Рішення

від 03.04.2015 по справі 904/2633/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.04.15р. Справа № 904/2633/15 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Корадо-Імпекс", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Італійська сушка", м. Дніпропетровськ

про стягнення 196 750,34 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

секретар судового засідання Завалєй Я.О.

Представники:

від позивача: Буденко Ю.Ф., представник за довіреністю № 165 від 15.04.15р.

відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.15р. порушено провадження у справі № 904/2633/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Корадо-Імпекс" (далі-позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Італійська сушка" (далі-відповідач) про стягнення 196 750,34 грн. Справу призначено до розгляду на 21.04.15р.

21.04.15р. у судовому засіданні повноважний представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір, а для долучення до матеріалів справи витребувані судом документи та додаткові письмові пояснення до позовної заяви.

В свою чергу, повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. В матеріалах справи знаходиться конверт з ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.15р., який направлявся на адресу відповідача та був повернутий поштою з відміткою "за закінченням терміну зберігання" (а.с.99, 100).

В матеріалах справи є витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.98), відповідно до якого адреса відповідача співпадає з адресою зазначеною у позовній заяві, і на яку судом направлялась поштова кореспонденція з повідомленням про день, час та місце розгляду справи.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи зазначене, господарський суд вважає, що відповідач про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, оскільки судом було належним чином виконано вимоги ч.1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 21.04.15р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

28.02.13р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 46 (далі - Договір поставки), відповідно до умов п.1.1. та п.1.2. якого, позивач зобов'язався відвантажити та передати у власність відповідача товар: цукор, сіль, крупи, інші товари бакалійної групи в асортименті, відповідно до заявок відповідача, а відповідач зобов'язався прийняти поставлений позивачем товар та оплатити його вартість на умовах цього Договору.

Як зазначено у п. 2.1. Договору поставки, товар вказаний у п. 1.2. цього Договору поставляється відповідачеві партіями. На кожну партію товару складається специфікація, що є невід'ємним додатком до Договору, в якій узгоджуються кількість товару, що підлягає поставці в конкретній партії, ціна, сума, а також строки і умови поставки та оплати (п. 2.2. Договору поставки).

Поставка товару по Договору здійснюється на умовах, визначених в специфікаціях до Договору, що є його невід'ємними частинами та відповідно до вимог ІНКОТЕРМС 2010 (п. 4.1. Договору поставки).

Відповідно до п. 4.2. Договору поставки, перехід права власності від позивача до відповідача відбувається в момент передачі товару в залежності від умов поставки, вказаних у специфікації. З моменту переходу права власності на товар всі ризики його пошкодження, втрати, знищення, хімічної дії переходять від позивача до відповідача.

Приймання товару по кількості та якості здійснюється відповідно до положень чинного законодавства України (п. 4.3. Договору поставки).

Згідно з п. 6.1. Договору поставки, ціна товару визначається за домовленістю сторін на кожну партію товару і узгоджується в специфікації та фіксується у відвантажувальних та інших фінансових документах.

Сумою Договору є сума всіх специфікацій, що є невід'ємними додатками до Договору (п. 6.2. Договору поставки).

У п. 7.1. Договору поставки зазначено про те, що умови та порядок розрахунків за поставлений товар узгоджуються сторонами у специфікації на кожну замовлену партію товару.

Пунктом 7.2. Договору поставки передбачено, що видом розрахунку є безготівковий розрахунок шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача у національній валюті України.

Як зазначено у п. 8.4. Договору поставки, за несвоєчасну або неповну оплату вартості отриманого товару відповідач сплачує позивачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу до моменту повного виконання свого зобов'язання по оплаті. За несвоєчасну або не повну оплату вартості поставленого товару, відповідач, крім пені сплачує позивачеві штраф у розмірі 10% від суми поставленого, але не оплаченого товару.

Даний Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.13р. (п.12.1. Договору поставки).

У п. 12.2. Договору поставки зазначено про те, що якщо одна зі сторін письмово не заявить іншій стороні про свої наміри розірвати Договір за 14 календарних днів до закінчення строку його дії, то даний Договір вважається продовженим на наступний календарний рік.

30.12.13р. між сторонами було укладено додаткову угоду до Договору поставки, відповідно до якої даний Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.14р.

Позивач звертає увагу суду на те, що відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків, підписаного уповноваженими представниками сторін Договору поставки, станом на 30.11.14р. сума заборгованості відповідача перед позивачем складала 79 400,00 грн.

Крім того, позивач зазначає про те, що у грудні 2014р. позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 99 600,00 грн., у січні 2015 року на суму 87 100,00 грн., а в лютому 2015р. на суму 17 200,00 грн., що підтверджують специфікації, видаткові накладні, товарно-транспорті накладні та довіреності на отримання цінностей. Оплату отриманого від позивача товару відповідач провів частково, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем по вищезазначеному Договору поставки у розмірі 167 800,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору, 02.03.15р. позивачем було направлено на адресу відповідача претензію за вих. № 100 від 27.02.15р., з вимогою погасити суму основного боргу за Договором поставки у розмірі 167 800,00 грн., пені у розмірі 7 322,89 грн. та штрафу у розмірі 16780,00 грн. Як зазначає позивач, вищезазначені вимоги були залишені відповідачем без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися з позовом до суду.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар у розмірі 167 800,00 грн., пеню у розмірі 12 170,34 грн., штраф у розмірі 16780,00грн., а всього 196 750,34 грн.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору поставки на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши належним чином завірені документи надані позивачем до господарського суду у розумінні ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним Договором поставки. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов Договору поставки, відповідачем господарському суду надано не було.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови укладеного між сторонами Договору постави та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 167 800, 00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки заборгованість підтверджується матеріалами справи, а зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Як зазначено у п. 8.4. Договору поставки, за несвоєчасну або неповну оплату вартості отриманого товару відповідач сплачує позивачеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу до моменту повного виконання свого зобов'язання по оплаті. За несвоєчасну або не повну оплату вартості поставленого товару, відповідач, крім пені сплачує позивачеві штраф у розмірі 10% від суми поставленого, але не оплаченого товару.

На підставі п. 8.4. Договору поставки позивачем були нараховані пеня у розмірі 12 170,34 грн., та штраф у розмірі 16 780,00 грн.

Розрахунок штрафу судом перевірений та визнаний таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Розрахунок пені також судом був перевірений та визнаний таким, що зроблений невірно.

Після перерахунку проведеного господарським судом загальна сума пені складає 12 141,10 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково, а саме у розмірі 12 141,10 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 217, 218, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 32-34, 43-44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Італійська сушка" (юридична адреса: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 31-д; поштова адреса: 49000, м.Дніпропетровськ, вул. Будівельників, буд. 34, код ЄДРПОУ 38530203) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Корадо-Імпекс" (49017, м.Дніпропетровськ, вул. Коксова, буд. 12, код ЄДРПОУ 20225994) заборгованість за поставлений товар у розмірі 167 800,00 грн. (сто шістдесят сім тисяч грн. 00 коп.), пеню у розмірі 12 141,10 грн. (дванадцять тисяч сто сорок одна грн. 10 коп.), штраф у розмірі 16 780,00 грн. (шістнадцять тисяч сімсот вісімдесят грн. 00 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 934,42 грн. (три тисяч дев'ятсот тридцять чотири грн. 42 коп.).

В решті позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 22.04.15р.

Суддя Н.Е. Петренко