Рішення

від 15.04.2015 по справі 920/353/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.04.2015 Справа № 920/353/15 за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТЕЛ ЛТД", м. Київ

до відповідача : Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне

науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе", м. Суми

про стягнення 92 702 грн. 73 коп.,

СУДДЯ ДЖЕПА Ю.А.

За участю представників сторін:

від позивача: Фадєєв В.Ю. ( довіреність б/нвід 23.02.2015 р.);

від відповідача: Сафронов М.А. (довіреність № 18-49/1402 від 29.12.2014 р.);

при секретарі судового засідання Куриленко О.В.

Суть спору: позивач просить суд стягнути з відповідача на користь відповідача заборгованість в розмірі 80 018 грн. 14 коп., з яких: 58 283грн. 52 коп. основного боргу, відповідно до договору № 103 від 16.07.2013 р.; 16 750 грн. 99 коп. інфляційних втрат; 2 069 грн. 46 коп. 3% річних; 2 914 грн. 17 коп. пені, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Представник позивача в судове засідання надав заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь 58 283 грн. 52 коп. основного боргу, 29 258 грн. 33 коп. інфляційних втрат, 2 246 грн. 71 коп. 3% річних, 2 914 грн. 17 коп. пені, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи. Дана заява відповідає вимогам ст. 22 Господарського процессуального кодексу України і прийнята судом до розгляду.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судових засідань в даній справі та для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку та встановлений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду справи, суд вважає, що сторонам створені всі належні умови та є підстави для розгляду справи по суті за наявними матеріалами відповідно до вимог ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Між позивачем та відповідачем 16.07.2013 р. був укладений договір № 103, за умовами п. 1.1 якого, позивач зобов'язується передати у власність відповідачу товар, а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити товар в порядку, передбаченому умовами цього договору.

Позивач в позовній заяві зазначає, що ним виставлено було рахунок-фактуру № О- 0011671 від 12.09.2013 р. на суму 72 854 грн. 40 коп.

Судом встановлено, що відповідач платіжним дорученням № 23121 від 13.12.2013 р. сплатив 14 570 грн. 88 коп., здійснивши цим передплату 20% від загальної вартості товару, як передбачено п. 3.2 Договору.

18.12.2013 р. позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором, видатковою накладною № ТО-121804 від 18.12.2013 р. здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 72 854 грн. 40 коп., що підтверджується видатковою накладною, копія якої знаходиться в матеріалах справи (а.с. 20).

Відповідно до п. 3.2 Договору, покупець (відповідач) має сплатити постачальнику (позивачу) ще 58 283 грн. 52 коп. - 80% від загальної вартості товару (партії товару) протягом 7 календарних днів після отримання товару.

Обґрунтувуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що товар отримано 18.12.2013 р. і відповідно 7 календарних днів на оплату 80% від загальної вартості товару встановлено 25.12.2013 р. включно, проте відповідач порушуючи умови договору повного розрахунку за поставлений товар не провів.

Разом з тим, як на підставу своїх вимог позивач посилається на те, що ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» у відповідь на лист позивача від 12.03.2014 р. щодо прострочення оплати по договору № 103 від 16.07.2013 р. повідомило листом від 19.03.2014 р. за № 44-3/277, що існуючу заборгованість перед позивачем у розмірі 58 283 грн. 52 коп. планується погасити частинами до 11.04.2014 р., проте заборгованість не погашена до цього часу. (а.с. 14).

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору. Не виконуючи належним чином свої зобов'язання, відповідач порушив вимоги ст. 526 ЦК України - допустив прострочення грошового зобов'язання.

Відповідно до положень чинного законодавства, а саме: ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З наведеною нормою кореспондується і ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, згідно із якою господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За договором поставки продавець (постачальник), відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, зобов'язується передати товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий та неоплачений товар станом на дату подання позову складає 58 283 грн. 52 коп.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем не подано аргументованих заперечень проти вимог позивача, тому позовні вимоги щодо стягнення 58 283 грн. 52 коп. основного боргу суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на підставі ст. ст. 526, 610 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені позивач зазначає, що відповідачем в порушення умов договору не було проведено розрахунків за поставлений товар.

Згідно абзацу 2 пункту 5.3 Договору передбачено, що у випадку прострочення оплати товару (партії товару) по договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,1% суми простроченного платежу за кожен день прострочення, але не більше 5% від суми простроченного платежу.

Тому, позивачем заявлені вимоги по стягненню пені в розмірі 2 914 грн. 17 коп. за період з 02.03.2014 р. по 25.06.2014 р.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суд вважає за необхідне застосувати у даному випадку приписи ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 6 статті 232 Господарського Кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002 р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги стосовно стягнення 2 914 грн. 17 коп. пені є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по вищевказаному договору позивач просить стягнути з відповідача 29 258 грн. 33 коп. інфляційних втрат та 2 246 грн. 71 коп. 3% річних.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання .

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги стосовно стягнення інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що відповідач порушив умови договірних зобов'язань, з нього на користь позивача підлягають стягненню 1 854 грн. 06 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 509, 526-527, 610, 611, 623, 625 Цивільного кодексу України, ст. 173, 193, 216, 230, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 22, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівельне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" (40004, м. Суми, вул. Горького, 58, код 05747991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТЕЛ ЛТД" (04213, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, б. 60, кв. 356, код 32772545) 58 283 грн. 52 коп. основного боргу, 2 914 грн. 17 коп. пені; 29 258 грн. 33 коп. інфляційних втрат , 2 246 грн. 71 коп. 3% річних, 1 854 грн. 06 коп . відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 20.04.2015 р.

СУДДЯ Ю.А. ДЖЕПА