Рішення

від 14.01.2015 по справі 910/25017/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25017/14 14.01.15

За позовом Приватного акціонерного товариства "Альцест" (вул. Петропавлівська, 4, с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08130)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРСИКА" (просп. Червонозоряний, 119, м. Київ, 03039)

про стягнення 34 641,28 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача: Жукотанська О.В. - довіреність б/н від 30.10.2014;

від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Альцест" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРСИКА" про стягнення 16 698,16 грн. заборгованості, 616,24 грн. процентів за користування грошовими коштами, 3 485,56 грн. пені, 9 399,62 грн. суми перерахунку вартості неоплаченого товару, 2 771,89 грн. інфляційних втрат, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу № 14Цс2/2013 (з відстроченням платежу) від 17.07.2013 р. в частині оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого утворилась заборгованість у вказаному розмірі, за наявності якої позивачем нараховано проценти за користування грошовими коштами, інфляційні втрати та пеню, а також здійснено перерахунок вартості неоплаченого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2014 порушено провадження у справі № 910/25017/14 та призначено до розгляду на 16.12.2014.

Ухвалою суду від 16.12.14 р. за клопотанням представника позивача строк розгляду спору продовжувався на 15 днів та розгляд справи відкладався на 14.01.15 р..

У судові засідання 16.12.14 р. та 14.01.15 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові не з'явився. Копії ухвал суду від 17.11.14 р. та 16.12.14 р., які направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві адресу, а саме: просп. Червонозоряний, 119, м. Київ, 03039, що співпадає з місцезнаходженням відповідача згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 24.10.2014, повернулись до суду неврученими адресату у зв'язку з відсутністю останнього за зазначеною адресою.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім цього, пунктом 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що відповідач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

До початку судового засідання 16.12.14 р. через канцелярію суду позивачем подано додаткові пояснення б/н від 14.12.2014, в яких позивач повідомив, зокрема, про зобов'язання відповідача оплатити поставлений позивачем товар протягом 15 днів з дати поставки товару згідно з видатковою накладною № 1807-2013 від 18.07.13 р.. Крім того, позивачем зазначено, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти, отже у п. 3.5 спірного договору для перерахунку вартості товару береться курс АТ "Райффайзен Банк Аваль", який публікується на офіційному сайті, що діє на дату повного розрахунку.

Разом з цим позивачем повідомлено в додаткових поясненнях про відсутність заявок на поставку товарів від відповідача у письмовому вигляді, а також про те, що товар по накладній № 1214477ЦС від 18.07.2013 був отриманий уповноваженою особою ТОВ Корсика" Чернишук-Березанська О.І. на підставі довіреності № 1807-2013 від 18.07.2013 на отримання цінностей, за якою керівником ТОВ "Корсика" засвідчено підпис Чернишук-Березанської О. І. щодо отримання товару на суму 16 698,16 грн. від АТ "Альцест". При цьому Довіреність № 1807-2013 від 18.07.2013 оформлена відповідно до вимог Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, та є належною правовою підставою для передання уповноваженій даною довіреністю особі товарно-матеріальних цінностей. Крім того, позивачем повідомлено, що додаткових угод, протоколів до договору № 14ЦС2/2013 від 17.07.2013, а також жодних інших договорів між сторонами не укладалось.

Додаткові пояснення з доданими до них документами судом долучено до матеріалів справи.

Крім того, до початку судового засідання 16.12.14 р. через канцелярію суду позивачем подано заяву б/н від 08.12.2014 про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній просить суд збільшити розмір позовних вимог до 37 464,46 грн. та стягнути з відповідача 16 698,16 грн. основної заборгованості, 255,28 грн. пені, 669,76 грн. 3 % річних, 3 239,44 грн. інфляційних втрат, 14 932,00 грн. перерахунку вартості товару, 1 669,82 грн. 10 % штрафу.

В судовому засіданні 16.12.14 р. заяву позивача б/н від 08.12.14 р. про збільшення розміру позовних вимог з доданими документами судом долучено до матеріалів справи.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 Постанови № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві. Якщо такі додаткові позовні вимоги зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами (наприклад, коли позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу), то їх може бути пред'явлено з дотриманням, зокрема, приписів статті 58 ГПК України (лист Вищого господарського суду від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році").

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Дослідивши позовну заяву та зміст заяви позивача б/н від 08.12.2014 про збільшення розміру позовних вимог судом розцінено останню як заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині зміни вартості товару, інфляційних втрат, 3 % річних та зменшення розміру позовних вимог в частині пені. Крім того, позивачем у даній заяві додатково заявлено позовну вимогу про стягнення 10 % штрафу у розмірі 1 669,82 грн., яку не було відображено у викладених в позовній заяві первісних вимогах, отже вказана вимога є додатковою.

Оскільки вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1669,82 грн. та позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 16698,16 грн. пов'язані між собою підставами виникнення та поданими доказами, враховуючи, що пред'явлення додаткових позовних вимог, а також збільшення та зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 ГПК, а саме відповідачу було надано можливість надання заперечень щодо зміни позовних вимог та наведенні доводів у судовому засіданні, суд доходить висновку, що вказані вимоги про стягнення штрафу на підставі ч.2 ст.58 ГПК України підлягають об'єднанню в одне провадження. Отже, в судовому засіданні 14.01.15 р. судом прийнято вищевказану заяву позивача про збільшення розміру первісно заявлених позовних вимог (зміну розміру позовних вимог) до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 16.12.14 р. та 14.01.15 р. до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 17.11.14 р. та 16.12.14 р. відповідачем суду не надані.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання 16.12.14 р. та 14.01.15 р. суд не повідомлений.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника ТОВ «Корсика», виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 14.01.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (зміну розміру позовних вимог).

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між Приватним акціонерним товариством "Альцест" (Продавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Корсика» (Покупець за договором, відповідач у справі) 17 липня 2013 р. укладений Договір купівлі-продажу 14Цс2/2013 (з відстроченням платежу) (далі - Договір).

У відповідністю до п. 1.1. Договору Продавець зобов'язався поставити і передати у власність електричний, пневматичний, бензиновий інструмент, устаткування і комплектуючі а також витратні матеріали і приладдя (далі - Товар), а Покупець зобов'язався прийняти Товар та оплатити його на умовах Даного Договору.

Розділами 2-8 Договору сторони обумовили права та обов'язки сторін, ціну та порядок розрахунків, якість і комплектність товару, упаковку та маркування, порядок і термін постачання здачу і приймання товару, а також відповідальність сторін тощо.

Відповідно до п.11.1 Договору він вступає в юридичну силу, породжує для сторін обов'язки і права за Договором в повному об'ємі з моменту підписання його сторонами і до 31 грудня 2013 р. включно. Після закінчення терміну дії Договору його умови залишаються дійсними відносно Товару, який до моменту припинення дії Договору буде знаходитись у Покупця і розрахунок по якому сторонами не закінчений.

З урахуванням предмету та суб'єктного складу сторін договору, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

За умовами п.1.2 Договору Продавець поставляє Товар в асортименті, кількості, за цінами і на загальну суму, указаними в товарних накладних, заздалегідь погодженим між сторонами протягом терміну дії Договору. Указані накладні додаються до Договору і складають його невід'ємну частину.

У відповідності до п.6.2 Договору датою постачання Товару вважається дата отримання Товару Покупцем зі складу Продавця, про що свідчить дата оформлення товарної накладної і розпис представника Покупця у вказаній накладній про приймання Товару.

Відповідно до п.п.7.1, 7.3 Договору здача і приймання Товару здійснюється на складі Продавця. Виконання зобов'язань по постачанню Товару підтверджується розписом представника Покупця в товарній накладній про приймання Товару під звіт. З цієї миті рекламації до Продавця по кількості, комплектності, зовнішнім дефектам поставленого Товару не можуть бути пред'явлені.

Як зазначено представником позивача в письмових поясненнях, заявки на поставку товарів від відповідача у письмовому вигляді не надходило.

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було здійснено поставку Покупцю товару на суму 16698,16 грн., що підтверджується видатковою накладною № 214477Цс від 18.07.13 р., копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписом на вищевказаній видатковій накладній уповноваженого представника вказаного товариства Чернишук - Березанської О.І., яка діяла на підставі довіреності № 1807-2013 від 1.07.13 р. стоком дії до 27.07.13 р., чинної на час здійснення поставки. Копія довіреності знаходиться в матеріалах справи.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п. 4.1 Договору Товари, які постачаються за даним Договором, за якістю і комплектністю відповідають стандартам, технічним умовам, формулярам або іншій нормативно-технічній і експлуатаційній документації заводів - виробників.

Заперечень щодо факту поставки товару за вказаною видатковою накладною відповідачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій щодо поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Приватним акціонерним товариством «Альцест» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання з передачі товару Товариству з обмеженою відповідальністю "Корсика", а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до умов п.п.3.1, 3.2 Договору передача товарів Продавцем Покупцеві здійснюється за погодженими між сторонами цінами, вказаними в товарних накладних, оформленими відповідно до заявок Покупця. Покупець оплачує Продавцеві вартість Товару згідно рахунків - фактур.

Строк оплати кожної поставленої партії Товару визначається 15 (п'ятнадцять) календарних днів з дати постачання (п.1.4 Договору).

Згідно з п.3.3 Договору розрахунки за Товар здійснюються Покупцем не пізніше закінчення терміну оплати. Платежі здійснюються в національній валюті Украйні в безготівковому порядку в банк і на розрахунковий рахунок, вказані Продавцем. Датою оплати вважається дата надходження оплати за поставлений Товар на розрахунковий рахунок Продавця.

При цьому, в матеріалах справи знаходиться копія рахунку - фактури № 17073Ц/124 від 18.07.13 р., яка виставлена позивачем на виконання умов Договору.

Оскільки відповідачем не надано суду доказів неотримання виставленого позивачем рахунку та звернень до Продавця з цього питання, відповідно рахунок вважається вчасно отриманим та таким, що підлягає оплаті.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо сплати Приватному акціонерному товариству «Альцест» грошових коштів в сумі 16698,16 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Корсика" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору купівлі - продажу № 14Цс2/2013 (з відстроченням платежу) від 17.07.13 р. суду не надано.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 16698,16 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За умовами п.8.1 Договору при невчасній оплаті Товару або доплати до вартості Товару згідно п.3.6. Покупець сплачує Продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент розрахунку, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

У відповідності до п.8.2 Договору при простроченні платежу більше 30 (тридцяти) календарних днів Покупець сплачує Продавцеві штраф у розмірі 10 (десяти) % від суми простроченого платежу.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 255,28 грн. за період з 03.08.13 р. по 03.02.14 р., 3% річних в сумі 669,76 грн. за період з 03.08.13 р. по 03.12.14 р., 3239,44 грн. інфляційних нарахувань за серпень 2013 - листопад 2014 р. та 1669,82 грн. штрафу , які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як зазначив Верховний суд України у постановах від 22.11.10 р. у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.10 р. у справі № 06/113-38, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, і пеня застосовується за порушення будь - яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.

Згідно п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.11 р. № 01-06/249 право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених п.п. 8.1, 8.2 Договору.

Відповідно до п.2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно - правової системи «ЛІГА: Закон» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, відсотків річних та втрат від інфляції і штрафу судом встановлено, що розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до умов Договору та положень законодавства в межах визначеного позивачем періоду, становить 669,76 грн., що у свою чергу відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору, і є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 669,76 грн. процентів річних підлягають задоволенню.

Розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, становить 1104,82 грн. та відповідно, більшим, ніж заявлено у позивача. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення пені в сумі 255,28 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині нарахування пені, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасну оплату поставленого товару підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 255,28 грн. пені.

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9 Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Розмір інфляційних нарахувань, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, становить 3768,90 грн., а отже є більшим, ніж заявлено у позивача Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення втрат від інфляції в сумі 3239,44 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині нарахування втрат від інфляції, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату поставленого товару підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 3239,44 грн. інфляційних нарахувань.

Крім того, суд зазначає, що визначений позивачем у відповідності до умов 8.2 Договору розмір штрафу в сумі 1669,82 грн. відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору, і є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 1669,82 грн. штрафу підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами ст.ст.189,198 Господарського кодексу України визначені загальні правила: ціна в господарському договорі має бути визначена у гривнях, грошові зобов'язання учасників господарських відносин підлягають оплаті в гривнях.

Відповідно до ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, яка згідно ч. 1 ст. 192 Цивільного кодексу України є законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. При цьому, згідно ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.2 ст.533 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Суд зазначає, що чинне законодавство України, зокрема, ч. 2 ст. 192 ЦК України, передбачає застосування іноземної валюти у випадках і в порядку, встановлених законом, однак не містить приписів щодо заборони на визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті законодавству не суперечить, оскільки не є тотожним визначенню ціни в договорі, безпосередньому вираженню грошового зобов'язання, виконанню зобов'язання шляхом здійснення розрахунку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 26 грудня 2011 р у справі № 3-141гс11.

Отже, згідно п. 3.5. Договору у випадку, якщо курсу гривні UAH/EUR «Райффайзен Банк Аваль» виріс більш ніж на 3% від дати відвантаження Товару до дати повного розрахунку за Товар, Покупець зобов'язаний сплатити Продавцеві вартість Товару, виходячи з курсу UAH/EUR АТ «Райффайзен Банк Аваль», що діє на дату повного розрахунку за Товар.

Оскільки сторонами у належні формі досягнуто згоди щодо можливості зміни обумовленої ціни у визначених ними випадках та визначено спосіб перегляду цієї ціни відповідно до формули, за якою згідно п.3.5 Договору вираховується зміна ціни, зважаючи на те, що чинне законодавство не містить прямого застереження про недійсність відповідної домовленості, позивачем було здійснено перерахунок вартості товару виходячи з курсу гривні щодо Євро, інформація про який міститься на офіційному інтернет - сайті Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», в розмірі 19,70 грн. станом на 03.12.14р. (дату розрахунку) та 10,40 грн. (дату відвантаження товару), та визначено суму коригування вартості неоплаченого товару в розмірі 14932,00 грн..

Проте, за результатами перерахунку вказаної суми судом встановлено, що датою відвантаження товару за спірною накладною є 18.07.13 р. та відповідно курс гривні до Євро на вказану дату становить 10,90 грн.. Таким чином, розмір перерахунку вартості товару в зв'язку з коливанням курсу гривні становить 13481,08 грн. та є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, отже позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в сумі 13481,08 грн..

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України 21.02.13 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» правило статті 49 ГПК України щодо розподілу сум судового збору у справах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, пропорційно розміру задоволених позовних вимог застосовується також і у випадках, коли судовий збір сплачено за мінімальною (визначеною Законом) ставкою.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 202, 205, 509, 525, 526, 533, 599, 610, 612, 626, 629, 655, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРСИКА" (просп. Червонозоряний, 119, м. Київ, 03039, код 34423646) на користь Приватного акціонерного товариства "Альцест" (вул. Петропавлівська, 4, с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область, 08130, код 21547168) 16698,16 грн. (шістнадцять тисяч шістсот дев'яносто вісім гривень шістнадцять копійок) боргу, 255,28 грн. (двісті п'ятдесят п'ять гривень двадцять вісім копійок) пені, 669,76 грн. (шістсот шістдесят дев'ять гривень сімдесят шість копійок) 3% річних, 3239,44 грн. (три тисячі двісті тридцять дев'ять гривень сорок чотири копійки) інфляційних нарахувань, 13481,08 грн. (тринадцять тисяч чотириста вісімдесят одну гривню вісім копійок) зміни вартості товару та 1674,81 грн. (тисячу шістсот сімдесят чотири гривні вісімдесят одну копійку) витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 20 квітня 2015 року.

Суддя А.М.Селівон .

.