Рішення

від 06.04.2015 по справі 911/829/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"06" квітня 2015 р. Справа № 911/829/15

за позовом Комунального підприємства «Агентство регіонального розвитку» Славутицької міської ради, м. Славутич

до Приватного підприємства «Славутичбуд», м. Славутич

про стягнення 126 516,24 грн.

Суддя Щоткін О.В.

за участю представників сторін:

позивач - Осіпова С.В. директор Комунального підприємства «Агентство регіонального розвитку»;

відповідач - Могир В.І. директор Приватного підприємства «Славутичбуд» .

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Комунального підприємства «Агентство регіонального розвитку» Славутицької міської ради (позивач) до Приватного підприємства «Славутичбуд» (відповідач) про стягнення 126 516,24 грн. заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності № 552 від 30.05.2014, з яких: 106 847,11 грн. основного боргу, 9163,41 грн. пені, 1009,87 грн. 3% річних та 9495,85 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.03.2015 у справі №911/829/15 було порушено провадження та призначено до розгляду на 06.04.2015 року.

Позивач позов підтримав та просив його задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач проти стягнення з нього суми основного боргу не заперечував, однак просив відмовити позивачу в задоволенні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних, у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем на підприємстві, яке спричинено несвоєчасним розрахунком з відповідачем його контрагентами.

Згідно ч. 2 ст. 82 ГПК України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Відповідно до ч. 1 статі 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

В судовому засіданні 06.04.2015 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

встановив:

30 травня 2014 року між Комунальним підприємством «Агентство регіонального розвитку» Славутицької міської ради» (Орендодавець) та Приватним підприємством «Славутичбуд» укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності № 552, відповідно до умов якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення, інженерні мережі та комунікації, що є їх невід'ємною частиною і знаходяться за адресою Київська обл., м. Славутич та перебувають на балансі Орендодавця.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у даному Договорі, але не раніше дати підписання даного Договору та акту прийому-передачі.

Пунктом 3.2 Договору встановлено, що оренда плата за корисну площу визначається на підставі «Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду майна комунальної власності територіальної громади м. Славутича» та за перший (базовий) місяць оренди - червень 2014 (без урахування індексу інфляції за травень 2014 року) становить 8 948,09 грн., крім того ПДВ 1 789,63 грн. Всього з ПДВ - 10 737,72 грн.

Розмір орендної плати за перший місяць фіксується у Договорі. За кожен наступний місяць оренди розмір орендної плати визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що публікується в поточному місяці.

Пунктом 3.3. Договору визначено, що орендна плата, визначена в даному договорі, наведена без урахування вартості комунальних послуг, електроенергії та експлуатаційних витрат Орендодавця.

Відповідно до п. 3.4. Договору, орендна плата (з урахуванням податку) вноситься безготівковим платежем на розрахунковий рахунок «Орендодавця» або шляхом внесення готівкових коштів в касу Орендодавця, не пізніше останнього числа поточного місяця.

Одним з обов'язків Орендаря, відповідно до п. 5.1.5 Договору є компенсування Орендодавцю плату за земельну ділянку, на якій розміщено об'єкт оренди та прилеглої території до об'єкта оренди протягом терміну оренди, розмір оплати має бути обчислений відповідно до Закону України «Про оренду землі» та Земельного кодексу України.

Судом встановлено, що позивач свої обов'язки за Договором виконав належним чином, що підтверджується, наявним у матеріалах справи, підписаним сторонами актом прийому-передачі 10.06.2014 року.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення орендодавцем (позивачем) умов Договору.

Проте, як стверджує позивач у своїй позовній заяві, відповідач свої зобов'язання в частині своєчасної та повної сплати орендної плати та компенсацію витрат за земельну ділянку за період з червня 2014року по січень 2015 року належним чином не виконав, внаслідок чого на момент подачі позову за ним утворилось 106 847,11 грн. заборгованості, яку і просить стягнути.

Згідно з частиною шостою ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст. 754 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з частинами першою та п'ятою ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Оскільки, орендоване майно перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Славутича, до регулювання вказаних орендних правовідносин застосовуються положення ЗУ «Про оренду державного та комунального майна».

Статтею 2 вказаного закону визначено, що оренда є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Тобто, орендар зобов'язаний вносити орендодавцеві платіж за користування майном. Розмір, форма, і строки внесення орендної плати встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності (ст. 19 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна»).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач, в силу вищезазначених вимог законодавства, не спростував наведені обставини.

Разом з тим, відповідач проти розміру нарахованої заборгованості за орендну плату та компенсації витрат за земельну ділянку не заперечує, що підтверджується матеріалами справи, зокрема підписаними повноважними представниками та скріпленими печатками сторін актами надання послуг.

Враховуючи те, що станом на день розгляду справи відповідач не виконав свої зобов'язання за договором та порушив права позивача, не оплативши в повному обсязі розмір орендної плати та компенсацію витрат за земельну ділянку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 106 847,11 грн. заборгованості підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, прокурор просить стягнути з відповідача 9163,41 грн. пені. за період з 01.07.2014 по 10.02.2015 року.

Пунктом 8.2. Договору передбачено, що за затримку внесення орендної плати Орендар сплачує Орендодавцеві пеню у розмірі 0,5 % від неоплаченої суми за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за період прострочення платежу. Строк нарахування пені не обмежується шістьма місяцями згідно п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Суд, здійснивши власний розрахунок за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга-Закон», з урахуванням норм чинного законодавства та умов договору, застосовуючи подвійну облікову ставку НБУ встановив, що розрахунок наданий позивачем є арифметично вірним та відповідає обставинам справ, у зв'язку з чим суд прийшов до висновку, що заявлена пеня підлягає задоволенню повному обсязі у розмірі 9163,41 грн.

Відповідач у своєму відзиві посилався на скрутне матеріальне становище та просить суд не стягувати з відповідача пеню, 3 % річних та інфляційні, у зв'язку з чим суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічне положення міститься і в статті 233 Господарського кодексу України .

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Так, розглянувши матеріали справи, враховуючи те, що прострочка відповідача по розрахункам з позивачем виникла не з вини відповідач, а у зв'язку з соціальними та економічними змінами в Україні, котрі прямо впливають на фінансово-майновий стан відповідача, а також з огляду на те, що належна до сплати пеня є надмірно великою для комунального підприємства порівняно зі збитком позивача, які фактично частково покриваються нарахуванням інфляційних втрат та 3% річних, суд вважає за можливе зменшити розмір пені на 70%, з 9163,41 грн. до 2749,02 грн.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1009,87 грн. та 9495,85 грн. інфляційних втрат за період з 01.07.2014 по 10.02.2015 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд встановив, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимога про стягнення 3% річних в розмірі 1009,87 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача 9495,85 грн. інфляційних втрат, з яких 8297,90 грн. інфляційне збільшення суми боргу з орендної плати та 1 197,95 грн. - інфляційне збільшення заборгованості з компенсації плати за землю, суд зазначає наступне.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається з розрахунку наданого позивачем, ним було нараховано 8 297,90 грн. інфляційних втрат на заборгованість зі сплати орендної плати, однак умовами договору передбачено встановлення щомісяця розміру орендної плати шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць, що є істотною умовою договору .

Зазначене правило стосується основного грошового зобов'язання, а оскільки в спірному випадку основне зобов'язання підлягало коригуванню на індекс інфляції за умовами договору, то повторне коригування на індекс інфляції вже проіндексованої суми заборгованості є неправомірним та суперечить як змісту ч. 2 ст.625 ЦК України, так і приписам ч.1 ст.61 Конституції України, згідно якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що нарахування інфляційних втрат на суму несвоєчасно погашеного відповідачем боргу по орендній платі є безпідставним та неправомірним, оскільки згідно умов договору оренди вказаний борг включав в себе щомісячний розмір орендної плати, скоригований на індекс інфляції за поточний місяць.

Що стосується інфляційного збільшення заборгованості з компенсації плати за землю у розмірі 1 197,95 грн., то перевіривши розрахунок даних інфляційних витрат, судом встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому підлягає задоволенню в повному обсязі у розмірі 1 197,95 грн.

Стосовно викладених у відзиві тверджень відповідача про неможливість сплати 3% річних та інфляційних витрат, у зв'язку з наявністю заборгованості перед відповідачем інших підприємств, суд зазначає наступне.

Так, частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України прямо передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає такі заперечення необґрунтованими та не приймає їх до уваги.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 106 847,11 грн. боргу, 2749,02 грн. пені, 1009,87 грн. 3% річних та 1 197,95 інфляційних. В іншій частині позову суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

При цьому, судом враховано позицію Вищого господарського суду України, яка викладена в Постанові Пленуму №7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI господарського процесуального кодексу України», відповідно до якої, у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Славутичбуд» (07100, Київська обл., м. Славутич, Добринінський квартал, 15, кв. 20, код ЄДРПОУ 35511565) на користь Комунального підприємства «Агентство регіонального розвитку» Славутицької міської ради (07101 Київська обл., м. Славутич, Центральна площа, 5, код ЄДРПОУ 32301037) - 106 847 (сто шість тисяч вісімсот сорок сім) грн. 11 коп. основного боргу, 2749 (дві тисячі сімсот сорок дев'ять) грн. 02 коп. пені, 1009 (одну тисячу дев'ять) грн. 87 коп. 3% річних, 1 197 (одну тисячу сто дев'яносто сім) грн. 95 коп. інфляційних та 2364 (дві тисячі триста шістдесят чотири) грн. 37 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення: 20.04.2015р.

Суддя О.В. Щоткін