Ухвала

від 16.04.2015 по справі 761/37561/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.

при секретарі - Кутц А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

Справа № 761/37561/14-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/5477/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Фролова І.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р. 12 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просила визнати недійсним договір позики від 20 травня 2011 року, укладений між нею та ОСОБА_2 Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 20 травня 2011 року між нею та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого вона взяла у борг 44 000 дол. США, а повернути зобов'язана була 67 760 дол. США. Разом з тим, у договорі було записано не 44 000 дол. США, а 67 760 дол. США з метою ухилення від сплати податків. Також позивач зазначила, що у договорі не визначено адресу, за якою має бути здійснено виконання зобов'язання, тобто договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

27 лютого 2015 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на вказане рішення, у якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. В обґрунтування заявлених вимог апелянт вказала, що зміст правочину суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, оскільки ОСОБА_2 уклала договір з метою отримання прибутку і приховування доходу, оскільки податки не сплатила. Додатково апелянт вказала, що позикодавець не визначив адресу виконання зобов'язання, чим фактично позбавив її можливості повернути борг.

ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, була належним чином повідомлена про день, час та місце апеляційного розгляду, її представник за довіреністю - ОСОБА_5 подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з участю цього дня в іншому судовому засіданні, однак будь-яких доказів на підтвердження вказаних ним обставин суду не надав, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача її представника.

ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, належним чином повідомлялася про день, час та місце апеляційного розгляду, тому розгляд справи за апеляційною скаргою на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України проведено за її відсутності.

Вислухавши доповідь судді Гаращенка Д.Р., вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 20 травня 2011 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений договір позики, за умовами якого розмір позики становить 540 724,80 грн., що за погодженням сторін відповідно до ч. 2 ст. 524 та ч. 2 ст. 533 ЦК України дорівнює еквіваленту 67 760 доларів США за офіційним курсом НБУ на день укладення даного договору, договір позики є безпроцентним.

13 липня 2011 року ОСОБА_2 склала розписку, у якій вказала, що отримала від ОСОБА_1 кошти у сумі 24 000 грн. згідно договору позики від 20 травня 2011 року.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції керувався ст.ст. 203, 215, 525-526, 627, 1046 ЦК України та виходив з того, що позивачем не надано жодного доказу, що підтверджував би те, що на момент вчинення договору позики від 20 травня 2012 року, сторонами правочину було порушено хоча б одну з вимог, передбачених ст. 203 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

На підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно п. п. 2.1 Договору розмір позики становить 540 724,80 грн., що за погодженням Сторін відповідно до ч. 2 ст. 524 та ч. 2 ст. 533 ЦК України дорівнює еквіваленту 67 760 доларів США за офіційним курсом НБУ на день укладення даного договору.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивач не надав до суду жодного доказу на підтвердження обставини надання позики у розмірі 44 000 доларів США, а не 67 760 доларів США, як це зазначено у договорі. Крім того, одержання грошових коштів у меншій кількості, ніж визначено договором, не підставою для визнання договору недійсним згідно ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Крім того, суд першої інстанції вірно вважав помилковими посилання позивача про позбавлення його відповідачем права виконати умови досягнутої між ними домовленості у зв'язку з неповідомленням адреси, за якою має бути здійснено виконання зобов'язання, оскільки правовими наслідками, на які спрямований укладений між сторонами правочин, є надання позики позикодавцем та повернення її на певних умовах позичальником. Крім того, п. 5.2 договору позики передбачено, що отримані у борг кошти позичальник може повертати шляхом перерахування на картковий рахунок НОМЕР_1, відкритий у ПАОКБ «Правекс-Банк» на ім'я ОСОБА_2

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2015 року є законним і обґрунтованим. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 лютого 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді