Рішення

від 31.03.2015 по справі 910/1122/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2015Справа №910/1122/15-г

За позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «ПОРТО-ФРАНКО», в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АБ «ПОРТО-ФРАНКО» Красюка І.І.

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАСКОНЦЕНТР»

про стягнення 35 895 422,41 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Долгополова О.П. - довіреність №04/34 від 02.02.2015 року;

від відповідача: не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «ПОРТО-ФРАНКО», в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АБ «ПОРТО-ФРАНКО» Красюка І.І. звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАСКОНЦЕНТР» про стягнення 35 895 422,41 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності погашення кредиту у розмірах і строки передбачені умова Кредитного Договору №45/1-14 від 23.01.2014 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 33 310 000,00 грн. - заборгованості за кредитом, 2 017 600,43 грн. - заборгованості за нарахованими (простроченими) відсотками, 492 805,48 грн. - заборгованості за поточними відсотками, 75 016,50 грн. - пені за несплату відсотків.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.01.2015 року порушено провадження по справі та призначено розгляд справи на 18.02.2015 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.02.2015 року розгляд справи відкладено на 17.03.2015 року.

В судове засідання, призначене на 17.03.2015 року представник позивача з'явився, надав пояснення по справі, заяву про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

В судове засідання, призначене на 17.03.2015 року представник відповідача не з'явився, хоча про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав.

Відповідно до ч.3 ст.69 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Суд вважав за необхідне задовольнити клопотання представника позивача з огляду на складність спору.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача у судове засідання перешкоджає вирішенню спору по суті, суд вважав за доцільне відкласти розгляд справи на 31.03.2015 року.

В судове засідання 31.03.2015 року представник відповідача не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Провадження у справі порушено ухвалою від 26.01.2015 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

В судовому засіданні 31.03.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 31.03.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23.01.2014 pоку між Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «ПОРТО-ФРАНКО» (далі по тексту - позивач, Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРАСКОНЦЕНТР» (далі по тексту - відповідач, позичальник) укладено Кредитний договір (Відклична реверсивна кредитна лінія) №45/1-14 (далі по тексту - Договір, Кредитний договір), за умовами якого Банк надає Позичальнику кредит у вигляді відзивної реверсивної кредитної лінії на поточні потреби у сумі 33 000 000,00 грн. на строк з 23.01.2014 року по 22.01.2015 року зі сплатою процентів за користування кредитом - 18% (Вісімнадцять відсотків) річних.

За період з 18.03.2014 року до 30.05.2014 року до Кредитного договору укладено 2 (дві) Додаткові угоди, відповідно до яких сума кредиту була збільшена до 33 500 000,00 грн.

Згідно пункту 4.2.3. Кредитного договору, встановлений обов'язок Позичальника щодо

повернення Банку отриманого кредиту в повному обсязі, в строк та у порядку, що встановлені Кредитним договором, а також згідно п.п. 4.2.4. Кредитного договору, на Позичальника покладений обов'язок сплатити Банку проценти за користування кредитом.

Відповідно до п. 3.3. Кредитного договору (з урахуванням змін внесених Додатковою угодою №2 від 30.05.2014 року), оплата процентів відбувається щомісячно з 1-го, але не пізніше 25-го числа кожного місяця сплачувати відсотки за користування кредитними коштами, шляхом безготівкового списання Банком грошових коштів з поточного рахунку Позичальника № 2068011372001.

На виконання умов Кредитного договору позивачем надана, а відповідачем прийнято кредитні кошти в розмірі 33 310 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи меморіальними ордерами: №1204 від 18.03.2014 року на суму 454 000,00 грн., та №881 від 23.01.2014 року на суму 32 856 000,00 грн.

Однак, як слідує з матеріалів справи, внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасності та повноти погашення кредиту у розмірах і строки передбачені умовами Кредитного договору, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість, яку позивач просить суд стягнути з відповідача, а саме: 33 310 000,00 грн. - заборгованості за кредитом, 2 017 600,43 грн. - заборгованості за нарахованими (простроченими) відсотками, 492 805,48 грн. - заборгованості за поточними відсотками.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що договір укладений між позивачем та відповідачем за своєю юридичною природою є кредитним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачу кредитні кошти відповідно до умов Кредитного договору, а відповідач в порушення умов Кредитного договору не повернув кредитні кошти і не сплатив відсотки за користування кредитом, та має перед позивачем заборгованість в розмірі : 33 310 000,00 грн. - заборгованості за кредитом, 2 017 600,43 грн. - заборгованості за нарахованими (простроченими) відсотками, 492 805,48 грн. - заборгованості за поточними відсотками.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 33 310 000,00 грн. - заборгованості за кредитом, 2 017 600,43 грн. - заборгованості за нарахованими (простроченими) відсотками, 492 805,48 грн. - заборгованості за поточними відсотками, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення сплати відсотків за користування кредитом, а тому позивач, керуючись п. 5.1.7. Кредитного договору просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 75 016,50 грн.

Пунктом 5.1.7. Кредитного договору передбачено відповідальність Позичальника за непогашення (несвоєчасне погашення) суми кредиту та процентів, а саме - пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, від суми фактичної заборгованості, за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня , за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 75 016,50 грн., нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАСКОНЦЕНТР» (01001, м. Київ, ВУЛИЦЯ СОФІЇВСЬКА, будинок 10, приміщення 4, код ЄДРПОУ 38984717) на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «ПОРТО-ФРАНКО» (65026, Одеська обл., місто Одеса, ВУЛИЦЯ ПУШКІНСЬКА , будинок 10, код ЄДРПОУ 13881479) 33 310 000 (тридцять три мільйони триста десять тисяч) грн. 00 коп. - заборгованості за кредитом, 2 017 600 (два мільйони сімнадцять тисяч шістсот) грн. 43 коп. - заборгованості за нарахованими (простроченими) відсотками, 492 805 (чотириста дев'яносто дві тисячі вісімсот п'ять) грн. 48 коп. - заборгованості за поточними відсотками

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАСКОНЦЕНТР» (01001, м. Київ, ВУЛИЦЯ СОФІЇВСЬКА, будинок 10, приміщення 4, код ЄДРПОУ 38984717) на користь Державного бюджету України 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 07.04.2015 року.