Рішення

від 07.04.2015 по справі 910/3082/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2015Справа №910/3082/15-г

За позовом Заступника Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області в

інтересах держави в особі

1) Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та

Київській області;

2) Державного підприємства «Підприємство Бориспільської виправної

колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та

Київській області (№ 119)»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Асмел»

Про стягнення 292 292,26 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від прокуратури Казаченко В.І. - посвідчення № 014621 від 15.01.2013

від позивача-1 Волощенко Н.В. - по дов. № 1 від 23.02.2015

від позивача-2 не з'явився

від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Заступника Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі 1) Управління державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області та 2) Державного підприємства «Підприємство Бориспільської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№ 119)» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Асмел» про стягнення 292 292,26 грн., з яких: 174 667,17 грн. основного боргу, 117 625,09 грн. пені за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору про технічне забезпечення електропостачання споживача № Г-45 від 02.01.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2015 порушено провадження у справі № 910/3082/15-г та призначено справу до розгляду на 03.03.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/3082/15-г від 03.03.2015, у зв'язку з неявкою представників прокуратури, позивача-1 та відповідача в судове засідання та невиконанням позивачем-1 та відповідачем вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 14.02.2015, розгляд справи було відкладено на 12.03.2015.

Прокуратурою 12.03.2015 до відділу діловодства суду в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача на користь позивача-2 210 926,17 грн., з яких сума 174 667,17 грн. основного боргу та 36 259,00 грн. пені.

В судовому засіданні 12.03.2015 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 31.03.2015.

В судовому засіданні 31.03.2015 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 07.04.2015.

Прокуратура в судовому засіданні 07.04.2015 позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог підтримала повністю.

Позивач-1 в судовому засіданні 07.04.2015 позовні вимоги прокуратури підтримав повністю.

Позивач-2 в судове засідання 07.04.2015 не з'явився.

Позивач-2 належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, з огляду на наступне

Згідно абз. 2 п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Протокол судового засідання від 31.03.2015 свідчить про те, що представник позивача-2 Озирська М.С. згідно довіреності № б/н від 27.02.2015 була присутня в цьому засіданні та повідомлена про те, що наступне судове засідання відбудеться 07.04.2015.

Більше того в матеріалах справи наявна розписка від 31.03.2015 представника позивача-2 Озирської М.С. про те, що останню повідомлено судом про дату та місце проведення наступного засідання у справі № 910/3082/15-г.

Відповідач в судове засідання 07.04.2015 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвал суду не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду надсилалась відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме : м. Київ, просп. Перемоги, 136, кв. 34, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 26.02.2015 є місцезнаходження відповідача.

Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 07.04.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

02.01.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Асмел» (споживач) та Підприємством Бориспільської виправної колонії № 119 (власник мереж) було укладено договір про технічне забезпечення електропостачання споживача № Г-45 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору власник мереж забезпечує технічну можливість передачі електричної енергії споживачу в обсягах згідно з договором про постачання або про купівлю-продаж електричної енергії, з показниками допустимих відхилень від стандартних умов надання обсягу електричної енергії та рівня дозволеної потужності за класами напруги, а споживач дотримується установленого режиму споживання електричної енергії та своєчасно сплачує за отримані послуги, визначені пунктом 4.1. цього договору.

Згідно з преамбулою договору під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ).

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення умов договору не сплатив вартість наданих послуг у період з травня 2013 року по квітень 2014 року у повному обсязі, в зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 174 667,17 грн. та за несвоєчасне виконання зобов'язання нарахована пеня в розмірі 36 259,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокуратури підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Споживач енергії зобов'язаний додержуватись вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996 затверджено Правила користування електричною енергією (далі - Правила).

Ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії).

Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Відповідно до п. 5.1. Правил договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.

Правила користування електричною енергією містить наступні визначення

постачальник електричної енергії - це суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію НКРЕ на право здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії;

постачання електричної енергії - надання електричної енергії споживачу за допомогою технічних засобів передачі та розподілу електричної енергії на підставі договору.

Позивачем-2 доказів того, що він має ліцензію НКРЕ на право здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії та відповідно виступати постачальником не подано.

Отже, дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що укладаючи договір сторони мали на меті врегулювати правовідносини щодо відшкодування витрат за спожиту електроенергію, а не про її постачання.

Відповідно до п. 10.6. договору він укладений на строк до 31.12.2013, і вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд.

Сторонами доказів в підтвердження виявлення про небажання продовжувати договірні відносини не подано.

Згідно з п. 1.3. договору приєднана потужність електроустановок споживача визначена в розмірі 150 кВт, дозволена потужність електроустановок споживача визначена також в розмірі 150 кВт.

Відповідно до п. 4.1. договору споживач зобов'язаний здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії на межі балансової належності електромереж згідно з додатком «Порядок розрахунків за перетікання реактивної електричної енергії» та за технічне обслуговування електричних установок споживача відповідно до додатка «Виконання додаткових робіт з технічного обслуговування електричних установок споживача».

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчить, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором платежі в обсязі не сплатив, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем-2, яка не оспорена відповідачем та становить 174 667,17 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 174 667,17 грн. боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач у визначений строк платежі повністю не вніс, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі внесення платежів, передбачених пунктом 4.1. цього договору, з порушенням термінів споживач сплачує власнику мереж пеню в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати орендної плати, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені, що підлягає стягненню, має бути обмежений у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у відповідний період.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті платежів відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню розмір якої, за розрахунками суду за визначений позивачем період, становить 3 544,53 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 3 544,53 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В частині нарахування розміру пені в сумі 32 714,47 грн. в позові слід відмовити, оскільки при здійсненні розрахунку позивачем порушено норми чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 49, ст.ст.82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Асмел» (03115, м. Київ, просп. Перемоги, 136, кв. 34, код ЄДРПОУ 34584999) на користь Державного підприємства «Підприємство Бориспільської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в м. Києві та Київській області (№ 119)» (08343, Київська область, Бориспільський район, с. Мартусівка, вул. Бориспільська, 1, код ЄРПОУ 08680201) 174 667 (сто сімдесят чотири тисячі шістсот шістдесят сім) грн. 17 коп. основного боргу, 3 544 (три тисячі п'ятсот сорок чотири) грн. 53 коп. пені.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Асмел» (03115, м. Київ, просп. Перемоги, 136, кв. 34, код ЄДРПОУ 34584999) в доход Державного бюджету України (за наступними реквізитами отримувач: ГУ ДКСУ у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО 820019, рахунок 31215206783001, код платежу: 22030001, символ звітності банку: 206) судовий збір у розмірі 3 564 (три тисячі п'ятсот шістдесят чотири) грн. 23 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 15.04.2015.

СуддяВ.В. Сівакова