Постанова

від 14.04.2015 по справі 820/20645/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2015 р. Справа № 820/20645/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Старостіна В.В.

Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

представника позивача Репетун К.В.

представника відповідача Мосійчука Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Будівельної компанії "Харківзалізобетон" Товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2015р. по справі № 820/20645/14

за позовом Будівельної компанії "Харківзалізобетон" Товариства з обмеженою відповідальністю

до Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Будівельна компанія «Харківзалізобетон» - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі за текстом - БК «Харківзалізобетон» ТОВ, позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі за текстом - Основ'янська ОДПІ, відповідач), в якому просив суд скасувати винесене відповідачем податкове повідомлення-рішення від 19.12.2014 року № 0001782201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 107501,25 грн. (за основним платежем - 86001,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 21500,25 грн.).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

БК «Харківзалізобетон» ТОВ зазначає, що податковий кредит по господарським операціям з ТОВ «Софія» ЛТД, за перевірений період, сформовано правомірно, оскільки вказані операції були реально здійснені, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Будівельна компанія «Харківзалізобетон» - Товариство з обмеженою відповідальністю щодо фінансово-господарських взаємовідносин із платником податків ТОВ «Софія» ЛТД за період з 01.04.2014 року по 30.04.2014 року.

За результатами перевірки складено акт № 5317/20-3822-01-04 від 01.12.2014 року, в якому встановлені порушення п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 86001,0 грн.

На підставі вказаних висновків Акту перевірки Основ'янською ОДПІ 19.12.2014 року було винесено податкове повідомлення-рішення № 0001782201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 107501,25 грн. (за основним платежем - 86001,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 21500,25 грн.).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податковий кредит сформований позивачем по господарським операціям з ТОВ «Софія» ЛТД, не підтверджений належним чином складеними первинними документами.

Між тим, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Виходячи з позиції контролюючого органу, БК «Харківзалізобетон» ТОВ допущено порушення вимог п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України внаслідок документального не підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Софія» ЛТД за перевірений період.

Колегія суддів зазначає, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, укладених платником податку договорів.

Досліджуючи правомірність віднесення до складу податкового кредиту БК «Харківзалізобетон» ТОВ суми податку на додану вартість, сплачену в ціні придбаного товару (послуг) за перевірений період, колегія суддів зазначає, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту укладених платником податку договорів.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є визначальною для встановлення податкових зобов'язань та виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Софія» ЛТД було укладено договір субпідряду № 2014-01/04 від 01.04.2014 року на виконання будівельно-монтажних робіт з будівництва православного храму за адресою: м. Харків, проспект Московський, 195-а.

На підтвердження реальності здійснення вказаного правочину сторонами договору складено наступні, первинні документи, копії яких наявні в матеріалах справи: договір, акти виконаних робіт (форма КБ-2), довідки про вартість виконаних робіт та витрат (форма КБ-3), відомості ресурсів, договірні ціни, локальні кошториси, податкові накладні.

Розрахунки за виконані роботи проведені в безготівковій формі, що підтверджується виписками з банківських рахунків позивача.

Необхідність укладання договору обумовлена виконанням зобов'язань за договором підряду від 11.02.2014 року, укладеного між позивачем та Релігійною громадою Свято-Ольгінська Української православної Церкви Харківської єпархії.

Погоджуючись з висновками відповідача щодо відсутності здійснення господарських операцій між БК «Харківзалізобетон» ТОВ та ТОВ «Софія» ЛТД, суд першої інстанції зазначив, що первинні документи складені з порушеннями ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, а саме: в акті виконаних будівельних робіт (КБ-2), довідці про вартість виконаних будівельних робіт (КБ-3) за квітень 2014 року та договірних цінах не зазначені дата та номер договору, посади і прізвища осіб зі сторони позивача та його контрагента, відповідальних за здійснення господарської операції; в локальному кошторисі, відомості ресурсів відсутній підпис особи яка її склала та відсутні посади і прізвища осіб які їх перевірили, не зазначено генпідрядника та субпідрядника, відсутні дати складання вказаних документів.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (абз. 10 ст. 1 вказаного Закону), а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (абз. 4 ст. 1 вказаного Закону).

Положеннями ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» одним з принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначений принцип превалювання сутності над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Аналіз наведених норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вказує, що складені юридичними особами первинні документи мають фіксувати виконання господарських операцій і певні недоліки, як були допущені під час їх складання, не спростовувати реальність здійснення господарських операцій.

Так, відсутність в акті виконаних будівельних робіт (КБ-2), довідці про вартість виконаних будівельних робіт (КБ-3) за квітень 2014 року та договірних цінах не зазначені дата та номер договору, посади і прізвища осіб, які їх підписували є достатньою правовою підставою для визнання господарських операцій такими, що реально не відбулись, з огляду на інші наявні в первинних документах відомості, які дають змогу ідентифікувати факт здійснення таких операцій платником податків.

Крім того, не може бути достатньою правовою підставою для визнання господарських операцій такими, що реально не відбулись, відсутність в окремих випадках підписів в локальних сметах та відомостях ресурсів, оскільки ці документи є додатком договірної ціни, яка була підписана та скріплена печатками сторін договору.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять всі первинні документи, належні до складання в спірних правовідносинах, які мають певні недоліки, але не мають дефекту форми, змісту або походження, котрі в силу, ст. 201, ст. 138 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Колегією суддів встановлено, що на час видачі податкових накладних контрагент позивача ТОВ «Софія» ЛТД був зареєстрований в установленому законом порядку, знаходився на обліку в податковому органі, мав статус платника ПДВ, свідоцтво платника ПДВ не було анульовано на момент укладання та виконання договору субпідряду, докази що спростовують ці обставини відповідачем не надано.

Також відповідачем не надано до суду доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг субпідряду у ТОВ «Софія» ЛТД.

Отже, з наданих позивачем первинних документів вбачається, що діяльність позивача відповідає умовам укладеного договору та видам господарської діяльності, свідчить про наявність господарської мети при здійсненні господарських операцій з метою отримання прибутку.

Наявні в матеріалах справи податкові накладні відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України, тобто підстави вважати зазначені податкові документи недійсними відсутні.

Таким чином, формування податкового кредиту обумовлено придбанням товару з метою його використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

При цьому, Основ'янська ОДПІ, обґрунтовуючи свої висновки щодо встановлених порушень вказує на відомості встановлені актами про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Софія» ЛТД, зокрема: відсутність факту реального вчинення господарських операцій, неможливість їх здійснення з огляду на відсутність у підприємств трудових ресурсів, основних засобів та транспортних засобів тощо, тобто на можливі порушення чинного законодавства в господарській діяльності постачальника.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентом. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Також колегія суддів зазначає, що згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач, фактично, кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків. Проте згідно приписів ст. 234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, податковий орган, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано.

Враховуючи викладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність реальності здійснення позивачем по господарським операціям з ТОВ «Софія» ЛТД та неправомірність формування податкового кредиту по цим операціям.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не доведено факт порушення БК «Харківзалізобетон» ТОВ вимог податкового законодавства та правомірність податкового повідомлення-рішення від 19.12.2014 року № 0001782201.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог БК «Харківзалізобетон» ТОВ.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції невірно були встановлені фактичні обставини та надана оцінка наявним у справі документам, колегія суддів дійшла висновку про порушення судом першої інстанції вимог матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Будівельної компанії "Харківзалізобетон" Товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2015р. по справі № 820/20645/14 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Будівельної компанії «Харківзалізобетон» - Товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.12.2014 року № 0001782201.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В. Судді (підпис) (підпис) Рєзнікова С.С. Бегунц А.О. Повний текст постанови виготовлений 20.04.2015 р.