Рішення

від 07.04.2015 по справі 456/4161/14-ц

СТРИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 456/4161/14-ц

Провадження № 2/456/717/2015

РІШЕННЯ

іменем України

07 квітня 2015 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області

в складі: головуючого - судді Гулкевича О. В.

при секретарі Кулешник С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Стрию цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Фін Стандарт» та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про визнання договорів недійсними та стягнення коштів,

в с т а н о в и в :

позивачка звернулася до відповідачів з позовом про визнання договорів недійсними та стягнення коштів.

В обґрунтування покликалася на те, що 01 вересня 2014р. між нею та ТзОВ «Укр. Фін Стандарт» був укладений договір №002926 про надання безвідсоткової позики на умовах діяльності Системи «Укр Фін Стандарт», згідно з яким вона, ставши учасником зазначеної системи послуг (замовником), взяла на себе зобов'язання здійснювати щомісячні внески та отримати право на отримання безвідсоткової позики, а відповідач, у свою чергу, взяв на себе зобов'язання забезпечити обслуговування учасників системи послуг, акумулювати кошти від учасників системи (замовників), організовувати та проводити розподіл грошового фонду замовників, здійснити надання безвідсоткової позики на користь замовників та ін. При підписанні договору представник відповідача запевнив позивачку, що після вступного платежу в сумі 1650 грн. вона отримає безвідсоткову позику в сумі 30 000 грн.

На виконання п.2.1.6 Договору №002926 та п.п.(д) п.5.2.1 ст.5 Додатку №2 до Договору, з метою забезпечення свого обов'язку щодо повернення позики, 10.09.2014р. позивачка уклала з ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» договір добровільного страхування від нещасного випадку №1326277-01-15-0101 на суму позики, яку вона мала отримати за договором №002926, сплативши при цьому страховий платіж в розмірі 600 грн.

Згідно з умовами Договору №002926 позивачка після оплати вступного платежу у сумі 1650 грн. повинна була отримати безвідсоткову позику в розмірі 30 000 грн.; після цього щомісячно на протязі 180 місяців сплачувати 256, 67 грн. (платіж до грошового фонду - 166, 67 гри. та платіж за юридичний супровід - 90 грн.).

Добросовісно виконуючи свої зобов'язання за Договором №002926, позивачка сплатила вступний платіж 1650 грн., однак так і не отримала позики в розмірі 30 000 грн.

В подальшому, проаналізувавши умови договору, позивачка прийшла до висновку що відповідач не надає позик, а формує групу Замовників (п. 2.3. Додатку № 2 до договору), які за рахунок власних внесків формують грошовий фонд замовників. Після цього кожного останнього четверга місяця проводиться захід з розподілу грошового фонду замовників. При цьому право учасника Системи «Укр Фін Стандарт» на отримання позики надається не всім учасникам системи, а лише кільком (чи одному), які мають найбільшу кількість сплачених загальних платежів. Отже, розподіл фонду групи замовників проходить по пірамідальній схемі, що є порушенням вимог п.7 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з ч.5 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини з використанням нечесної підприємницької практики є недійсними, тому відповідно до ч.2 ст.215, ст.216 ЦК України Договір №002926, укладений 01 вересня 2014р., просила визнати недійсним та зобов'язати відповідача повернути їй кошти, сплачені згідно даного договору в розмірі 1 650 грн.

Згідно з ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відтак, договір добровільного страхування від нещасного випадку №1326277-01-15-01, укладений 10 вересня 2014р. між нею (позивачкою) та ПрАТ «СК «ВУСО», також слід визнати недійсним та стягнути з ПрАТ «СК «ВУСО» сплачені кошти в розмірі 600 грн.

Згідно з п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.95р. спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема, при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів».

Позивачка стверджувала, що порушенням її прав як споживача відповідачем завдана їй окрім матеріальної, ще й моральна шкода, яка полягає, в тому, що вона розраховувала на швидке отримання коштів у розмірі 30 000 грн., які були потрібні їй для задоволення власних потреб. Однак, відповідач порушив її право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про запропоновану послугу, чим завдав їй моральну шкоду у розмірі 2000 грн.

Позивачка в судове засідання не з'явилася, подала заяву, в якій просила суд розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, стягнути з відповідачів понесені нею витати на правову допомогу.

Представник відповідача ТзОВ «Укр Фін Стандарт» відповідно до вимог ч.5 ст.74 ЦПК України належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи шляхом надіслання поштою рекомендованим листом із повідомленням про вручення за адресою зазначеною стороною, яка бере участь у справі. Згідно поштової кореспонденції повістки повернуті з відміткою, що організація вибула.

Відповідно до ч.5 ст.74 ЦПК України у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається юридичним особам за адресою, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином. Відповідно до зазначеного вище реєстру місцезнаходження ТзОВ «Укр. Фін Стандарт»: м.Миколаїв, Проспект Миру,34 офіс 119.

Окрім цього, вимогами ч.1 ст.77 ЦПК України передбачено, що сторони повинні повідомляти про зміну місця свого проживання (перебування, знаходження) і у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судову адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Представник відповідача - ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» також в судове засідання не з'явився, просив розглядати справу за його відсутності; двічі - 11.03.2015р. та 20.03.2015р. надіслав до суду письмові заперечення проти позову, зміст якого зводиться до того, що Договір страхування, укладений 10.09.2014р. позивачкою з ПрАТ «СК «ВУСО», не є способом забезпечення виконання зобов'язань за Договором №002926 від 01 вересня 2014р., а становить окремий цивільно-правовий договір, тому вимоги позивачки вважав необґрунтованими.

Згідно з ч.2 ст.197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважав, що наявних у справі доказів достатньо для вирішення справи за відсутності сторін, тому прийщов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.55 Конституції України та положень ст.ст.3, 11, 15, 59, 60 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Розгляд цивільних справ здійснюється не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін самостійно, на власний розсуд розпоряджається своїми правами й зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Захист прав у порядку цивільного судочинства - це передбачені законом способи охорони цивільних, житлових, земельних, сімейних чи трудових прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Судом встановлено, що 01 вересня 2014р. між позивачкою та ТзОВ «Укр Фін Стандарт» був укладений договір №002926 про надання про надання послуг (а.с.5), за умовами якого замовник взяла на себе зобов'язання здійснювати щомісячні платежі та отримати право на отримання безготівкової позики у розмірі 30 000 грн., а виконавець, у свою чергу, взяв на себе зобов'язання надати послуги учасникам системи «Укр Фін Стандарт», акумулювати кошти від замовників, здійснити надання безвідсоткової позики на користь замовників за рахунок грошового фонду замовників. Для виконання вимог спірного договору позивач 01 вересня 2014р. здійснила оплату вступного внеску у розмірі 1650 грн., що підтверджується наданою позивачкою квитанцією ПриватБанку №25433.21.1 (а.с. 10).

Згідно з додатком № 1 до договору № 002926 від 01.09.2014 р. (а.с. 6), який є його невід'ємною частиною, позивачка, як замовник системи послуг, отримала право на безвідсоткову позику у розмірі 30000 грн., яку у відповідності до п. 2.4.5 ст. 2 договору відповідач мав перерахувати на наданий розрахунковий рахунок позивача протягом п'яти календарних днів після виконання позивачем ряду умов, зокрема надання та підписання усіх необхідних документів, у тому числі вчасної сплати запропонованих внесків, підписання додатку № 2 до договору і таке інше.

Правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем у зв'язку із укладенням вказаного вище договору, підпадають під ознаки тих, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», з положень якого суд насамперед виходить, вирішуючи даний спір. Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» споживачем, права якого захищаються вказаним вище Законом, є лише громадянин (фізична особа), котрий замовляє або має намір замовити послуги для власних потреб, яким і є позивачка - ОСОБА_1 При цьому Закон регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією або ж фізичною особою-підприємцем, які надають послуги незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва, яким і є відповідач - ТОВ «Укр Фін Стандарт».

Відповідно до ч.1 ст.626 та ст.627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Із спірного договору вбачається, що відповідач здійснює діяльність по організації та проведенню розподілу коштів (грошового фонду замовників) в групах і такий договір пов'язаний із наданням відповідачем зазначених послуг. Суд, враховуючи положення ст. 628 ЦК України про зміст договору, керується згаданими вище нормами ЦК України, беручи за основу право сторін укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає його загальним засадам і право сторін врегульовувати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Про це йдеться також і у пунктах 2 та 3 згаданої вище Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», згідно яких відносини щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які йому не суперечать, а вирішуючи питання про характер правовідносин між споживачем та виконавцем послуг, про наявність підстав і умов їх виникнення, про права і обов'язки сторін за договором, суд виходить як із норм Закону України «Про захист прав споживачів» і прийнятих згідно з ним актів законодавства, так і з відповідних норм ЦК України та іншого законодавства, що регулює ті ж питання.

Оцінюючи у судовому засіданні спірний договір, додаток № 1 та додаток № 2 до цього договору, суд приходить до висновку, що такий хоч і спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків сторін у ньому, проте укладений із грубим порушенням порядку його укладення, який повинен ґрунтуватися на вільному виборі сторін, вільному визначенні умов цього договору та врахуванням всіх обов'язкових вимог цивільного законодавства.

Так, позивач, як сторона у спірному договорі і споживач послуг під час його укладення, не мала реальної інформації про послуги, що їй будуть надаватися, так як вважала, що це звичайний договір позики, і відповідно, не могла здійснити свідомий вибір, так як детально ознайомилася із змістом договору лише після сплати вступного та чергових внесків, і чергової відмови в отриманні позики. Оскільки зміст договору з додатками є складним і незрозумілим, детальну інформацію, яка міститься у договорі, позивач отримала з роз'яснення його положень правником товариства. Вказане не відповідає вимогам п. 4 ст.4, ч. 2 ст.19 та ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», які повинні бути врахованими та застосовуватися при укладенні будь-яких видів договорів (контрактів) про надання послуг.

При укладенні спірного договору про надання послуг не були враховані також і інші норми згаданого Закону, зокрема зміст ст.18, яка забороняє включати у договори із споживачами умови, що є несправедливими.

Спірний договір містить жорсткі обов'язки позивача, як споживача послуг поряд із обов'язками відповідача, а також санкції за невиконання зобов'язань за угодою; встановлення в угоді умов, з якими позивач не мав реальної можливості ознайомитися перед її укладенням; обмеження відповідальності відповідача стосовно прийнятих ним зобов'язань (вся угода сформована так, що у випадках порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач не буде нести відповідальності, або ж буде нести незначну відповідальність). Важливим є і той факт, що більшість положень спірного договору не містять чітких тверджень, а в таких зазначаються додаткові умови, що робить даний договір нечітким, незрозумілим і складним для сприйняття клієнтів, у тому числі і позивача.

Таким чином, у даному випадку має місце порушення принципу рівності сторін контракту (договору), обмеження певним чином права на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про послуги, що у відповідності із ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» є порушенням права споживача.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець послуг не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. А відповідно до ч.ч.2,3 ст.18 Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Якщо положення договору визнано несправедливими, таке положення відповідно до ч.ч.5,6 ст.18 Закону може бути змінено або визнано недійсним, або договір може бути визнаний недійним в цілому.

З умов договору вбачаються ознаки здійснення відповідачем нечесної підприємницької діяльності.

За положеннями ч.1, п.7 ч.3, ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, вказаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

За змістом п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесених до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.34 зазначеного вище Закону здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосердковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, потребує отримання відповідною ліцензії у Нацкомфінпослуг. Представник відповідача ТОВ «Укр Фін Стандарт» в судове засідання не прибув та не надав суду відомості про те, що зазначене товариство внесене до Державного Реєстру фінансових установ та до Реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги.

Оспорюваний позивачем договір не відповідає вимогам ч.2 ст.628 ЦК України про свободу договору, оскільки безспірно встановлено матеріалами справи, що позивачка сплачувала за можливість одержання послуги по отриманню безвідсоткової позики ТОВ «Укр Фін Стандарт», яке без залучення власних коштів формувало групи учасників, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на отримання безвідсоткової позики, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності програми «Укр Фін Стандарт».

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27 березня 2014 року по справі № 6-22цс13.

Зазначене вище безперечно підтверджує той факт, що зміст спірного договору суперечить нормам чинного ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, зокрема і Закону України «Про захист прав споживачів», хоча додержання відповідної вимоги у відповідності з п.1 ст. 203 ЦК України, є обов'язковим для чинності правочину.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України недодержання у момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.1 ст.203 цього Кодексу, є підставою недійсності такого правочину, у зв'язку з чим договір № 002926 про надання послуг, укладений 01.09.2014 року між позивачем та відповідачем ТзОВ «Укр Фін Стандарт» слід визнати недійсним.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків. У разі недійсності правочину кожна сторона зобов'язана повернути іншій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

З огляду на вказане, з відповідача у користь позивача підлягають стягненню кошти, а саме вступний внесок, який був сплачений останньою на виконання договору, у сумі 1650 грн.

Також в судовому засіданні встановлено, що згідно з п.2.1.6 статті 2 договору № 002926 замовник зобов'язується укласти договори особистого страхування життя, здоров'я, працездатності та/або майнового страхування об'єкта застави (іпотеки) зі страховою компанією на умовах, визначених у Додатку №2 до даного Договору.

В зв'язку з цим на виконання вказаних положень з метою забезпечення свого обов'язку щодо повернення позики, 01.09.2014р. між ОСОБА_1 та ПрАТ «Страхова Компанія «ВУСО» укладено договір добровільного страхування від нещасного випадку №1326277-01-15-0101 на суму позики, на суму позики, яку позивачка мала отримати за Договором.

Необґрунтованим є покликання відповідача ПрАТ «Страхова Компанія «ВУСО» на те, що спірний договір страхування не є окремим цивільно-правовим договором, а є іншим видом забезпечення виконання зобов'язання, оскільки на це вказує п.10.2 договору добровільного страхування від нещасного випадку № 1326277-01-15-0101 від 01.09.2014р., згідно якого страховик в 3-х денний термін з дня подачі заяви на здійснення страхової виплати направляє письмовий запит в ТОВ «Укр Фін Стандарт» про заборгованість страхувальника за договором на придбання послуг щодо придбання товару, що свідчить про пов'язаність обох відповідачів при покладенні на ОСОБА_1 обов'язку укласти ці договори саме на умовах ТОВ «Укр Фін Стандарт», необхідних для отримання безвідсоткової позики.

Відповідно до ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Оскільки судом встановлено недійсність договору № 002926 (з додатками 1 та 2), укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Укр Фін Стандарт» 01.09.2014 року, то відповідно і договір добровільного страхування від нещасного випадку, укладений між між ОСОБА_1 та ПрАТ «Страхова Компанія «ВУСО» 01.09.2014 року, який має забезпечувальний характер, також є недійсним, а страховий платіж у сумі 600 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд вважає, що зазначені вимоги не доведені позивачем належними та допустими доказами, відтак задоволенняю не підлягають.

З відповідачів слід також стягнути судові витрати по справі по сплаті судового збору в дохід держави згідно з вимогами ст.88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.10,60,88,208,209,212-215,218 ЦПК України, ст.ст.23,203,213,215,216, 509,548,637,1167 ЦК України, суд

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Визнати договір про надання послуг № 002926 (з додатками) від 01 вересня 2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Фін Стандарт» та ОСОБА_1 - недійсним.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Фін Стандарт» (м.Миколаїв, 54034, пр-т Миру,34/1, оф. 119, код ЄДРПОУ 38396386, р/р 260060107388620 в ПАТ «Укрсоцбанк») на користь ОСОБА_1 1650 (одну тисячу шістсот п'ятдесят) грн. вступного платежу.

Визнати договір добровільного страхування від нещасного випадку № 1326277-01-15-01 від 10 вересня 2014 року, укладений між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО" та ОСОБА_1 - недійсним.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» (м.Київ, 03680, вул. Казимира Малевича,31, код ЄДРПОУ 31650052) на користь ОСОБА_1 600 (шістсот) грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Фін Стандарт» в дохід держави 121,80 грн. судового збору.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" в дохід держави 121,80 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Львівської області через Стрийський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а особою, без участі якої постановлено рішення, протягом 10 днів з часу отримання його копії.

Головуючий-суддя О. В. Гулкевич