Рішення

від 14.04.2015 по справі 910/4959/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2015Справа №910/4959/15-г

за позовом: Заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву, м.Київ, ЄДРПОУ 19030825

до відповідача: Орендного підприємства - Українського головного орендного підприємства по інженерних та екологічних розвідуваннях для будівництва «Укрбудрозвідування», м.Київ, ЄДРПОУ 02497737

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЄС-К», м.Київ, ЄДРПОУ 31903961

про стягнення 2 091 700,05 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

прокурор: Степаненко К.Ю. - по посв.

від позивача: Коваленко Ю.І. - заст.нач.юр.відділ.

від відповідача: Самсонов В.М. - по дов.

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Заступник прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву, м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Орендного підприємства - Українського головного орендного підприємства по інженерних та екологічних розвідуваннях для будівництва «Укрбудрозвідування», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 1 371 516,27 грн., інфляційних втрат в сумі 182 647,56 грн., пені в розмірі 182 647, 56 грн. та штрафу в сумі 41 145,49 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на порушення Орендним підприємством - Українського головного орендного підприємства по інженерних та екологічних розвідуваннях для будівництва «Укрбудрозвідування» умов договору №23/2 від 01.03.2008р. в частині своєчасного внесення перевищення суборендної плати над її частиною, що отримує орендар, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Позивач у поясненнях №30-10/3002 від 20.03.2015р. позов прокурора підтримав в повному обсязі.

25.03.2015р. до господарського суду м.Києва надійшла заява №30-10/3040 від 20.03.2015р. Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву про збільшення розміру позовних вимог, в якому позивач просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 1 371 516,27 грн., інфляційні втрати в сумі 572 331,40 грн., пеню в розмірі 106 706,89 грн. та штраф в сумі 41 145,49 грн.

У судовому засіданні 14.04.2015р. вказана заява була підтримана прокурором в повному обсязі.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що заява №30-10/3040 від 20.03.2015р. позивача відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в останній.

Відповідач у заяві б/н від 14.04.2015р. та у судовому засіданні 14.04.2015р. наявність заборгованості зі своєчасного внесення перевищення суборендної плати над її частиною, що отримує орендар на підставі договору №23/2 від 01.03.2008р., підтвердив в повному обсязі, позов прокурора визнав.

Ухвалою від 05.03.2015р. господарського суду міста Києва залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЄС-К».

Третя особа у судове засідання 14.04.2015р. не з'явилась, пояснень по суті спору не надала. Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЄС-К» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду спору з огляду на наступне.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно з ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням третьої особи на теперішній час є: 03148, м.Київ, вул.Пшенична, буд.8-А.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 01.04.2015р. з метою повідомлення третьої особи про час та місце розгляду справи.

Наразі, конверт з вказаною вище ухвалою було повернуто на адресу суду з відміткою «Інші причини, що не дали змоги виконати».

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЄС-К», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення третьої особи про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у третьої особи можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

З приводу неявки третьої особи в судове засідання 14.04.2015р. господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За змістом ч.4 ст.27 Господарського процесцального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 01.04.2015р. явка учасників судового процесу у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

За висновками суду, незважаючи на те, третя особа не з'явилась у судове засідання 14.04.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.ст.2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Аналогічну позицію наведено у п.1 Постанови №17 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам»

Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч.2 ст.5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

За приписами ч.1 ст.287 Господарського кодексу України орендодавцями щодо державного комунального майна є, в тому числі, Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

У відповідності до ст.1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

До основних завдань Фонду державного майна України належить, в тому числі, реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності (п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про Фонд державного майна України»).

У п.1 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, яке затверджено Наказом №678 від 15.05.2012р. Фонду державного майна України, зазначено, що регіональне відділення Фонду державного майна України утворюється в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і є територіальним органом Фонду державного майна України, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління.

Основним завданням регіонального відділення є здійснення повноважень орендодавця державного майна (п.4.4 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України

Таким чином, приймаючи до уваги, що предметом позовних вимог є стягнення суми перевищення суборендних платежів над тими, що отримуються орендарем з оренди державного майна (цілісного майнового комплексу), орендодавцем якого є Фонд державного майна України та його територіальні органи, суд дійшов висновку, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву до господарського суду з розглядуваним позовом відповідало функціям позивача та направлено на захист його охоронюваних законом інтересів.

За змістом ст.151 Цивільного кодексу Української РСР зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або з інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

За приписами ст.4 Цивільного кодексу Української РСР цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України (враховуючи, що спірні правовідносини сторін продовжували існувати під час набрання зазначеним нормативно-правовим актом законної сили) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату (ч.1 ст.256 Цивільного кодексу Української РСР).

Як свідчать матеріали справи, 28.01.1992р. між Державним комітетом України по справам будівництва і архітектури і охорони історичної середи (орендодавець) та Організацією орендаторів (орендатор) було укладено договір оренди, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передав, а орендатор прийняв в оренду службові приміщення, розміщені по бульвару Лесі Українки, 26 у місті Києві, виробничі будівлі, спорудження, обладнання, оборотні засоби, матеріальні цінності і фінансові ресурси, що знаходяться у господарському віданні підприємства «Укрцентрбудрозвідування» (правонаступником якого відповідно до п.1.6 статуту є Орендне підприємство - Українського головного орендного підприємства по інженерних та екологічних розвідуваннях для будівництва «Укрбудрозвідування») як цілісний майновий комплекс.

Сторони дійшли згоди, що вказаний правочин діє з 15.02.1992р. по 31.12.2005р. За відсутності письмової заяви будь-якої зі сторін про припинення або зміну договору до 01.10.2005р. правочин вважається пролонгованим на такий же строк на тих же умовах (п.п.4.1, 4.4 договору оренди від 28.01.1992р.).

11.05.2006р. між Регіональним відділенням фонду державного майна України по місту Києву (орендодавець) та Орендним підприємством - Українського головного орендного підприємства по інженерних та екологічних розвідуваннях для будівництва «Укрбудрозвідування» (орендар) було укладено договір №3123 до договору оренди від 28.01.1992р., яким приведено останній у відповідність до вимог чинного законодавства.

Відповідно до п.1.1 договору №3123 від 11.05.2006р. орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування цілісний майновий комплекс Українського головного орендного підприємства по інженерних та екологічних розвідуваннях для будівництва «Укрбудрозвідування».

Цей правочин укладено строком на 5 років та останній діє з 11.05.2006р. по 11.05.2011р. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну правочину після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, правочин вважається пролонгованим на той же самий строк і тих же умовах (п.п.10.1, 10.5 договору №3123 від 11.05.2006р.).

На підставі вказаного правочину 11.05.2006р. позивачем було передано в оренду відповідачу необоротні активи цілісного майнового комплексу Українського головного орендного підприємства по інженерних та екологічних розвідуваннях для будівництва за адресою: м.Київ, бульв.Лесі Українки, 26, про що сторонами складено акт б/н від 11.05.2006р. приймання-передачі орендованого майна.

З огляду на принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір від 28.01.1992р. в редакції договору №3123 від 11.05.2006р. як належну підставу для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Статтею 774 Цивільного кодексу України передбачено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч.2 ст.22 Закону України «Про Фонд державного майна України» орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. При цьому, строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди.

За умовами договору №3123 від 11.05.2006р. орендар має право передавати за письмовою згодою орендодавця орендоване майно в суборенду фізичним та юридичним особам (п.6.5 договору №3123 від 11.05.2006р.).

01.03.2008р. за згодою Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву Орендним підприємством - Українським головним орендним підприємством по інженерних та екологічних розвідуваннях для будівництва «Укрбудрозвідування» було передано частину орендованого на підставі договору №3123 від 11.05.2006р. майнового комплексу в суборенду Закритому акціонерному товариству «ТЄС-К» та укладено договір №23/2 суборенди державного нерухомого майна, орендованого в складі цілісного майнового комплексу Українського головного орендного підприємства по інженерних та екологічних розвідуваннях для будівництва «Укрбудрозвідування».

Пунктом 1.1 вказаного правочину визначено, що орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення, площею 1740 кв.м, в тому числі, головний виробничий корпус (офіс 108, склади 709 м 2 ), матеріальні склади (склади 329 м 2 , виробничі площі 270 м 2 ), розміщені за адресою: 03148, м.Київ, вул.Пшенична, 8-а.

01.03.2008р. орендарем та суборендарем було підписано акт приймання-передавання державного нерухомого майна, орендованого в складі цілісного майнового комплексу Українського головного орендного підприємства по інженерних та екологічних розвідуваннях для будівництва «Укрбудрозвідування».

Наразі, господарський судом прийнято до уваги, що у судовому засіданні 14.04.2014р. представниками позивача та відповідача зазначено, що дійсно передане в суборенду майно є частиною цілісного майнового комплексу, якому присвоєно адресу: м.Київ, бульв.Лесі Українки, 26, а нежитлові приміщення, передані в суборенду, фактично знаходяться, за адресою: 03148, м.Київ, вул.Пшенична, 8-а.

За умовами п.10.1 договору останній укладено строком на 10 місяців до 31.12.2008р., але не довше строку дії договору оренди цілісного майнового комплексу.

Додатковими угодами №1 від 01.01.2009р., №2 від 01.01.2010р. та №3 від 02.01.2011р. договір №23/2 від 01.03.2008р. суборенди неодноразово пролонговувався загалом до 11.05.2011р., але не пізніше строку дії договору оренди цілісного майнового комплексу.

Наразі, матеріали справи свідчать, що договір від 28.01.1992р. в редакції договору №3123 від 11.05.2006р. оренди цілісного майнового комплексу було розірвано за взаємною згодою сторін з 31.07.2012р. на підставі договору від 23.07.2012р. про розірвання.

Як вказувалось вище, нормами чинного законодавства України передбачено, що зобов'язання сторін виникають, зокрема, з договору (ст.11 Цивільного кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За умовами п.3.1 договору №23/2 від 01.03.2008р. суборенди різниця між нарахованою платою за базовий місяць суборенди та її частиною, що отримує орендар, погоджується орендодавцем та становить (без податку на додану вартість за базовий місяць розрахунку - лютий 2008р.) 46 400,39 грн. Перевищення за перший місяць суборенди - березень 2008р. встановлюється шляхом його коригування на індекс інфляції за березень 2008р.

Пунктом 3.3 договору №23/2 від 01.03.2008р. передбачено, що перевищення за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування суми за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Перевищення суборендної плати над тією її частиною, що отримує орендар, перераховується орендарем до державного бюджету до 12 числа місяця, наступного за звітним, з урахуванням щомісячного індексу інфляції.

При цьому, судом прийнято до уваги, що за умовами п.3.11 договору №23/2 від 01.03.2008р. суборендні платежі у разі припинення договору вносяться до дня повернення за актом-приймання передачі орендованого майна орендарю.

Як свідчать матеріали справи, за весь період знаходження майна в суборенді, а саме з березня 2008р. (з моменту підписання акту приймання-передачі) до серпня 2012р. (включно), тобто, до моменту підписання акту б/н від 31.08.2012р. приймання-передавання державного нерухомого майна, орендованого в складі цілісного майнового комплексу Українського головного орендного підприємства по інженерних та екологічних розвідуваннях для будівництва «Укрбудрозвідування», позивачем було нараховано суму перевищення суборендної плати над тією її частиною, що отримує орендар, у розмірі 3 290 618,06 грн. (з урахуванням щомісячного коригування на індекс інфляції).

Після проведення перевірки, господарським судом встановлено, що наведений Регіональним відділенням фонду державного майна України по місту Києву розрахунок є арифметично вірним.

Отже, з огляду на наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що визначена орендодавцем сума перевищення суборендної плати над тією її частиною, що отримує орендар, є обґрунтованою та відповідає умовам договору №23/2 від 01.03.2008р. суборенди, а з урахуванням умов вказаного правочину щодо терміну її внесення до державного бюджету, строк оплати перевищення за період з березня 2008р. по серпень 2012р. є таким, що настав.

Проте, за твердженнями прокурора, які з боку позивача підтверджені, Орендним підприємством - Українського головного орендного підприємства по інженерних та екологічних розвідуваннях для будівництва «Укрбудрозвідування» було лише частково виконано свої обов'язки за договором №23/2 від 01.03.2008р. суборенди в частині перерахування суми перевищення суборендної плати над тією її частиною, що отримує орендар.

Зокрема, відповідачем було сплачено до державного бюджету на підставі спірного правочину грошові кошти на загальну суму 1 919 101,79 грн., в результаті чого у Орендного підприємства - Українського головного орендного підприємства по інженерних та екологічних розвідуваннях для будівництва «Укрбудрозвідування» утворилась заборгованість в сумі 1 371 516,27 грн.

Як вказувалось вище, у судовому засіданні 14.04.2015р. та у поясненнях від 14.04.2015р. представник відповідача факт наявності заборгованості у заявленому до стягнення розмірі підтвердив та визнав позов.

За приписами ст.78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Наразі, за висновками суду, дії відповідача по визнанню позову не суперечать вимогам чинного законодавства України та не порушують прав та інтересів інших осіб.

За таких обставин, враховуючи наведене, з огляду на всі фактичні обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що вимоги Заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву до Орендного підприємства - Українського головного орендного підприємства по інженерних та екологічних розвідуваннях для будівництва «Укрбудрозвідування» про стягнення основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню у заявленому до стягнення розмірі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог прокурора про стягнення інфляційних втрат в сумі 572 331,40 грн., пені в розмірі 106 706,89 грн. та штрафу в сумі 41 145,49 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 вказаного нормативно-правового акту).

За умовами п.3.7 договору №23/2 від 01.03.2008р. у разі несвоєчасного перерахування до державного бюджету суми перевищення, остання підлягає індексації і стягується з орендаря з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Наразі, прокурором та позивачем було нараховано пеню за порушення строків внесення перевищення за кожен з місяців у період з 12.02.2010р. по 12.09.2012р. (з урахуванням зміни розміру заборгованості у зв'язку з частковими оплатами заборгованості) на загальну суму 106 706,89 грн.

Після проведення перевірки наведеного заявником розрахунку, судом встановлено, що останній містить арифметичні помилки, позивачем невірно нараховано суму пені за період з 13.04.2012р. по 11.10.2012р. на суму 5182,01 грн., тоді як правомірним є нарахування на суму 5167,85 грн. Одночасно, позивачем також допущено помилки у визначенні періодів нарахування неустойки з урахуванням кінцевих строків виконання грошових зобов'язань, наприклад, по оплаті перевищення за 10.2011р. кінцевим строком оплати було 14.11.2012р. (оскільки 12.11.2012р. та 13.11.2012р. було вихідними днями).

Проте, навіть з урахуванням допущених заявником помилок, враховуючи визначений позивачем період нарахування неустойки, господарський суд дійшов висновку, що вирахувана позивачем кінцева сума пені є вірною, внаслідок чого вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню у заявленому до стягнення розмірі.

За приписами ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За умовами п.3.8 договору №23/2 від 01.03.2008р. у разі, якщо на дату сплати перевищення заборгованість за ним становить загалом не менше, ніж за три місяці, орендар додатково сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості.

З огляду на порушення відповідачем строків внесення до державного бюджету суми перевищення суборендної плати над тією її частиною, що отримує орендар, та враховуючи, що заборгованість загалом становить більше, ніж 3 місяці, позивачем було нараховано штраф на суму 41 145,49 грн.

Після проведення перевірки наведеного Регіональним відділенням фонду державного майна України по місту Києву розрахунку, господарським судом встановлено, що останній є обґрунтованим, а вимоги в частині стягнення штрафу правомірними та такими, що підлягають задоволенню у заявленому до стягнення розмірі.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, Регіональним відділенням фонду державного майна України по місту Києву нараховано інфляційні витрати на загальну суму 572 331,40 грн.

Проте, за висновками суду, наведений позивачем розрахунок є невірним, оскільки, заявником необґрунтовано при розрахунку інфляційних втрат, наприклад за зобов'язанням строк виконання якого настав 12.03.2010р., застосовано індекс інфляції за лютий 2010р., тоді як відповідно до Листа №62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та Інформаційного листа №01-06/928/2012 від 17.07.12р. Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Після проведення власного розрахунку, господарським судом враховано, що обґрунтованим є стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 423 116,83 грн.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, приймаючи до уваги помилки, які було допущено позивачем при нарахуванні інфляційних втрат, господарський суд дійшов висновку, що позов Заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву до Орендного підприємства - Українського головного орендного підприємства по інженерних та екологічних розвідуваннях для будівництва «Укрбудрозвідування» про стягнення основного боргу в сумі 1 371 516,27 грн., інфляційних втрат в сумі 572 331,40 грн., пені в розмірі 106 706,89 грн. та штрафу в сумі 41 145,49 грн. підлягає задоволенню частково на визначені вище суми.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За змістом п.4.6 Постанови №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові стягує судовий збір з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

З огляду на висновки суду щодо часткового задоволення позову прокурора, господарський суд дійшов висновку, що судовий збір в сумі 2984,29 грн. підлягає стягненню з Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву до Державного бюджету України.

Судовий збір в сумі 38 849,71 грн. підлягає стягненню з Орендного підприємства - Українського головного орендного підприємства по інженерних та екологічних розвідуваннях для будівництва «Укрбудрозвідування» на користь Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву, м.Київ до Орендного підприємства - Українського головного орендного підприємства по інженерних та екологічних розвідуваннях для будівництва «Укрбудрозвідування», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 1 371 516,27 грн., інфляційних втрат в сумі 572 331,40 грн., пені в розмірі 106 706,89 грн. та штрафу в сумі 41 145,49 грн.

Стягнути з Орендного підприємства - Українського головного орендного підприємства по інженерних та екологічних розвідуваннях для будівництва «Укрбудрозвідування» (01133, м.Київ, Печерський район, бул.Лесі Українки, буд.26, ЄДРПОУ 02497737) на користь Державного бюджету України (одержувач УДКСУ у Шевченківському районі м.Києва, код одержувача - 37995466, банк одержувача - Державна казначейська служба України у м.Києві, МФО 820019, р/р 31113092700011, КЕКД 22080200) основний борг в сумі 1 371 516,27 грн., інфляційні втрати в сумі 423 116,83 грн., пеню в розмірі 106 706,89 грн. та штраф в сумі 41 145,49 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Орендного підприємства - Українського головного орендного підприємства по інженерних та екологічних розвідуваннях для будівництва «Укрбудрозвідування» (01133, м.Київ, Печерський район, бул.Лесі Українки, буд.26, ЄДРПОУ 02497737) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 38 849,71 грн.

Стягнути з Регіонального відділення фонду державного майна України по місту Києву (01032, м.Київ, Шевченківський район, бул.Тараса Шевченка, буд.50-г, ЄДРПОУ 19030825) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 2984,29 грн.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 14.04.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 17.04.2015р.

Суддя Любченко М.О.