Рішення

від 17.02.2015 по справі 910/28203/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2015Справа №910/28203/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована пересувна механізована колона-99" (вул. Космічна, 49-Г, м. Дніпропетровськ, 49040)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВСПЕЦТЕХ" (вул. В.Гетьмана, 27, м. Київ, 03056)

про стягнення

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

від позивача: Холявченко Д.І. - представник , дов. б/н від 19.01.15 р.

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована пересувна механізована колона-99" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВСПЕЦТЕХ" про стягнення 43 393,98 грн., а саме: 21 000,00 грн. попередньої оплати, 18 774,00 грн. пені, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № С 17/03-2 від 17.03.2014 в частині поставки товару, внаслідок чого утворилась заборгованість з повернення передплати у вказаному розмірі, за наявності якої позивачем нараховано пеню.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2014 порушено провадження у справі № 910/28203/14 та призначено до розгляду на 27.01.2015.

Ухвалою суду від 27.01.15 р. розгляд справи відкладався на 17.02.15 р.

У судові засідання 27.01.15 р. та 17.02.15 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 27.01.15 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103032949200.

Докази вручення відповідачеві копії ухвали суду від 27.01.15 р.. яка направлялась відповідачу на вказану в позовній заяві адресу, а саме: вул. В.Гетьмана, 27, м. Київ, 03056, на час проведення судового засідання 17.02.15 р. до суду не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103032953259, в якому зазначається, що дане поштове відправлення, станом на 16.02.15 р. дане поштове відправлення вручене відповідачу особисто.

До початку судового засідання 27.01.15 р. позивачем через канцелярію суду подано клопотання б/н від 19.01.2015 про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи. Також до початку судового засідання 17.02.15 р. через канцелярію суду представником позивача подані письмові пояснення б/н від 06.02.15 р., в яких останній, зокрема, зазначає про визначений п.3.4 Договору строк поставки товару - 10 днів з моменту надання рахунку - фактури, підписання Договору купівлі - продажу та внесення 10% від загальної суми договору на розрахунковий рахунок продавця. Пояснення долучені судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 27.01.15р. та 17.02.15 р. до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 19.12.14 р. та 17.02.15 р. відповідачем суду не надані.

Про поважні притичини неявки представника відповідача в судові засідання 27.01.15 р. та 17.02.15 р. суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника ТОВ «Київспецтех», виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 17.02.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

17 березня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована пересувна механізована колона - 99" (Покупець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київспецтех" (Продавець за договором, відповідач у справі) був укладений договір купівлі-продажу № С17/03-2 (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого Продавець зобов'язується поставити та передати у власність Покупця товар: автовишку АП-17 б/в на базі ГАЗ-3307 вартістю 210 000,00 грн. (товар), в т.ч. ПДВ 35000,00 грн..

Розділами 2-4 Договору сторони погодили порядок розрахунків, умови поставки та зобов'язання сторін, якість та комплектність товару тощо.

Загальна сума договору становить 210 000,00 грн. (п.1.2 Договору).

Згідно п.8.1 Договору він набирає чинності після підписання сторонами та діє до 31.12.14 р., але в будь - якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Договором.

З урахуванням предмету та суб'єктного складу сторін договору, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Сторонами узгоджено та підписано специфікацію від 17.03.14 р., яка є невід'ємною частиною Договору щодо найменування, кількості та ціни товару відповідно до п.1.1 Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно розділу 2 Договору, зокрема, п.2.1, Покупець здійснює оплату на розрахунковий рахунок продавця частинами на загальну суму договору, зазначену в п. 1.2, з моменту підписання договору та виставленого рахунку-фактури; перерахування загальної суми договору Покупець здійснює двома платежами: перша частина передоплати в розмірі 10% від загальної суми договору, що складає 21 000,00 грн., вноситься на розрахунковий рахунок продавця протягом трьох днів після підписання договору купівлі-продажу та виставлення рахунку (п.2.1.1); друга частина передоплати від загальної суми договору в розмірі 90%, що складає 189000,00 грн., вноситься покупцем на розрахунковий рахунок продавця протягом одного робочого дня з моменту повідомлення про проходження експертизи в ДАІ товару - авто знято з обліку (п.2.1.2). Обидві частини оплати перераховуються Покупцем на розрахунковий рахунок Продавця та складають в сумі 100% оплати.

На виконання умов Договору згідно виставленого відповідачем рахунку-фактури №17/03/14-2 від 17.03.14 року позивач здійснив передплату товару в розмірі 21000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 3181 від 19.03.14 р. та відповідної виписки банку за 19.03.14 р..

Судом встановлено відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача відносно повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «СПМК-99» умов Договору щодо внесення передплати в розмірі 10% від визначеного специфікацією від 17.03.14 р. товар.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов'язання щодо здійснення 10% передплати за товар в розмірі, обумовленому сторонами на підставі укладеного між ними Договору та узгодженої сторонами специфікації від 17.03.14 р., факт перерахування позивачем грошових коштів за Договором належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до п. 3.1 Договору фактична адреса передачі товару: м. Дніпропетровськ.

Згідно п. 3.4 Договору строк поставки товару 10 днів з моменту виставлення рахунку-фактури, підписання договору купівлі-продажу та внесення 10% на розрахунковий рахунок продавця.

Відповідно до п. 3.8 Договору поставка товару вважається здійсненою належним чином з моменту виконання покупцем умов оплати п.2.1, оформлення акту приймання-передачі, видаткової накладної.

За змістом ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

З урахуванням умов п. 3.4 Договору Продавець зобов'язаний поставити Покупцю товар (автовишку) протягом 10 днів, зокрема, з дати внесення попередньої оплати в розмірі 10% загальної суми Договору на рахунок Продавця, тобто до 29.03.14 р. включно.

Докази узгодження сторонами іншого терміну поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.

Проте, як свідчать матеріали справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, в порушення зазначених умов Договору відповідачем поставка товару в обсязі та на суму, передбачені Контрактом, зокрема, специфікацією та відповідно до здійсненої передплати, не здійснена.

Доказів поставки товару у встановлені в Договорі строки відповідач під час розгляду справи не надав.

Отже, матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем належним чином своїх зобов'язань за Договором купівлі - продажу № С 17/03-2 від 17.03.14 р. в частині поставки товару.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 670 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару, а саме встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Постановою Верховного Суду України від 28.11.11 р. у справі № 43/308-10 зазначено, що умовою застосування норми ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи обов'язку щодо поставки товару, визначеного Договором та специфікацією від 17.03.14 р. загальною вартістю 210 000,00 грн. у визначений строк, всупереч умовам Договору, вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі вартості фактично передплаченого непоставленого товару, яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження належного виконання зобов'язань за Контрактом, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору купівлі - продажу № С 17/03-2 від 17.03.14 р. або окремих його положень суду не надано.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки товару або повернення суми попередньої оплати відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 21000,00 грн. перерахованих коштів (передплати) за непоставлений за вказаним Договором товар підлягає задоволенню.

Окрім цього частина 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, згідно ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

Суд звертає увагу, що у відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 3.10 Договору у випадку прострочення строку поставки товару продавцем за вказаною в п. 3.1 Договору адресу, в строки, вказані в п. 3.4 договору, продавець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару за кожний день прострочення.

Проте, статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені, передбаченої п. 3.10 Договору.

При цьому, та обставина, що за порушення передбаченого строку поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару за кожен день прострочення, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов'язання, так само, як і обов'язок постачальника поставити товар не стає грошовим зобов'язанням.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо поставки товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 18774,00 грн. за період з 30.03.14 р. по 27.09.2014 р., яку останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунків.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно - правової системи «ЛІГА: Закон» перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та положень законодавства в межах визначеного позивачем періоду, становить 21863,01 грн., а отже є більшим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем. Проте виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині нарахування пені, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасну поставку товару за Договором, підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем - 18774,00 грн..

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 6, 11, 202, 205, 509, 525, 526, 599, 610, 612, 626, 629, 655, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 174, 180, 181, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київспецтех" (03056, м. Київ, вул. Вадима Гетьмана, буд. 27, код ЄДРПОУ 38050346) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована пересувна механізована колона - 99" (49040, м.Дніпропетровськ, вул. Космічна, буд. 49-г, код ЄДРПОУ 37621069) 21000 (двадцять одну тисячу) 00 грн. боргу, 18774 (вісімнадцять тисяч сімсот сімдесят чотири) грн. 00 коп. пені та 1827 (тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 20 квітня 2015 року.

Суддя А.М.Селівон