобов'язання, на суму невиконаного зобов'язання.

Позивачем нарахована пеня за прострочення сплати кредиту, яка станом на 08.12.2014р., становить 159561,65 грн. та 12642,15 грн. - пеня за простроченими відсотками.

Зроблений позивачем розрахунок пені відповідає вимогам чинного законодавства, умовам договору та фактичним відносинам, що склалися між сторонами.

Враховуючи викладене суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення пені нормативно та документально обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Дослідивши заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов (вх. №6963), в яких відповідач, зокрема зазначив, що в силу умов договору застави майнових прав №07-0036/В/3-1 від 28.03.2014р. ПАТ "Інтеркредитбанк" скористався своїм правом заставодержателя та звернув стягнення на предмет застави - право вимоги на отримання грошових коштів за договором банківського вкладу "Динамічний" №ДЮ-001364 від 28.03.2014р. у сумі 16000 000,00 грн. та реалізував заставлені майнові права, шляхом відступлення ПАТ СК "Лемма" - заставодавцем ПАТ "Інтеркредитбанк" - заставодержателю право вимоги грошових коштів згідно договору банківського вкладу "Динамічний" №ДЮ-001354 від 28.03.2014р., укладеному між ПАТ СК "Лемма" та ПАТ "Інтеркредитбанк", який є боржником відповідно до зазначеного депозитного договору.

Таким чином, відповідач вважає, що ПАТ "Інтеркредитбанк" задовольнив свої вимоги до ПАТ "ФЕЗ", що випливають з кредитного договору №09-0036/В від 28.03.2014р., за рахунок предмета застави за договором застави майнових прав № 07-0036/В/З-1 від 28.03.2014р.

Колегія суддів відхиляє дані заперечення відповідача, виходячи з наступного.

Згідно вищевказаного Договору застави майнових прав № 07-0036/В/З-1 від 28.03.2014р., третя особа взяла на себе зобов'язання, що випливають з Кредитного договору, а саме: повернення суми кредиту, сплати процентів, сплати неустойки та інше.

Предметом застави виступили грошові кошти Третьої особи, що розміщені на депозитному рахунку за Договором банківського вкладу «Динамічний» № ДЮ- 001364 від 28.03.2014р. у сумі 16000000,00 грн.

З 10 жовтня 2014р. в ПАТ "Інтеркредитбанк" була введена тимчасова адміністрація.

Тимчасова адміністрація/ліквідація банку здійснюється згідно Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі - Закон), яким передбачені умови діяльності банків у період тимчасової адміністрації/ліквідації.

Згідно ст. 26 Закону, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонд), гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом.

Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених Законом.

Фонд не відшкодовує кошти, у тому числі, але не виключно, за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань.

Згідно ст. 36 Закону, під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку (це обмеження не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників).

На час введення в банк (Позивач) тимчасової адміністрації (10.10.2014р.), Договір банківського вкладу був чинним.

Відповідно до ст.572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч. І ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.І ст.23 Закону України "Про заставу" при заставі майнових прав реалізація (предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що зипливає із заставленого права.

Відповідно до п.1 ч.І ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існувала на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, позивач не мав будь - яких правових підстав для використання депозитного вкладу у взаєморозрахунках між позивачем та відповідачем, тобто для задоволення вимог позивача до відповідача за Кредитним договором, за рахунок майнових прав на вклад, що належав третій особі по справі, та відповідачем не надано до суду доказів погашення даної суми заборгованості третьою особою.

Отже, зобов'язання відповідача за кредитним договором не припинилися, право вимоги банку про повернення кредиту і сплату процентів залишалося дійсним і підлягало судовому захисту, а звернення стягнення на предмет застави повинно привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання як такого, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України. Забезпечувальне зобов'язання має похідний характер, а не альтернативний основному.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 09.09.2014р. у справі № 922/3658/13.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Інтеркредитбанк" доведені, обгрунтовані, та підлягають задоволенню в повному обсязі.

З огляду на те, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, а позивач був звільнений від сплати судового за подання до суду позовної заяви, суд, відповідно до ст. 44 та ст. 49 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь державного бюджету України суму судового збору у розмірі 73080,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 27, 33, 34, 43, 44, 49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Фонд екологічних заходів" (61012, м. Харків, вул. Червоножовтнева, 6, код ЄДРПОУ 30428834) на користь Публічного акціонерного товариства "Інтеркредитбанк" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Баумана, 10, код ЄДРПОУ 37731532) суму заборгованості за Кредитним договором № 09-0036/В від 28.03.2014р. в розмірі 16760968,73 грн., з яких 16000000,00 грн. - основна заборгованість, 588764,93 грн. - заборгованість за відсотками, 159561,65 грн. - заборгованість за пенею за прострочення сплати кредиту, 12642,15 грн. - заборгованість за пенею за простроченими відсотками.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Фонд екологічних заходів" (61012, м. Харків, вул. Червоножовтнева, 6, код ЄДРПОУ 30428834) на користь держбюджету України одержувач коштів - УДКС у Дзержинському районі м.Харкова Харківської області, № рахунку 31215206783003, код ЄДРПОУ 37999654, код платника 22030001, символ звітності банку 101, банк одержувача - ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011) - 73080,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 14.04.2015 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя Р.М. Аюпова О.В. Бринцев С.Ч. Жельне

справа № 922/5806/14