Постанова

від 14.04.2015 по справі 922/5094/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2015 р. Справа №922/5094/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Гетьман Р.А.,

при секретарі Катренко І.С.,

за участю представників:

позивача - не з'явився;

першого відповідача - не з'явився;

другого відповідача - Шабаш Г.В., за довіреністю б/н від 20.11.2014 року;

треті особи - не з'явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу другого відповідача - Приватного підприємства «Юридично-Інвестиційна група», м.Київ (вх.№836Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 19.01.2015 року по справі №922/5094/14,

за позовом Приватного підприємства «Альянс-Інвест» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Лєснова Сергія Олександровича, м.Харків,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_3,

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Колекторське бюро «Стягнемо Борги», с. Циркуни,

до 1. Приватного підприємства «Євро-Альянс», м.Харків,

2. Приватного підприємства «Юридично-Інвестиційна група», м.Київ,

про визнання недійсними авалів,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.01.2015 року у справі №922/5094/14 (суддя Шатерніков М.І.) позов задоволено частково.

Визнано недійсними авалі, вчинені Приватним підприємством «Альянс-Інвест» на загальну суму 12270786,54 грн. на наступних векселях:

1. Переказний вексель АА0079209 на суму 7530786,54 грн., перший векселедержатель - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), платник (трасат, акцептант) - Приватне підприємство «Євро-Альянс» (ідентифікаційний код юридичної особи 32310193);

2. Переказний вексель АА0079210 на суму 2100000,00 грн., перший векселедержатель - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), платник (трасат, акцептант) - Приватне підприємство «Євро-Альянс» (ідентифікаційний код юридичної особи 32310193);

3. Переказний вексель АА0079211 на суму 1200000,00 грн., перший векселедержатель - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), платник (трасат, акцептант) - Приватне підприємство «Євро-Альянс» (ідентифікаційний код юридичної особи 32310193);

4. Переказний вексель АА0079212 на суму 750000,00 грн., перший векселедержатель - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), платник (трасат, акцептант) - Приватне підприємство «Євро-Альянс» (ідентифікаційний код юридичної особи 32310193);

5. Переказний вексель АА0079213 на суму 450000,00 грн., перший векселедержатель - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), платник (трасат, акцептант) - Приватне підприємство «Євро-Альянс» (ідентифікаційний код юридичної особи 32310193);

6. Переказний вексель АА0079214 на суму 240000,00 грн., перший векселедержатель - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), платник (трасат, акцептант) - Приватне підприємство «Євро-Альянс» (ідентифікаційний код юридичної особи 32310193).

В частині вимог щодо визнання недійсними зобов'язань за авалями, вчиненими ПП «Альянс-Інвест», в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Приватне підприємство «Юридично-Інвестиційна група» звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить застосувати строки позовної давності, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 19.01.2015 року у справі №922/5094/14 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що поза увагою суду залишилась та обставина, що всупереч нормам Конституції України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та рішення Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 року у справі «Науменко проти України», позивач намагається по окремій справі переглянути рішення суду, яке вступило в законну силу і визнати його недійсним.

Скаржник зазначає, що спірні векселі та авалі вже були предметом дослідження, а саме, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2010 року по справі №Б-39/72-10 переглянуто ухвалу про затвердження вимог кредиторів та зроблено висновок, що згідно із нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги за векселями та авалями є безспірними та підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів. Таким чином, на думку апелянта, переглядати правові норми щодо дійсності авалів і надавати інший висновок у господарського суду відсутні підстави.

Апелянт наполягає на тому, що суд першої інстанції під час розгляду справи мав всі правові підстави для задоволення заяви ПП «Юридично-інвестиційна група» про застосування строків позовної давності.

Як вказує скаржник, враховуючи спеціальні норми вексельного законодавства, аваль векселя не втрачає своєї сили внаслідок недійсності зобов'язання, яке він забезпечив, крім випадку дефекту форми самого векселя. Отже, аваль векселя згідно спеціального законодавства можливо визнати недійсним виключно через дефект форми векселя, а не згідно норм цивільного законодавства. Проте, суд першої інстанції всупереч норм чинного законодавства та відсутності відповідних доказів визнає авалі недійсними не надаючи цьому відповідного правового обґрунтування.

Щодо того, що вчинені авалі на векселях є фіктивними, апелянт зазначає, що з метою виконання вчинених правочинів продавцем були здійснені дії з передачі векселів, а покупцем сплачено суму їх загальної вартості, що підтверджується копією платіжного доручення №1 від 08.06.2010 року про сплату за цінні папери згідно договору №В2731-Б2730 від 30.05.2010 року в сумі 99000,00 грн. Вказані дії цілком відповідають пунктам 1.1. та 1.2. договору купівлі-продажу векселів, а також приписам ч. 1 ст. 662 та ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, та є передачею майна на виконання цих правочинів. ПП «Юридично-інвестиційна група» обґрунтовано сподівалося на задоволення своїх вимог, в тому числі згідно вчинених ПП «Альянс-Інвест» авалів векселів, тому такі правочини не можуть бути кваліфіковані як фіктивні, так як вчинення ПП «Альянс-Інвест» авалів векселів було спрямоване на набуття цивільних обов'язків, придбання ПП «Юридично-інвестиційна група» зазначених цінних паперів, в тому числі з вчиненими ПП «Альянс-Інвест» авалями векселів було спрямоване на набуття цивільних прав.

Крім того, апелянт звертає увагу суду, що враховуючи приписи ст. 25 та ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», подання ліквідатором - арбітражним керуючим до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника через два з половиною роки після його призначення є підставою для відмови в задоволенні позову та вказує на відсутність у ліквідатора правових підстав для звернення до господарського суду з заявою про визнання недійсним угод боржника.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.02.2015 року апеляційну скаргу Приватного підприємства «Юридично-Інвестиційна група» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Приватне підприємство «Євро-Альянс» у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№3368 від 02.03.2015 року) просить рішення господарського суду Харківської області від 19.01.2015 року по справі №922/5094/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Однак, вказаний відзив не містить підпису особи, якою він складений, що підтверджується актом Харківського апеляційного господарського суду від 02.03.2015р. № 12-44/207 (т.2, а.с. 81).

Приватне підприємство «Альянс-Інвест» 04.03.2015 року надало через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№3603), в якому зазначає, що згодне з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріали справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим просить рішення господарського суду Харківської області від 19.01.2015 року у справі №922/5094/14 залишити без змін у повному обсязі, а апеляційну скаргу Приватного підприємства «Юридично-інвестиційна група» - без задоволення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.03.2015 року задоволено клопотання апелянта та відкладено розгляд справи на іншу дату з метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду апеляційної скарги і надання сторонами додаткових пояснень.

23.03.2015 року ліквідатором Приватного підприємства «Альянс-Інвест» в обґрунтування своєї позиції у справі для долучення до матеріалів справи подано судові рішення Вищого господарського суду України (вх.№4671).

У судовому засіданні 24.03.2015 року представник апелянта виклав обґрунтування своєю позиції у справі, зокрема, уточнив вимоги апеляційної скарги, зазначивши про оскарження Приватним підприємством «Юридично-інвестиційна група» рішення господарського суду Харківської області від 19.01.2015 року по справі №922/5094/14 в частині визнання недійсними авалів, вчинених Приватним підприємством «Альянс-Інвест» на загальну суму 12270786,54 грн., а саме: на переказному векселі АА 0079209 на суму 7530786,54 грн., переказному векселі АА 0079210 на суму 2100000,00 грн., переказному векселі АА 0079211 на суму 1200 000,00 грн., переказному векселі АА 0079212 на суму 750000,00 грн., переказному векселі АА 0079213 на суму 450000,00 грн., переказному векселі АА 0079214 на суму 240000,00 грн. та просив суд задовольнити апеляційні вимоги в цій частині.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.03.2015 року відкладено розгляд справи на іншу дату.

До початку судового засідання 14.04.2015 року від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ФОП ОСОБА_3 через канцелярію суду надійшов відзив (вх.№5938), в якому він вказав, що підтримує доводи та вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просить її задовольнити та скасувати рішення господарського суду Харківської області від 19.01.2015 року по справі №922/5094/14 в частині визнання недійсними авалів, вчинених ПП «Альянс-Інвест» на векселях, які є предметом розгляду по даній справі.

Крім того, до початку судового засідання 14.04.2015 року апелянт надав через канцелярію суду пояснення на апеляційну скаргу (вх.№5941) і документи в обґрунтування своєї позиції, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 14.04.2015 року представник апелянта - Приватного підприємства «Юридично-Інвестиційна група», підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги з урахуванням уточнення до неї у повному обсязі та просив її задовольнити.

Позивач, перший відповідач та треті особи своїх представників у судове засідання Харківського апеляційного господарського суду не направили, про причини неявки суд не сповістили, про час та місце судового засідання були належним чином повідомлені. У відповідності до штампу вихідної кореспонденції Харківського апеляційного господарського суду (вих.№007770) ухвала про відкладення розгляду справи була направлена 26.03.2015 року у кількості шести примірників, що підтверджує належне надіслання копій процесуальних документів - ухвали про відкладення розгляду справи від 24.03.2015 року учасникам судового процесу.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, приймаючи до уваги, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою та зважаючи на строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, у відповідності до приписів статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників позивача, першого відповідача та третіх осіб.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника апелянта, повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи 25.12.2009 року ТОВ «Колекторське бюро «Стягнемо Борги» (ідентифікаційний код юридичної особи 36875075) видало наступні векселі:

1. Переказний вексель АА 0079209 на суму 7530786,54 грн., перший векселедержатель - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), платник (трасат, акцептант) - Приватне підприємство «Євро-Альянс» (ідентифікаційний код юридичної особи 32310193), оплата - за пред'явленням, без протесту, але не раніше 31.12.2056 року.

2. Переказний вексель АА 0079210 на суму 2100000,00 грн., перший векселедержатель - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), платник (трасат, акцептант) - Приватне підприємство «Євро-Альянс» (ідентифікаційний код юридичної особи 32310193), оплата - за пред'явленням, без протесту, але не раніше 31.12.2033 року;

3. Переказний вексель АА 0079211 на суму 1200000,00 грн., перший векселедержатель - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), платник (трасат, акцептант) - Приватне підприємство «Євро-Альянс» (ідентифікаційний код юридичної особи 32310193), оплата - за пред'явленням, без протесту, але не раніше 31.12.2028 року;

4. Переказний вексель АА 0079212 на суму 750000,00 грн., перший векселедержатель - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), платник (трасат, акцептант) - Приватне підприємство «Євро-Альянс» (ідентифікаційний код юридичної особи 32310193), оплата - за пред'явленням, без протесту, але не раніше 31.12.2023 року;

5. Переказний вексель АА 0079213 на суму 450000,00 грн., перший векселедержатель - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), платник (трасат, акцептант) - Приватне підприємство «Євро-Альянс» (ідентифікаційний код юридичної особи 32310193), оплата - за пред'явленням, без протесту, але не раніше 31.12.2018 року;

6. Переказний вексель АА 0079214 на суму 240000,00 грн., перший векселедержатель - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), платник (трасат, акцептант) - Приватне підприємство «Євро-Альянс» (ідентифікаційний код юридичної особи 32310193), оплата - за пред'явленням, без протесту, але не раніше 31.12.2013 року.

31.05.2010 року між первинним векселедержателем (продавцем) - суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) та Приватним підприємством «Юридично-Інвестиційна група» (покупець, ідентифікаційний код юридичної особи - 37101291), за участю торговця цінними паперами - ЗАТ Інвестиційна компанія «Обрій Капітал» (ідентифікаційний код юридичної особи 23380927), укладено договір купівлі-продажу векселів №В2731-Б2730, відповідно до умов якого Приватне підприємство «Юридично-Інвестиційна група» придбало, зокрема, вищевказані шість векселів на загальну суму 12270786,54 грн., набувши статус їх держателя.

Згідно актів прийому-передачі векселів, 31.05.2010 року вищезазначені цінні папери було передано продавцем та прийнято покупцем без заперечень.

На усіх вищезазначених векселях - (АА 0079209, АА 0079210, АА 0079211, АА 0079212, АА 0079213, АА 0079214) на загальну суму 12270786,54 грн. Приватним підприємством «Альянс-Інвест» (ідентифікаційний код юридичної особи 32158179) та Приватним підприємством «Меблевий Альянс» (ідентифікаційний код юридичної особи 31926182, запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи №14801170013045734 від 06.10.2014 року) як авалістами, було вчинено авалі шляхом зазначення на кожному переказному векселі: «Як аваліст за ПП «Євро-Альянс», код 32310193».

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відносини, пов'язані з обігом векселів в Україні, регулюються Конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (надалі - «Уніфікований закон», з урахуванням застережень, передбачених у додатку II до неї), Конвенцією про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Конвенцією про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (підписані в Женеві 07.06.1930 року), а також Законами України від 05.04.2001 року №2374-ІІІ «Про обіг векселів в Україні» (ст. 2 якого містить застереження стосовно дії окремих положень Уніфікованого закону на території України), від 23.02.2006 року №3480-ІV «Про цінні папери та фондовий ринок», від 06.07.1999 року №826-ХІV «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі а прості векселі», від 06.07.1999 року №827-ХІV «Про приєднання України до Женевської Конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», від 06.07.1999 року № 828-ХІV «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів» у редакції, чинній на відповідний момент.

Частиною 1 ст. 14 Закону України «Про цінні напери та фондовий ринок» визначено, що вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Цей Закон регулює відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку, але не передбачає заборони щодо укладення договорів купівлі-продажу векселів.

Згідно ст. 30, 31 Уніфікованого Закону платіж за векселем може бути забезпечений авалем повністю або в частині його суми. Аваль вчинюється або на самому переказному векселі, або на алонжі. Він виражається словами «вважати за аваль» або будь-яким іншим рівнозначним формулюванням та підписується тим, хто надає аваль.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 08.06.2007 року №5 «Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів» зазначив, що вексельні правочини (зокрема, щодо видачі, акцептування, у тому числі в порядку посередництва, індосування, авалювання та оплати векселя) регулюються не тільки нормами спеціального вексельного законодавства, а й загальними нормами цивільного законодавства про угоди та зобов'язання (ст.ст. 202-211, 215-236, 509-609 Цивільного кодексу України). Отже, за відсутності спеціальних норм у вексельному законодавстві до вексельних правочинів застосовуються загальні норми Цивільного кодексу України з урахуванням їх особливостей.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку у листі від 13.02.2003 року №1597/18 також роз'яснила, що норми Цивільного кодексу України застосовуються до вексельних правовідносин у випадку відсутності відповідних спеціальних норм вексельного законодавства.

Авалювання за своїм змістом є одностороннім правочином, правове регулювання якого, враховуючи вищевикладене, здійснюється не тільки нормами спеціального вексельного законодавства, а й загальними нормами цивільного законодавства про угоди та зобов'язання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

При цьому, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

У п. 5 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що відповідно до ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушені вчиненням правочину.

У відповідності до ст. 15, 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічна за змістом правова норма міститься у ст. 20 Господарського кодексу України, яка передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.

Таким чином, господарський договір, у тому числі односторонній правочин, може бути визнаний недійсним за наявності двох умов: перша це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими (в редакції на момент укладення спірного договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Колегія вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виробі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статті 43, 44 Господарського кодексу України передбачають, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі комерційного та власного розрахунку.

Як вже зазначалося, відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Частиною ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України встановлено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правочин є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому, неможливість настання правового результату, яка існує на момент вчинення правочину, і про яку сторона правочину знає, свідчить про те, що ця сторона не має на меті породження у неї тих чи інших прав та обов'язків. В свою чергу правочин, який вчиняється без наміру створити будь-які наслідки, є фіктивним та має визнаватись судом недійсним.

Аналогічні правові висновки викладені у п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», зокрема, фіктивний правочин (ст. 234 Цивільного кодексу України) є недійсним незалежно від мети його укладання, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином.

В силу авалю аваліст - ПП «Альянс-Інвест» прийняло на себе цивільні обов'язки поручителя. Аваль підпадає під визначення правочину, що наведене у частині 1 статті 202 Цивільного кодексу України і за своєю сутністю аваль є вексельним поручительством, а, отже, вчинені авалі є підставою для виникнення зобов'язань Приватного підприємства «Альянс-Інвест» перед векселедержателем - Приватним підприємством «Юридично-Інвестиційна група».

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, з аналізу балансів ПП «Альянс-Інвест», фінансових звітів та розшифровки статей балансу за період з 2008 року по 2010 року вбачається, що за даними фінансової звітності за 2008, 2009, 2010 роки, діяльність ПП «Альянс-Інвест» за ці роки була збитковою - його активів було недостатньо для задоволення вимог кредиторів, тобто, фінансові результати діяльності останнього мали негативний характер, у зв'язку з чим воно фактично вже знаходилось у стані стійкої фінансової неплатоспроможності.

Відповідно до статті 139 Господарського кодексу України майном є сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховую

Згідно ст.ст. 1, 4, 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства. Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Фінансова звітність, яка сформована на підставі даних бухгалтерського обліку та відповідає їй, повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» звітним періодом підприємства, що ліквідується, є період з початку звітного року до дати прийняття рішення про його ліквідацію.

У відповідності до даних зазначених у фінансовому звіті та розшифровки статей балансу Приватного підприємства «Альянс-Інвест» станом на 17.06.2010 року, воно мало наступну заборгованість:

- за довгостроковими зобов'язаннями (код рядка 480 балансу) - 288738871,13 грн.;

- кредиторська заборгованість за товари, роботи та послуги (код рядка 530 балансу) - 6773176,50 грн. При цьому, зобов'язання щодо авалів повинні відображатися в цьому рядку, проте вони не зазначені.

- інші поточні зобов'язання (код рядка 610 балансу) - 438706,30 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що на момент авалювання векселів ПП «Альянс-Інвест» знаходилось у тяжкому фінансовому стані, не мало можливості виконувати власні поточні зобов'язання, а тим більше зобов'язання за авалями, вчиненими на векселях.

Вказане свідчить про те, що ПП «Альянс-Інвест» не мало на меті здійснювати оплату за авальованими ним векселями, оскільки знаходилось у стані стійкої фінансової неплатоспроможності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що пунктом 2.1 статуту Приватного підприємства «Альянс-Інвест» (свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи видане Печерською районною у місті Києві адміністрацією, Серія А00, №039035 від 08.08.2002 року за №1 070120000001635 зі змінами до Статуту №1, державна реєстрація яких відбулась 04.06.2008 року за №1 070105000401635), встановлено, що метою діяльності підприємства є систематичне отримання прибутку. При цьому, статутний капітал (в редакції п.1.1 Статуту від 04.06.2008 року) складав 11000000,00 грн.

Стаття 558 Цивільного кодексу України визначає, що порука може бути оплатною. Проте, в даному випадку ПП «Альянс-Інвест» прийняв на себе безоплатно зобов'язання за авалями, вчиненими на векселях, що свідчить про відсутність будь-якої економічної мети для аваліста.

Безоплатне вчинення ПП «Альянс-Інвест» авалів на векселях на суму 12270786,54 грн., що, в свою чергу, значно перевищує вартість активів не відповідає меті діяльності підприємства та не призводить до отримання прибутку.

Таким чином, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що спірні авалі вчинено без наміру створення реальних правових наслідків, обумовлених даними правочинами, тобто без мети реального виконання авалістом прийнятих на себе обов'язків та сплати грошових коштів у розмірі 12270786,54 грн. і направлені виключно на створення штучної заборгованості Приватного підприємства «Альянс-Інвест» перед іншими особами, а, отже, дані авалі є фіктивними та правомірно визнані недійсними.

Зазначена правова позиція підтверджується судовою практикою Вищого господарського суду України, викладеною у постановах по справі №5020-1156/2012 від 16.04.2013 року, по справі №5020-618/2012 від 21.05.2013 року, по справі №910/777/13 від 01.10.2013 року.

Посилання апелянта на те, що у разі, якщо на виконання правочину було передано майно, то такий правочин не може бути кваліфікований, як фіктивний, є безпідставним, оскільки предметом оскарження даного судового провадження, є авалі та жодного майна при їх здійсненні, не передано.

Щодо строків позовної давності по даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України заяви про захист цивільного права або інтересу повинна бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Частина 5 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлює, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивач у суді першої інстанції просив визнати причину пропуску строку для звернення до суду поважною і відновити пропущений строк. Суд першої інстанції, за результатами вказаної заяви встановив, що строк пропущено з поважних притичин і відновив його.

Як вбачається із матеріалів справи, з позовною заявою по даній справі звернулося ПП «Альянс-Інвест» в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Лєснова С.О.

Так, ухвалою господарського суду Харківської області від 14.06.2010 року порушено провадження у справі №Б-39/72-10 про банкрутство ПП «Альянс-Інвест».

Відповідно до ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

У п. 2.1. Рекомендацій Президії Вищого Господарського суду України від 04.06.2004 року №04-5/1193 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» роз'яснено, що Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» слід розглядати як законодавчий акт, що містить спеціальні норми, які мають пріоритет по відношенню до норм загальних щодо регулювання порядку провадження у справах про банкрутство, відновлення платоспроможності боржника, визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, укладення мирової угоди між боржником та кредиторами, задоволення вимог кредиторів тощо.

Відповідно до п. 3 ст. 24 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції до 19.01.2013 року, тобто чинною на момент виникнення спірних правовідносин), ліквідатор (ліквідаційна комісія) виконують свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури в порядку, встановленому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно п. 1 ст. 25 Закону України про банкрутство, ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута.

Так, ухвалою господарського суду Харківської області від 10.05.2012 року по справі №Б-39/72-10 ліквідатором Приватного підприємства «Альянс-Інвест» призначено Лєснова Сергія Олександровича.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута (абзац 2 п. 2 ст. 25 Закону України про банкрутство).

Відповідно до ч. 6 ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції до 19.01.2013 року), при реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий зобов'язаний діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів.

Крім того, Законом України про банкрутство закріплений незалежний статус арбітражного керуючого, зокрема, під час здійснення своїх повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Суд першої інстанції вірно встановив, що в межах даної справи, ініціатором оскарження правочинів - авалів, є не звичайний керівник підприємства, який діє від його імені, а саме арбітражний керуючий, призначений судом в якості керівника підприємства, який має особливий статус, з обсягом повноважень, наданих йому, зокрема, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у справі про банкрутство, і, є, в свою чергу, незалежною особою по відношенню, як до боржника, так і до кредиторів.

Враховуючи особливий незалежний статус арбітражного керуючого, як ініціатора подання позову та неможливість дізнатися про порушення прав позивача, до моменту свого призначення у справі про банкрутство, що, в свою чергу, потребувало необхідність додаткового часу для вивчення документації боржника, суд першої інстанції вірно встановив, що порушене право підприємства підлягає захисту і визнав причини пропуску строку позовної давності поважними.

Вірним на думку колегії суддів є відхилення доводів скаржника, що спірні авалі можуть бути оскаржені виключно на підставі ст.ст. 17, 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки підстави, встановлені частиною 11 статті 17 Закону про банкрутство, є додатковими та спеціальними, а не виключними, підставами для визнання договору недійсним на стадії ліквідації. Так, із введенням процедури ліквідації підприємство-банкрут в особі свого керівника може оскаржувати на загальних підставах, передбачених цивільним законодавством, правочини, якщо їх укладення порушує вимоги закону, права та законні інтереси банкрута.

Спростовується матеріалами та обставинами справи посилання апелянта, що спірні авалі вже були предметом дослідження, а позивач намагається по окремій справі переглянути рішення суду, яке вступило в законну силу і визнати його недійсним.

Так, суд першої інстанції вірно зазначив про помилковість твердження щодо порушення принципу res judicata (принципу остаточності судового рішення), оскільки предметом спору по даній справі є правомірність авалів, забезпечувального зобов'язання як одностороннього правочину, а не дослідження дійсності або недійсності векселів та зобов'язань за ними.

У справі №15/223-10 предметом спору було стягнення заборгованості, а не визнання недійсними авалів та зобов'язань за ними. У межах справи №15/223-10 не досліджувалися підстави для визнання недійсними авалів, оскільки позов був поданий з інших підстав та з іншим предметом. Так само, під час розгляду та визнанні кредиторських вимог у справі №Б-39/72-10 за спірними векселями та авалями не досліджувались обставини визнання їх недійсними, а суд керувався положенням ст. 204 Цивільного кодексу України щодо презумпції правомірності правочину.

Апелянтом не обґрунтовано належними та допустимими доказами обставини, що позивач має на меті нове слухання справи №15/223-10 або №Б-39/72-10 і нове їх вирішення. Не заслуговують на увагу і доводи, що під час розгляду вищевказаних справ були встановлені преюдиціальні в розумінні ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини про правомірність вчинених авалів.

Крім того, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із відмовою суду першої інстанції у задоволенні позову про визнання недійсними зобов'язань за авалями, оскільки така вимога не відповідає встановленим ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України способам захисту порушеного права.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Приватного підприємства «Юридично-Інвестиційна група» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення господарського суду Харківської області від 19.01.2015 року по справі №922/5094/14 має бути залишене без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Юридично-Інвестиційна група» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 19.01.2015 року по справі №922/5094/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 20 квітня 2015 року.

Головуючий суддя Лакіза В.В.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Гетьман Р.А.