Ухвала

від 22.04.2015 по справі 2н-111/2010

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2н-111/2010 Номер провадження 22-ц/786/1327/15Головуючий у 1-й інстанції Степура А.А. Доповідач ап. інст. Гальонкін С. А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого - судді : Гальонкіна С.А.,

суддів: Акопян В.І., Лобова О.А.,

при секретарі: Гнатюк О.С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на судовий наказ Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 квітня 2010 року по справі за заявою Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

в с т а н о в и л а :

В квітні 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до місцевого суду з заявою про видачу судового наказу щодо стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 в сумі 25875,20 грн. та понесених судових витрат по оплаті судового збору в сумі 129,38 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн., а також витрат на правову допомогу в розмірі 1042,80 грн.

22 квітня 2010 року Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № PLOXRX16290697 від 07.08.2008 року в сумі 25875 грн. 20 коп., 129 грн. 38 коп. судового збору, 30 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та витрати на правову допомогу в розмірі 1042,80 грн.

17 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про скасування зазначеного судового наказу, посилаючись на те, що ним в період 2008-2009 року було фактично погашено кредит, що підтверджується квитанціями.

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 квітня 2010 року заяву ОСОБА_2 про скасування судового наказу залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судовий наказ, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки суд не врахував наявність в даному випадку спору щодо виниклої заборгованості. На підтвердження наявності спору апелянт вказує на те, що він в 2008-2009 роках регулярно сплачував кредит, однак ця інформація не була надана Банком в розрахунках заборгованості. Всі наявні у апелянта докази були надані суду першої інстанції разом із заявою про скасування судового наказу, що в свою чергу також вказує на наявність між сторонами спору.

Колегія суддів, з'ясувавши межі апеляційного оскарження, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про скасування судового наказу та роз'яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову.

Згідно п. 2 ч.1 ст.312 ЦПК України апеляційний суд, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів наказного провадження, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту «Розстрочка»(Стандарт) в сумі 5989,82 грн. зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості строком на 12 місяців з 07.08.2008 року по 07.08.2009 року із визначеними обов'язковими щомісячними платежами (а.с.4-6).

Відповідно до розрахунку (а.с.3) заборгованість за кредитним договором станом на 05.03.2010 року становить 25875,20 грн., з яких:

- заборгованість за кредитом 4263,33 грн.;

- заборгованість за відсотками - 154,49 грн.;

- заборгованість за комісією - 880,50 грн.;

- нараховано пеню в сумі 17176,36 грн.;

- пеня за прострочену комісію - 1692,18 грн.;

- штраф (фіксована частина) - 500 грн.;

- штраф (відсоткова частина) - 1208,34 грн.

Згідно договору про надання правової допомоги від 02.07.2009 року, додатку до нього та акту наданих послуг (а.с.7-8), Юридична фірма ТОВ «ЕЛ ТІ ГРУП» надала юридичні послуги тривалістю 3 години на суму 1042,80 грн.

Задовольняючи заяву про видачу судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що факт існування заборгованості з боку ОСОБА_2 є безспірним, а тому немає підстав для відмови у його видачі.

Відмовляючи в задоволенні заяви про скасування судового наказу, місцевий суд виходив з того, що між сторонами відсутній спір про право, оскільки банком було враховано проведену боржником оплату в 2008-2009 роках на загальну суму 3700 грн.

Однак, колегія суддів не погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що Банком в повному обсязі було враховано здійснені позивачем проплати на погашення заборгованості, виходячи з наступного.

З огляду на зміст ч. 3 ст. 100 ЦПК України та наданих у пункті 9 Постанови Пленуму ВССУ від 23.12.2011р. № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» роз'ясненнях положень зазначеної статті, наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб'єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб'єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов'язок перед заявником (кредитором); із доданих документів вбачається пропуск позовної давності. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні (частина третя статті 267 Цивільного кодексу України).

Із умов кредитного договору вбачається, що виконання зобов'язання визначено обов'язковими щомісячними платежами. Отже, аналізуючи умови договору сторін і норм матеріального права, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Однак, вирішення питання щодо застосування строку позовної давності, так само, як і заявлення такого клопотання може бути вирішено лише за правилами позовного провадження.

Колегія суддів звертає увагу на те, що із розрахунку Банку (а.с.3) взагалі не вбачається, що було враховано платіж, здійснений ОСОБА_2 15.08.2008 року (а.с.21) в сумі 680 грн. Натомість, із наданої під час розгляду заяви про скасування судового наказу детальної виписки по розрахунку за кредитним договором (а.с.38) вбачається, що платіж від 15.08.2008р. на суму 680 грн. було проведено по електронній системі Банку (графа «кредит»).

Крім того, із наданих копій квитанцій, зокрема, від 16.01.2009р. (а.с.21) та від 16.02.2009р. (а.с.20) вбачається, що ОСОБА_2 в ці дні було здійснено погашення заборгованості на суму по 500 грн. за кожну відповідну дату.

Натомість, із наданої виписки по розрахунку (а.с.38) вбачається, що 16.01.2009 року боржником здійснено погашення на суму 341,57 грн. (графа «кредит»), а 16.02.2009 року - на суму 211,48 грн. (графа «кредит»). Будь-які зарахування в ці дати інших сум погашення заборгованості, що повинно відображатися в графі «Кредит», із детальної виписки не вбачається, що в свою чергу не відповідає інформації, яка закріплена у квитанціях про погашення заборгованості по 500 грн. 16.01.2009р. та 16.02.2009р. При цьому, із наданого Банком розрахунку (а.с.3) неможливо прослідкувати чи було здійснено зарахування сплачених боржником коштів (відповідно до квитанцій від 16.01.2009р. та 16.02.2009р.) та на погашення яких складових заборгованості (по тілу кредиту, по пені, по комісії, тощо) вони були зараховані Банком.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що наданий Банком розрахунок, як додаток до заяви про видачу судового наказу та виписка по рахунку, надана під час розгляду заяви про скасування судового наказу, суперечать один одному та не відповідають наданим боржником доказам (квитанціям про сплату заборгованості). А тому, ці докази повинні досліджуватися з дотриманням принципів диспозитивності та змагальності, що притаманні лише позовному провадженню.

Однак, місцевий суд не звернув увагу на ці обставини, належним чином не дослідив надані сторонами докази під час розгляду заяви про скасування судового наказу, не врахував визначений договором порядок погашення заборгованості (щомісячними черговими платежами) та помилкового вважав, що між сторонами відсутній спір про право.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що боржником належним чином було доведено наявність між сторонами спору про право щодо наявного розміру заборгованості по кредитному договору, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з тим, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що при винесенні судового наказу судом було вирішено питання про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 1042 грн., яке слід вирішувати лише в позовному порядку, оскільки є окремою позовною вимогою. Так, відповідно до норм чинного процесуального законодавства, питання про стягнення судових витрат, до яких відповідно до ст. 79 ЦПК України відносяться й витрати на правову допомогу, не носять характеру позовних вимог, а є обов'язком суду при вирішення спору по суті. Однак, питання щодо стягнення витрат на правову допомогу повинно вирішуватися судом за наявності підтвердження таких витрат належними та допустимими доказами, оцінка яких повинна надаватися з дотриманням принципів змагальності і диспозитивності.

Також, не підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги про те, що боржник є неграмотною особою, який не вміє читати і писати, оскільки належними доказами не підтверджені, а навчання особи в допоміжній школі та встановлення групи інвалідності не свідчить про її неграмотність. Щодо посилання апелянта на неадекватність його дій та вчинків і невідповідність його підпису на поштовому повідомленні, то ці обставини також належними та допустимими доказами не підтверджені, а тому не заслуговують на увагу.

Колегія суддів вважає, що з наявних матеріалів наказного провадження вбачається спір про право, який повинен вирішуватися в порядку позовного провадження, що є підставою для скасування судового наказу з одночасним роз'ясненням стягувачу, що заявлені ним вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову.

За таких обставин, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про скасування судового наказу.

Керуючись ст.ст. 307, 309-1, 312 ч.1 п.2, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Судовий наказ № 2н-111/2010, виданий 22 квітня 2010 року Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області по справі за заявою Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № PLOXRX16290697 від 07.08.2008 року в сумі 25875 грн. 20 коп., 129 грн. 38 коп. судового збору, 30 грн. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та витрат на правову допомогу в розмірі 1042,80 грн. - скасувати.

Роз'яснити Публічному акціонерному товариству Комерційний Банк «ПриватБанк» його право на звернення з тією самою вимогою до суду у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: (підпис) С.А.Гальонкін

Судді: (підпис) В.І.Акопян

(підпис) О.А.Лобов

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області С.А.Гальонкін