Постанова

від 03.03.2015 по справі 808/7717/14

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2015 року о 11 год. 30 хв.Справа № 808/7717/14 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Шари І.В.

за участю секретаря судового засідання Панасенка О.О.

представників сторін:

позивача - Балан-Капустіної О.А., Берегової С.М.

відповідача - Задорожного В.М., Маріхіна К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив",

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

06 листопада 2014 року Публічне акціонерне товариство "Запоріжвогнетрив" (далі - позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати в повному обсязі податкові повідомлення-рішення відповідача від 17.09.2014 за №0000744710, 0000754710 та №0000764710.

Адміністративний позов обґрунтований тим, що ПАТ «Запоріжвогнетрив» не погоджується з висновками відповідача, викладеними у Акті перевірки №277/28-04-47-10/00191885 від 01.09.2014, на підставі якого винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення 17.09.2014 за №0000744710, 0000754710 та №0000764710. Позивач вказує, що при проведенні перевірки ПАТ «Запоріжвогнетрив» відповідачем встановлено, що позивач мав взаємовідносини з ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ», по якому встановлено нереальність господарських операцій та відсутність поставок товарів, послуг. ПАТ «Запоріжвогнетрив» звертає увагу, що ним в обґрунтування правової позиції стосовно реальності відповідних господарських операцій, за якими відбувалося формування витрат та податкового кредиту, в повному обсязі надавались до перевірки всі необхідні первинні документи. Таким чином позивач вважає, що посилання відповідача на не підтвердження між ПАТ «Запоріжвогнетрив» та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладеного правочину, і, в свою чергу, не створює юридичних наслідків - є необґрунтованим належними засобами доказування припущенням. У зв'язку з викладеним вважає податкові повідомлення-рішення від 17.09.2014 за №0000744710, 0000754710 та №0000764710, прийняті відповідачем з порушенням чинного законодавства України і підлягають скасуванню в повному обсязі.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили позов задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили, просили відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У письмових запереченнях відповідач посилається на норми Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», на Акт перевірки №277/28-04-47-10/00191885 від 01.09.2014 та зазначає, що не підтверджується реальність поставок у зв'язку з тим, що контрагентом позивача - ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» - не надано жодних первинних та бухгалтерських документів, що засвідчують здійснення господарської діяльності з контрагентами, а також що у ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» відсутні об'єкт оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям, серед яких, зокрема, є і ПАТ «Запоріжвогнетрив». Також відповідач вказує, що реальність поставок не підтверджується у зв'язку з неможливістю реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна. Зазначає, що зважаючи на відсутність реальності постачання товару ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» на адресу ПАТ «Запоріжвогнетрив» у квітні-листопаді 2012 року та у липні-жовтні 2013 року, у ПАТ «Запоріжвогнетрив» не було підстав для податкового обліку вказаних операцій, оскільки наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері. На думку відповідача викладене свідчить, що висновки фахівців СДПІ є обґрунтованими, а спірні податкові повідомлення-рішення є законними.

У судовому засіданні відповідно до ст.160 КАС України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи судом з'ясовано наступне.

З 11.08.2014 по 22.08.2014 фахівцями Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Запоріжвогнетрив» з питання реальності та правомірності відображення в податковому обліку правових відносин з постачальником ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» за періоди квітень-листопад 2012 року та липень-жовтень 2013 року.

За наслідками проведеної перевірки податковим органом складено Акт перевірки №277/28-04-47-10/00191885 від 01.09.2014 (а.с.33-68).

Відповідно до висновків зазначеного Акту перевірки, проведеною перевіркою встановлені порушення підприємством:

- п.198.3 ст. 198, п.198.6 ст. 198, п.200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого ПАТ «Запоріжвогнетрив» занижено суму податку на додану вартість у періоді, що перевірявся у розмірі 430609 грн.(т.1 а.с.52-53);

- п.5.1 ст.5, п.п. 5.2.1 п.5.2, абз. 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР із змінами та доповненнями, п.138.1, п.138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого ПАТ «Запоріжвогнетрив» занижено податок на прибуток у періоді, щзо перевірявся у розмірі 446916 грн. (т.1 а.с.53).

Як видно з Акту перевірки №277/28-04-47-10/00191885 від 01.09.2014, перевіркою встановлено порушення податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» (код ЄДРПОУ 32934681) за періоди квітень-листопад 2012 року та липень-жовтень 2013 року (т.1 а.с.36). В Акті перевірки №277/28-04-47-10/00191885 від 01.09.2014 СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ Міндоходів посилається на Акт від 18.04.2014 №321/08-28-22-12/32934681 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» (код ЄДРПОУ 32934681) (т.1 а.с.40) та зазначено, що «… ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» до перевірки не надано жодних первинних та бухгалтерських документів: договорів, накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, банківських виписок та будь-яких інших первинних бухгалтерських документів, регістрів бухгалтерського обліку, що засвідчують здійснення господарської діяльності (т.1 а.с.42)…Це свідчить про відсутність фактів поставки товарів (послуг) (т.1 а.с.42)…які не підтверджуються первинними документами (т.1 а.с.43)…Виходячи з вищенаведеного, ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» здійснював діяльність, спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. У ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям. Таким чином не підтверджується податкового кредиту з ПДВ покупців. Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по опреаціх з продажу цих товарів (послуг) підприємствам за період з 01.02.2011р. по 31.12.2013р. (т.1 а.с.46)…Перевіркою ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ», здійсненою ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області, результати якої оформлено актом від 18.04.2014р. №321/08-28-22-12/32934681, не підтверджено здійснення операцій з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям, оскільки ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» не надано до перевірки документи на реалізацію (т.1 а.с.47)…Таким чином неможливо підтвердити реалізацію матеріалів за періоди квітень-листопад 2012р. та липень-жовтнеь 2013 р. на адресу ПАТ «Запоріжвогнетрив» підприємством ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ»(т.1 а.с.47)…Виходячи з зазначеного встановлено відсутність факту постачання товару Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХПРОМСОЮЗ» на адресу ПАТ «Запоріжвогнетрив» в квітні-листопаді 2012р. та липні-жовтні 2013р.(т.1 а.с.49)…Перевіркою не підтверджено, що товари, ніби-то отримані від ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ», були в дійсності реалізовані зазначеним підприємством на адресу ПАТ «Запоріжвогнетрив». ПАТ «Запоріжвогнетрив» до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування включено суму витрат по операціям з ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» у розмірі 2 153 045,51 грн., в т.ч. в ІІ кварталі 2012р. у розмірі 1 270 326,59 грн., в ІІІ кварталі 2012р. у розмірі 499 600,24 грн., у ІV кварталі 2012р. у розмірі 121 946,40 грн., в ІІІ кварталі 2013р. у розмірі 207 118,28 грн., в ІV кварталі 2013р. у розімірі 54054,00 грн. Таким чином: на порушення п.138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI із змінами та доповненнями, ПАТ «Запоріжвогнетрив» завищено суму витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування на суму 2 153 045 грн. (т.1 а.с.43)…3.6.2 По податку на додану вартітсть перевіркою встановлено: при проведенні перевірки податкового кредиту встановлено, що ПАТ «Запоріжвогнетрив» мало взаємовідносини з ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» (код за ЄДРПОУ 32934681), по якому встановлено нереальність господарських операцій та відсутність поставок товарів, послуг (т.1 а.с.49)…Виходячи з зазначеного в п.п.3.6.1 акту перевірки, встановлено відсутність факту постачання товарів від ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» на ПАТ «Запоріжвогнетрив». Оскільки не підтверджено факт поставок товарів на ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ», відповідно ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» не здійснювало поставку контрагентам покупцям, у т.ч. ПАТ «Запоріжвогнетрив» (т.1 а.с.51)…Враховуючи вищезазначене, на порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (із змінами та доповненнями), підприємством завищено суму податкового кредиту по ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» на 430609 грн.(т.1 а.с.52)…».

Позивач, не погодившись з висновками Акту перевірки №277/28-04-47-10/00191885 від 01.09.2014, подав заперечення від 05.09.2014 №19-2010 (т.1 а.с.69-77).

Відповідачем була надана відповідь від 12.09.2014 №4934/10/28-04-47-10 на заперечення позивача на Акт перевірки, в якій зазначено, що СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ Міндоходів не має підстав для задоволення заперечень до Акту перевірки №277/28-04-47-10/00191885 від 01.09.2014 (т.1 а.с.78-83).

На підставі Акту перевірки Акту перевірки №277/28-04-47-10/00191885 від 01.09.2014 відповідачем стосовно ПАТ «Запоріжвогнетрив» винесено податкові повідомлення-рішення:

- №0000744710 від 17.09.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 670374,00 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 446916,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 223458,00 грн. (т.1 а.с.86);

- №0000754710 від 17.09.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 645913,50 грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 430609,00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 215304,50 грн. (т.1 а.с.89);

- №0000764710 від 17.09.2014, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 5760,00 грн.(т.1 а.с.93).

Позивач, не погодившись із вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, подав скаргу від 30.09.2014 №19-2207, в якій просив скасувати вищевказані податкові повідомлення-рішення (т.1 а.с.96-103).

Рішенням від 23.10.2014 №19271/10/28-10-10-4-33 скаргу залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін (т.1 а.с.108-114).

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями відповідача 17.09.2014 за №0000744710, 0000754710 та №0000764710 ПАТ «Запоріжвогнетрив» оскаржило їх до суду.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини та перевіривши їх доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ», оформлені Договорами від 10.04.2012 №18-435, від 12.04.2012 №18-421, від 19.07.2012 №18-789, від 28.01.2013 №18-133, від 14.02.2013 №18-160 (разом із додатковими угодами).

На виконання умов вказаних договорів, ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» поставляло у період квітень-листопад 2012 року та липень-жовтень 2013 року товар, на підтвердження чого ПАТ «Запоріжвогнетрив» надані та досліджені судом копії: специфікацій до вищевказаних договорів; видаткових накладних; рахунків-фактур; податкових накладних; банківських виписок; прибуткових ордерів; товарно-транспортних накладних, вагових відомостей, двосторонніх актів; актів проведення взаємозаліку; матеріальних звітів; реєстрів отриманих та виданих податкових накладних (томи справи 1, 2 ,3 ,4).

Відповідачем не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження нікчемності правочинів між ПАТ «Запоріжвогнетрив» та ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ».

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Отже, відповідачем не надано доказів неможливості здійснення реальності операцій між позивачем та його прямим контрагентом - ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ».

З урахуванням наведеного, відповідачем не спростовано у суді факт реальності господарських операцій, вчинених між позивачем та ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ».

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, необґрунтованими, у зв'язку з чим приходить до висновку про протиправність прийнятих повідомлень-рішень виходячи з наступного.

1. Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими на час вчинення угоди суб'єктами права.

Тобто, надані первинні бухгалтерські документи по формі та за змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Документи, які надані позивачем суд вважає достатніми та такими, що підтверджують факт придбання товарів у контрагенту.

2. Щодо реальності вчинених операцій між ПАТ «Запоріжвогнетрив» та ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ», - суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В Акті перевірки №277/28-04-47-10/00191885 від 01.09.2014 СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ Міндоходів посилається на Акт від 18.04.2014 №321/08-28-22-12/32934681 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» (код ЄДРПОУ 32934681)», та зазначає, що «…Перевіркою ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ», здійсненою ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області, результати якої оформлено актом від 18.04.2014р. №321/08-28-22-12/32934681, не підтверджено здійснення операцій з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям, оскільки ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» не надано до перевірки документи на реалізацію (т.1 а.с.47)…Таким чином неможливо підтвердити реалізацію матеріалів за періоди квітень-листопад 2012р. та липень-жовтнеь 2013 р. на адресу ПАТ «Запоріжвогнетрив» підприємством ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ»(т.1 а.с.47)…Виходячи з зазначеного встановлено відсутність факту постачання товару Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХПРОМСОЮЗ» на адресу ПАТ «Запоріжвогнетрив» в квітні-листопаді 2012р. та липні-жовтні 2013р.(т.1 а.с.49)…Перевіркою не підтверджено, що товари, ніби-то отримані від ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ», були в дійсності реалізовані зазначеним підприємством на адресу ПАТ «Запоріжвогнетрив»…Виходячи з зазначеного в п.п.3.6.1 акту перевірки, втановлено відсутність факту постачання товарів від ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» на ПАТ «Запоріжвогнетрив». Оскільки не підтверджено факт поставок товарів на ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ», відповідно ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» не здійснювало поставку контрагентам покупцям, у т.ч. ПАТ «Запоріжвогнетрив» (т.1 а.с.51)…».

Однак з цього приводу суд зазначає, що Податковий кодекс України для платників податків не передбачає а ні обов'язок, а ні право вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей достовірності його державної реєстрації як СПД, реєстрації платником податків, «податкових взаємовідносин» з бюджетом, ведення податкового обліку, подання декларацій, тощо.

Як видно з акту перевірки відповідачем досліджені первинні документи, які підтверджують постачання товару від ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ»: Договори від 10.04.2012 №18-435, від 12.04.2012 №18-421, від 19.07.2012 №18-789, від 28.01.2013 №18-133, від 14.02.2013 №18-160 (разом із додатковими угодами); специфікації до вищевказаних договорів; видаткові накладні; рахунки-фактури; податкові накладні; банківські виписки; прибуткові ордери; товарно-транспортні накладні, вагові відомості; двосторонні акти; акти проведення взаємозаліку; матеріальні звіти; реєстри отриманих та виданих податкових накладних, та інші.

Тобто, зазначені документи підтверджують реальність господарських операцій із вказаним контрагентом - фактичне отримання товарів ПАТ «Запоріжвогнетрив».

Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними (фіктивними) правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що зміст угод, укладених між позивачем та ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ», не суперечить актам цивільного законодавства, а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено у судовому засіданні фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» правочинів.

Тобто, податковим органом не доведено, а судом також не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ Міндоходів також не було обґрунтовано належним чином і не доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Суд вважає за необхідне зазначити, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законом обов'язку щодо сплати податків, зборів вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків.

При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість продавцю в ціні товару, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

Слід врахувати і те, що якщо контрагент не виконував свої зобов'язання перед державою та податковим органом, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні виконаних робіт сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконував усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - по купця товару, яка є платником податку, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі буд-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через наявність/відсутність актів про здійснення зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата ПДВ продавцем, в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. В разі невиконання контрагентами по ланцюгу своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Крім того, нормами Податкового кодексу України, не встановлена відповідальність платника податку за не відображення господарської операції в податковому і бухгалтерському обліку його контрагентів.

Під час проведення перевірки податковий орган прийшов до висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження реальності господарських операцій між ПАТ «Запоріжвогнетрив» та ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ».

Однак, позивачем до суду було надано: Договори від 10.04.2012 №18-435, від 12.04.2012 №18-421, від 19.07.2012 №18-789, від 28.01.2013 №18-133, від 14.02.2013 №18-160 (разом із додатковими угодами); специфікації до вищевказаних договорів; видаткові накладні; рахунки-фактури; податкові накладні; банківські виписки; прибуткові ордери; товарно-транспортні накладні, вагові відомості; двосторонні акти; акти проведення взаємозаліку; матеріальні звіти; реєстри отриманих та виданих податкових накладних, що підтверджують факт постачання товарів ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» на користь позивача.

Отже, факт виконання операцій засвідчується рядом первинних документів, які не викликають сумніву. Реальність господарських операцій з'ясована через дослідження у сукупності всіх первинних документів.

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб платника податків та наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Також суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на недоліки товарно-транспортних накладних як на підтвердження відсутності реальності операцій між позивачем та ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ».

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, доводи, якими податковий орган мотивував правомірність оскаржуваного податкового рішення не є переконливими.

Факт здійснення господарських операцій відображений у повному обсязі у бухгалтерському і податковому обліку позивача, що зафіксовано також актом перевірки, та підтверджує реальність господарських операцій.

Акт перевірки податкового органу не містить посилань щодо встановлених порушень стосовно форми та змісту первинних документів, які підтверджують фактичне виконання господарських операцій з постачання товарів.

Висновки податкового органу про нереальність господарських операцій через недоліки товарно-транспортних накладних спростовуються наданими позивачем видатковими накладними, рахунками-фактурами, податковими накладними, банківськими виписками, прибутковими ордерами, реєстрами отриманих та виданих податкових накладних та іншими документами.

Отже, зазначені обставини не можуть бути підставами для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту та позбавлення права бюджетного відшкодування.

3. За приписами пп.134.1.1-134.1.2 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Як зазначено у п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Пунктом 138.8 ст. 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

З урахуванням товарності господарських операцій здійснених ПАТ «Запоріжвогнетрив» та з постачальником - ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ», позивачем вірно віднесені видатки на придбання послуг при визначенні валових витрат і об'єкту оподаткування за відповідний період.

4. Підпунктом 14.1.181, пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 98 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами вказаної статті право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В п.198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У п.201.1 ст.201 ПК України вказано, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За правилами п. 201.4 ст.201 ПК України встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм Податкового кодексу України, податкова накладна є документом, який підтверджує фактичну сплату покупцем податку на додану вартість у ціні товару, та надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. І лише придбання товарів (послуг, робіт), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної та складання податкової накладної особою, що не зареєстрована як платник ПДВ, позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

У відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пункту 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3 статті 200 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України постачання товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків іі надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними.

При цьому, як видно зі змісту акту перевірки, то він не містить жодних посилань податкового органу про те, що податкові накладні, на підставі яких позивачем здійснено формування податкового кредиту не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим суд вважає, що позивачем як до перевірки та і при судовому розгляді справи надані докази, які в своїй сукупності підтверджують реальне вчинення господарських операцій, що в свою чергу підтверджує правомірність формування податкового кредиту за такими операціями.

Як встановлено із матеріалів справи, господарські правовідносини з ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» оформлені позивачем належним чином, а фактичне здійснення операцій з постачання послуг підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності.

Отже на підставі вищезазначеного, ПАТ «Запоріжвогнетрив» мало належним чином оформлені податкові накладні, які одержані від такого постачальника, та інші первинні документи, що підтверджують факт наявності господарських відносин між підприємствами.

Будь-які порушення щодо форми та змісту первинних документів, які підтверджують фактичне вчинення господарських операцій з постачання товару між позивачем та ТОВ «ТЕХПРОМСОЮЗ» в акті перевірки відсутні.

Як свідчать матеріали справи позивачем надані як до перевірки, так і до суду податкові накладні та всі без винятку документи у підтвердження оплати товару.

Будь-яких зауважень щодо оформлення податкових накладних акт перевірки не містить. Не містяться в акті перевірки й зауваження щодо оплати товару.

Отже, Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік документів, на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача податкових накладних, документів на (про) оплату придбаного товару, приймаючи до уваги, що зазначені документи не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку їх оформлення вимогам Податкового кодексу України акт перевірки не містить, ПАТ «Запоріжвогнетрив» цілком правомірно включило суми до витрат які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та податку на додану вартість по придбаним товарам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит та витрати підтверджується єдиними і належними, з точки зору діючого законодавства, доказами.

Отже, виходячи з фактичних обставин справи, висновки фахівців відповідача, викладені у Акті перевірки №277/28-04-47-10/00191885 від 01.09.2014, - є припущеннями, не доведеними належними засобами доказування, а податкові повідомлення-рішення від 17.09.2014 за №0000744710, 0000754710 та №0000764710, прийняті СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі МГУ Міндоходів відносно ПАТ «Запоріжвогнетрив», є протиправними, оскільки не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності дійшов висновку, що відповідачем не доведено законність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, докази позивача не спростовані, тому з огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 86, 158, 160-163,167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив" - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати винесені Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, податкові повідомлення - рішення від 17.09.2014 року №0000744710, №0000754710 та №0000764710.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Запоріжвогнетрив" судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Шара