Ухвала

від 15.04.2015 по справі 826/1203/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1203/15 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

15 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кобаля М.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2014 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія Краси" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

27.01.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лабораторія Краси" (надалі - ТОВ "Лабораторія Краси") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ у Солом'янському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.12.2014 року № 0000542202.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки податкового органу щодо відсутності факту реального вчинення господарських операції укладених з контрагентом ТОВ «Мерідан Груп» є необґрунтованими і спростовуються наданими позивачем первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, які відповідають вимогам чинного законодавства.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2015р. позовні вимоги задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 16.12.2014 року № 0000542202.

Суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються первинними документами.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2015р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та таким, що прийнято у межах та на підставі наявних у податкового органу повноважень, та у зв'язку з виявленими під час перевірки позивача порушеннями вимог податкового законодавства.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами п.2 ч. ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі наказу від 19.11.2014 № 2177 ДПІ у Солом'янському районі проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Лабораторія Краси" (код ЄДРПОУ 38983032) з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ при взаємовідносинах з ТОВ «Мерідан Груп» (код ЄДРПОУ 38944716) за період з 01.07.2014року по 31.07.2014 року.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 03.12.2014 № 6215/26-58-22-02-18/38983032 про порушення п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в наслідок чого занижено ПДВ в розмірі 169328,00 грн. (а.с.10-24).

На підставі акта перевірки від 03.12.2014 № 6215/26-58-22-02-18/38983032 податковим органом винесене податкове повідомлення-рішення від 16.12.2014 № 0000542202, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 211660,00 грн., з якої: за основним платежем - 169328,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 42332,00 грн. за платежем: ПДВ (а.с. 8).

Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (надалі ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу положень підпунктів 198.6 та 198.3. статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Крім того, пунктом 201.1 ст. 201 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, чинним законодавством встановлено, що формування податкового кредиту з податку на додану вартість допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. Такими документами Податковий кодекс України визначає податкові накладні. Наявність податкових накладних, які відповідають вимогам законодавчих актів була встановлена і під час проведення перевірки і в судовому засіданні, тому у позивача були законні підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "Лабораторія Краси" (покупець) та ТОВ «Мерідан Груп» (постачальник) було укладено договір поставки від 29.05.2014 № 35, згідно умов якого постачальник приймає на себе зобов'язання систематично поставляти і передавати у власність покупцю косметичну продукцію - лак манікюрний, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар - у порядку і на умовах, передбачених договором. Товар повинен відповідати за якістю стандартам, технічним умовам, іншій документації, що встановлює вимоги до якості товару. Постачальник несе відповідальність за якість товару. Кількість, асортиментний перелік товару сторони визначають щомісяця на підставі накладних станом на 18-00 останнього дня. (а.с. 76-79)

На підтвердження здійснення господарських операції, зокрема отримання товарно-матеріальних цінностей (лак манікюрний) від ТОВ «Мерідан Груп», транспортування товарів до пункту призначення та проведення розрахунків за такі поставлені товари позивачем надано наступні документи: податкові накладні; видаткові накладні; акти звірки взаєморозрахунків; товарно-транспортні накладні; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; платіжні доручення та банківські виписки про оплату товару; документи підтверджуючі якість товару; договір відповідального зберігання разом із первинною документацією; договір майнового найму разом із первинною документацією; оборотно-сальдову відомість; договір поставки разом із первинною документацією для підтвердження факту подальшого продажу товару та використання в господарській діяльності позивача; виписки по рахунку (а.с. 80-273).

Отже, колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що позивач на підтвердження реального характеру здійснення господарських операцій з контрагентом надав суду першої інстанції первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Колегія суддів вважає, що апелянтом вказаний висновок суду першої інстанції не спростовано. Відповідачем доказів, які б спростовували наданні позивачем докази суду не надано. Зокрема, відповідачем не надано доказів того, що ТОВ «Мерідан Груп» не відобразили у своїх податкових звітностях операції з позивачем, а також, що ними не було сплачено податок на додану вартість з вказаних операцій.

Не заслуговують також уваги посилання апелянта на акти інших перевірок, оскільки вірним є висновок суду першої інстанції, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання складається не за результатами проведення зустрічної звірки чи перевірки суб'єкта господарювання, а у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання, з огляду на що, зазначений акт може бути лише носієм інформації щодо наявності фактів, які унеможливлюють проведення зустрічної звірки та не може містити інформацію щодо фінансово - господарських відносин суб'єктів господарювання.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не було доведено, що сторони, укладаючи зазначені угоди, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як несплату податків. За своєю суттю нікчемним правочином в податкових правовідносинах є діяння платника податків, спрямоване на ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), тобто свідоме діяння певної фізичної особи, що при укладанні правочину діяла від імені такого платника, яке має в собі ознаки кримінально переслідуваного. Дослідивши договори між позивачем та контрагентом, та надані сторонами докази, колегія суддів вважає, що вони відповідають вимогам діючого законодавства, оскільки сторонами за договором погоджені всі істотні умови і досягнута домовленість щодо їхнього виконання, і виконання цього договору підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що позивач на підтвердження реального характеру здійснення господарських операцій з контрагентами надав суду першої інстанції первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності. Вищенаведені документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і підтверджують факт здійснення господарської операції.

Отже, доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2014 р., залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2014 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лабораторія Краси" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, залишити без змін.

Ухвала Київського апеляційного адміністративного суду за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п`ять днів після направлення їх копій особами, які беруть участь у справі і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

М.І. Кобаль

.

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Кобаль М.І.

Епель О.В.