Постанова

від 14.01.2015 по справі 804/19984/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2015 р. Справа № 804/19984/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: судді Борисенка П.О., при секретарі судового засідання - Сергієнка В.Ю., за участю представника позивача - Познянського В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМ» до Західно - Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕМ» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Західно - Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просить визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000662201 від 21.11.2014 р.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з викладеними у акті перевірки від 04.11.2014 року №258/04-10-22-01-25517017 висновками ТОВ «ЕМ» не погоджується, оскільки вони є незаконними, необ'єктивними та не відповідають дійсності, а перевіряючим не надано належної оцінки наданим до перевірки первинним документам по взаємовідносинам ТОВ «ЕМ» з контрагентами, які повністю підтверджують реальність здійснення господарських операцій та виконання господарських договорів. В зв'язку з цим, прийняте відповідачем за наслідками перевірки податкове повідомлення-рішення №0000662201 від 21.11.2014 року є протиправним та підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився. Письмових заперечень на позов не надав.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлено наступні обставини.

Відповідно до пункту 20.1.4 статті 20 Податкового кодексу України органи податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Підпунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до ст.75.1.2. статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України), документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу № 811 від 22.10.2014 р. виданого Західно-Донбаською ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, згідно із п.п, 75.1.2 п. 75.1 ст. 75. п.п 78.1.1. п.78.1 ст.78. ст. 79 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року за № 2755-УІ (зі змінами та доповненнями) посадовими особами Західно - Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ЕМ» (код за ЄДРПОУ 25517017) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та реальність здійснення господарських операцій при взаємовідносинах у липні 2014 р. ТОВ «ВЕЛЬФ ДІМ» (код за ЄДРПОУ 38970311) та з ТОВ «БУДКОМ ПРОЕКТ» код за (ЄДРПОУ 39088721).

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, завищено розмір податкового кредиту на загальну суму 28367,05 грн., а саме: у липні 2014 р. - 12193,02 грн. ТОВ «БУДКОМ ПРОЕКТ»; у липні 2014р. - 16174,03 грн. ТОВ «ВЕЛЬФ ДІМ».

За результатами зазначеної перевірки був складений акт від 04.11.2014 р. № 258/04-10-22-01-25517017 (далі-Акт перевірки).

Не погодившись з висновками, викладеними у Акті перевірки позивач подав до Західно - Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області заперечення за вих. 107 від 11.11.2014 р.

Листом № 495/10/04-10-22-01 від 18.11.2014 р. Західно - Донбаська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, що висновки перевірки залишені без змін.

На підставі Акту перевірки було винесено податкове повідомлення - рішення № 0000662201 від 21.11.2014р., яким ТОВ «ЕМ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100, на суму 42551,00 грн., з яких: за основним платежем - 28367, 00. та штрафними санкціями - 14184,00 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно положень п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ст. ст. 1, 3, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, згідно норм діючого законодавства України можливість віднесення платником до податкового кредиту сум податків залежить від їх сплати в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) за наявності належним чином оформленої податкової накладної.

Судом встановлено, що на підтвердження господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Вельф Дім» та ТОВ «Будком Проект» до ДПІ були надані в повному обсязі первинні бухгалтерські документи, які підтверджують здійснення господарських операцій і їх спрямованість на настання реальних правових наслідків. Всі первинні документи, що були надані для перевірки ТОВ «ЕМ» (договори, акти виконаних робіт, довідки про вартість виконаних робіт, податкові накладні, платіжні доручення тощо), повністю відповідають вимогам Закону № 996, складені на паперових носіях, мають всі необхідні реквізити, передбачені нормами даного закону, підписані відповідальними особами та скріплені печатками сторін, що брали участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, в Акті перевірки не зазначено жодних порушень щодо складання цих документів, у зв'язку з чим, позивачем правомірно віднесено суми ПДВ за отриманими від ТОВ «Вельф Дім» та ТОВ «Будком Проект» податковими накладними до податкового кредиту.

Відповідно до пп.4.1.4 п.4.1. ст.4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому законом порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків обліку фактичним обставинам.

При проведенні перевірки не було встановлено невідповідності наданих первинних документів вимогам діючого законодавства, правилам їх складання та оформлення. Незважаючи на це, в порушення п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 83 Податкового кодексу України, п.п. 4-6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року №984, відповідач при складанні Акту перевірки наданим первинним документам належної оцінки не надав, у зв'язку з чим, дійшов помилкових висновків про порушення позивачем податкового законодавства і завищення податкового кредиту.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд зазначає, що відповідно до ст.20 Податкового кодексу України, органи ДПС не наділені законними повноваженнями щодо визнання правочинів недійсними або нікчемними. Одним з основним завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу(загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок надано у Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає «перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, підставами для визнання договору недійсним є недотримання сторонами при укладенні такого договору вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, недійсність такого договору прямо не передбачена законом, а одна із сторін або інша зацікавлена сторона вважає, що договір укладений з порушенням ст. 203 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Суд звертає увагу, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори суперечать інтересам держави та суспільства, не підтверджена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

В обгрунтування висновків викладених в Акті перевірки про наявність порушень податкового законодавства з боку ТОВ «ЕМ» відповідач посилається на відсутність інформації стосовно наявності у позивача автотранспортних засобів, що свідчить про нереальність господарських операцій. Однак вказані доводи відповідача не відповідають дійсності і спростовуються наданими до перевірки документами.

Судом встановлено, що ТОВ «ЕМ» для проведення перевірки (про що зазначено на стор. 5 Акту перевірки) було надано відповідні документи щодо наявності у позивача основних засобів, в тому числі журнал-ордер та відомість по рахунку 104 «Машини і обладнання» за липень 2014 року, журнал - ордер та відомість по рахунку 106 «Інструменти, прилади та інвентар» за липень 2014 року, журнал-ордер та відомість по рахунку 109 «Інші основні засоби» за липень 2014 року, договір оренди автомобілів від 29.04.2014 року, укладений між ТОВ «ЕМ» та гр. ОСОБА_2

Крім того, на підтвердження не реальності вчинення господарських операцій податковий ревізор-інспектор посилається на відсутність у контрагентів товариства необхідних умов для ведення господарської діяльності (основних фондів, достатнього технічного персоналу, виробничих активів, транспортних засобів) та відсутність за юридичною адресою, про що, як зазначено в Акті перевірки, він дізнався за наслідками аналізу податкової інформації з АІС «Податковий Блок».

Однак, такі доводи відповідача є необгрунтованими, оскільки можлива відсутність основних фондів у контрагентів товариства по ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг) не тягне за собою позбавлення ТОВ «ЕМ» права на податковий кредит. Податковий кодекс України не передбачає такої умови для позбавлення суб'єкта господарювання права на податковий кредит як відсутність у його контрагентів достатніх основних фондів та виробничих активів або відсутність контрагентів-постачальників за юридичною адресою. До того ж неможливо достеменно зробити висновок про наявність чи відсутність активів у підприємства тільки на підставі звітності, у якій не задекларовані відповідні активи, такими доказами мають бути саме первинні документи.

Також, суд визнав обґрунтованим посилання позивача на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03 від 22.01.2009 р.), згідно якого «враховуючи своєчасне та повне використання компанією-заявником своїх зобов'язань по декларуванню ПДВ, неможливості з її боку забезпечити дотримання постачальником його зобов'язань по декларуванню ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства відносно системи оподаткування , про яку компанія-заявник знала чи могла знати, суд вважає, що компанія-заявник не провинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань по своєчасному декларуванню ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею.

Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності».

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст.7 КАС України, є принцип законності, який відповідно до ст.9 КАС України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення їх в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 2, 71, 86, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕМ» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000662201 від 21.11.2014 року, прийняте Західно-Донбаською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕМ» (51400, м. Павлоград, вул. Ватоліної, 4, код ЄДРПОУ 25517017) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 42551 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем на суму 28367 грн. 00 коп. та штрафними санкціями в сумі 14184 грн. 00 коп.

Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕМ» здійснені ним документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету в сумі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві гривні сімдесят копійок).

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови складений 19.01.2015 р.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 19.01.2015р. Суддя З оригіналом згідно Помічник судді П.О.Борисенко П.О.Борисенко І.В.Калита