Ухвала

від 15.04.2015 по справі 2а-12197/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2015 року м. Київ К/800/11884/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013

у справі № 2а-12197/12/2670

за позовом Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма

«Будівництво і комплектація»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013, адміністративний позов Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Будівництво і комплектація» (надалі - ПП «Будівництво і комплектація») задоволено; визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Печерському районі м. Києва) №0003072208 від 08.05.2012.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2012 і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ПП «Будівництво і комплектація» у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, зокрема, що ним належним чином підтверджено реальність здійснених господарських операцій, доводи податкового органу є безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій - законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у Печерському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з МПП «Полімер покрівля» за період з 01.03.2008 по 31.12.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР (надалі - Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"), в результаті чого занижено податок на прибуток на 1268693,00 грн..

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підстави акта перевірки від 20.04.2012 за №192/22-08/24364209 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 08.05.2012 №0003072208, яким позивачу нараховане грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 463536,00 грн. (за основним платежем - 370829, 00 грн., за штрафними санкціями - 92707,00 грн.).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та МПП «Полімерпокрівля» укладено договори №7с від 30.07.2008 та від 06.01.2009 №15с, відповідно до умов яких МПП «Полімерпокрівля» зобов'язувалось виконати будівельно-монтажні роботи.

При цьому, первинні документи щодо виконання зазначених договорів були вилучені слідчим управлінням ДПС у Житомирській області, відповідно до протоколу виїмки та огляду від 06.04.2012, та в подальшому направлені до УПМ ДПС у м.Києві, а кримінальна справа №089009/11, в межах якої документи вилучались, - до суду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Пункт 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла до 01.04.2011, визначає, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для висновків податкового органу про безтоварність укладених позивачем правочинів став протокол допиту головного бухгалтера контрагента позивача - МПП «Полімерпокрівля». На зазначений протокол відповідач посилається і в касаційній скарзі.

Проте, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, висновки податкового органу базуються виключно на припущеннях і домислах. Натомість, оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов'язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2013 у справі № 2а-12197/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна