Рішення

від 14.04.2015 по справі 623/3323/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22ц/790/2053/15 Головуючий 1 інст. - Бутенко В.М.

Справа № 623/3323/13-ц

Категорія: право власності Доповідач - Котелевець А.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Шаповал Н.М., Кіпенка І.С.,

за участю секретаря - Варюшичевої А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Ізюмської міжрайонної прокуратури Харківської області Жмудського Андрія Станіславовича на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 04 листопада 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Ізюмської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок про визнання права власності на нежитлову будівлю; за зустрічним позовом Ізюмської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок до ОСОБА_2 про визнання права власності на нежитлову будівлю,

в с т а н о в и л а:

В вересні 2013 року ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом до Ізюмської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок про визнання права власності на нежитлову будівлю.

На обґрунтування вказала, що на підставі рішення президії Ізюмської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок від 06 березня 2001 року вона використовує нежитлову будівлю, що розташована в будинку АДРЕСА_1 в м. Ізюм Харківської області, для здійснення торгівельної діяльності.

Дане нежитлове приміщення знаходиться на балансі відповідача, однак титульного власника немає.

Посилаючись на те, що з березня 2001 року вона відкрито та безперервно володіє та користується вказаним майном, просила визнати за нею право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1Н» загальною площею 84,2 кв. м. та побутово-господарські будівлі сараю лі. «Б», льоху літ. «Г», вбиральні літ. «В», паркану № 1, що розташовані за вказаною адресою.

Відповідач в особі свого представника позов не визнав, посилаючись на те, що дане нерухоме майно створено у 1962 році та перебуває на балансі Ізюмської районної організаці Українського товариства мисливців та рибалок.

У зустрічному позові просив визнати за Ізюмською районною організацією Українського товариства мисливців та рибалок право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1Н» загальною площею 84,2 кв. м. та побутово-господарські будівлі сараю літ. «Б», льоху літ. «Г», вбиральні літ. «В», паркану № 1, що розташовані в будинку АДРЕСА_1 в м. Ізюм Харківської області.

Ухвалами Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 01 листопада 2013 року, від 07 травня 2014 року, від 13 травня 2014 року позови об'єднані в одне провадження; позов ОСОБА_2 залишено без розгляду; до участі у справі в якості співвідповідача залучена Ізюмська міська рада Харківської області.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 04 листопада 2014 року зустрічний позов задоволено.

За Ізюмською районною організацією Українського товариства мисливців та рибалок визнано право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1Н» загальною площею 84,2 кв. м. та побутово-господарські будівлі сараю літ. «Б», льоху літ. «Г», вбиральні літ. «В», паркану № 1, що розташовані в будинку АДРЕСА_1 в м. Ізюм Харківської області.

В апеляційній скарзі прокурор Ізюмської міжрайонної прокуратури Харківської області Жмудський А.С., посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального, процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі. Зокрема, зазначає, що приміщення магазину за вказаною адресою, введене в експлуатацію, мало площу 78,4 кв. м., в той час як за рішенням суду визнано право власності на самовільно переобладнану будівлю площею 84,2 кв. м.; докази щодо належної технічної документації, погодженої з органами містобудування та архітектури, дозволу на здійснення реконструкції та на відповідність нормативним приписам з пожежної безпеки в матеріалах справи відсутні; спір за зустрічним позовом розглянуто з порушенням правил юрисдикції.

ОСОБА_2 та Ізюмська міська рада Харківської області рішення суду першої інстанції не оскаржили, своїх заперечень на апеляційну скаргу не надали.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України - в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції - судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з наступних підстав.

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив із того, що Ізюмська районна організація Українського товариства мисливців та рибалок набула право власності на спірну нежитлову будівлю, виходячи з положень статті 331 ЦК України. Однак погодитись з таким висновком не можна, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального, процесуального права.

Спірним є будинок АДРЕСА_1 в м. Ізюм Харківської області.

Матеріали справи свідчать, що даний будинок знаходиться на балансі Ізюмської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок.

Рішенням Виконавчого комітету Ізюмсько міської ради депутатів трудящих Харківської області Української РСР від 16 лютого 1960 року для будівництва магазину по АДРЕСА_1 в м. Ізюм Харківської області земельна ділянка площею 335 кв. м. відведена Районній раді.

На підставі рішення Виконавчого комітету Ізюмської міської ради депутатів трудящих Харківської області Української РСР від 21 серпня 1962 року № 17/269 затверджено акт комісії від 16 серпня 1962 року по введенню в експлуатацію одноповерхового магазину за цією адресою корисною площею 78,4 кв. м.

Рішенням Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області від 16 серпня 1996 року вулиця Свердлова перейменована на вулицю Соборну.

Згідно виписки з протоколу засідання президії Ізюмської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок від 06 березня 2001 року приміщення магазину за даною адресою передано в користування ОСОБА_2 для здійснення торгівельної діяльності, а саме - торгівлею мисливським та риболовним товаром.

Звертаючись з зустрічним позовом, Ізюмська районної організації Українського товариства мисливців та рибалок вимоги мотивувала тим, що дане нерухоме майно корисною площею 78,4 кв. м. створено у 1962 році та перебуває на балансі позивача за зустрічним позовом.

Загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, створене з додержанням вимог закону визначені статтею 331 ЦК України.

Відповідно до частини 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державної реєстрації, то право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-1У «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, то державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

За змістом статті 26 Закону України від 13 січня 2015 року № 92-УШ «Про регулювання містобудівної діяльності», право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

- отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

- розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених

ст. 31 цього закону, її експертизи;

- затвердження проектної документації;

- виконання підготовчих та будівельних робіт;

- прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;

-реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельно мідянки особа

зобов'язана у встановленому законом порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво об'єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив Верховний Суд України в постанові від 28 січня 20145 року по справі № 6-225цс14.

Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України (ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України).

Доказів того, що земельна ділянка, розташована по АДРЕСА_1 в м. Ізюм Харківської області відведена в установленому законом порядку під уже збудоване нерухоме майно Ізюмській районній організації Українського товариства мисливців та рибалок, матеріали справи не містять. Не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.

Крім того, за даними технічного паспорту спірна нежитлова будівля складає площу 84,2 кв. м.

Як роз'яснено в п. 23 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» факт перебування майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння.

З огляду на це, у суду першої інстанції не було підстав для визнання права власності на нежитлову будівлю літ. «А-1Н» загальною площею 84,2 кв. м. та побутово-господарські будівлі сараю літ. «Б», льоху літ. «Г», вбиральні літ. «В», паркану № 1, що розташовані в будинку АДРЕСА_1 в м. Ізюм Харківської області за Ізюмською районною організацією Українського товариства мисливців та рибалок.

Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в позові.

Доводи апеляційної скарги щодо невірного застосування норми частин 1-3 ст. 376 ЦК України не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зустрічний позов пред'явлено не з підстав набуття права власності на об'єкт самочинного будівництва.

Посилання на порушення правил юрисдикції є безпідставними. Суб'єктний склад учасників спору свідчить про те, однією зі сторін є фізична особа - ОСОБА_2, що виключає можливість розгляду справи за правилами господарської юрисдикції.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. п. 1, 4, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу прокурора Ізюмської міжрайонної прокуратури Харківської області Жмудський А.С. задовольнити частково.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 04 листопада 2014 року скасувати.

В задоволенні зустрічного позову Ізюмської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок до ОСОБА_2 про визнання права власності на нежитлову будівлю - відмовити.

Рішення набирає чинності негайно і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді