Рішення

від 20.04.2015 по справі 918/154/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2015 р. Справа № 918/154/15

Господарський суд Рівненської області в складі головуючого судді Політики Н.А. , при секретарі судового засідання Щербині С.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Медтехніка"

до Фізичної особи-підприємець ОСОБА_1

про стягнення заборгованості в сумі 95 943 грн. 80 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився.

У судовому засіданні 20 квітня 2015 року, відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВКФ Медтехніка" (далі - ТзОВ "ВКФ Медтехніка", позивач) звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 95 943 грн. 80 коп., з яких 68 459 - основна заборгованість, 25 092 грн. 49 коп. - пеня, 2 122 грн. 23 коп. - інфляційні втрати, 270 грн. 08 коп. - 3% річних.

Ухвалою суду від 25 лютого 2015 року позовну заяву б/н від 17.02.2015р. прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №918/154/15, розгляд якої призначено 12 березня 2015 року.

10 березня 2015 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання б/н від 03.03.2015р. про долучення до матеріалів справи документів, а саме: письмове підтвердження того, що у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав, а також немає рішення цих органів з такого спору та клопотання про розгляд справи, без участі представника позивача.

Крім того, 10 березня 2015 року від відповідача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву б/н від 10.03.2015р., з якого вбачається, що останній заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. (а.с.37).

Ухвалою суду від 12 березня 2015 року розгляд справи відкладено на 31 березня 2015 року.

Ухвалою суду від 31 березня 2015 року розгляд справи відкладено на 20 квітня 2015 року.

У судове засідання представник позивача не з'явився, однак 20 квітня 2015 року направив клопотання за допомогою факсимільного зв'язку про розгляд справи за відсутності представника останнього.

У судове засідання 20 квітня 2015 року відповідач не з'явився, однак належним чином був повідомлений про місце, дату та час розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №3301306491289 (а.с. 45).

Відповідно до ст.69 ГПК України спір має бути вирішений господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви, господарський суд вирішує спір по суті за наявними в матеріалах справи документами без явки представника позивача з метою урахування інтересів обох сторін та дотримання вимог діючого законодавства.

Сторони не скористались своїм законним правом на участь в судовому засіданні, про причину неявки не повідомили, додаткових документів до матеріалів справи не надали.

Оскільки розгляд справи неодноразово відкладався, строк вирішення спору закінчується, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та дійшов висновку про те, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи без участі представників сторін згідно з вимогами ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

21 червня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медтехніка-Дент" (далі - Продавець) та Фізичною особою-підприємець ОСОБА_1 (далі - Покупець) було укладено договір купівлі-продажу №77/7 (далі - договір купівлі-продажу) (а.с. 13-15).

Відповідно до п. 1.1. договору купівлі-продажу Продавець продає, а Покупець приймає і оплачує обладнання лабораторне. Кількість та вартість визначаються накладними.

21 червня 2013 року Продавець поставив ФОП ОСОБА_1 товар на загальну суму 181 938 грн., що підтверджується рахунками та накладними (а.с.16-19).

Відповідно до п. 4.1. договору купівлі-продажу Покупець здійснює сплату за товар на розрахунковий рахунок Продавця після отримання товару 19 (дев'ятнадцятьма) рівними частинами згідно графіку у строк до 31.12.2014р..

У випадку порушення Покупцем строків сплати за поставлений Постачальником товар у відповідності до графіка, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми партії товару за кожен день прострочення виконання своїх обов'язків.

Судом встановлено, що частина платежу вже була прострочена, про що свідчить мирова угода по справі №918/1015/14, затверджена ухвалою господарського суду Рівненської області (суддя Пашкевич І.О.) від 15 серпня 2014 року, якою визначено, що зобов'язання ФОП ОСОБА_1 оплатити 85 179 грн. вартості товару отриманого за договором купівлі-продажу №77/7 підлягає виконанню згідно графіку у строк до 01.02.2015р. (а.с.23-24).

Пунктом 9.4. договору купівлі-продажу передбачено, що жодна із сторін немає права передавати свої зобов'язання за даною угодою третій стороні без письмової згоди іншої сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 листопада 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Медтехніка-Дент" (Первісний кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю "ВКФ Медтехніка" (Новий кредитор) та Фізичною особою-підприємець ОСОБА_1 (Боржник) укладено Договір №1/11 про відступлення права вимоги (надалі - Договір №1/11), відповідно до п. 1.1 якого Первісний кредитор передає Новому кредитору, а Новий кредитор набуває право вимоги, належне Первісному кредитору, і стає кредитором за договором купівлі-продажу №77/7 від 21.06.2013р. (а.с. 20).

Відповідно до п. 1.2. Договору №1/11 Новий кредитор набуває право вимагати від Боржника сплати 68 459 грн. на тих же умовах, що і в зазначеному договорі.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладених договорів купівлі-продажу та відступлення права вимоги.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 3 статті 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Інших обмежень права кредитора на укладення договору уступки вимог законодавство не містить.

Отже, за договором відступлення права вимоги (цесії) не припиняються первісні зобов'язання сторін, а відбувається заміна однієї із сторін первісного зобов'язання на певних, визначених таким договором умовах.

Боржник (відповідач у справі) не заперечив проти відступлення права вимоги за договором. Як вбачається з матеріалів справи, Договір №1/11 є трьохсторонній, підписаний сторонами та скріплений печатками, зокрема підписаний Боржником та скріплений його печаткою. Будь-які заперечення щодо відступлення права вимоги в матеріалах справи відсутні. Судом встановлено, що відповідач належним чином був повідомлений про відступлення права вимоги, однак оплату не провів.

У відзиві на позовну заяву відповідач (Боржник) вказує на те, що договором про відступлення права вимоги №1/11 від 25.11.2014р. не визначено конкретний строк виконання зобов'язання ФОП ОСОБА_1 перед новим кредитором ТзОВ "ВКФ Медтехніка", тому вважає, що жодного порушення по сплаті грошових коштів не настало. Крім того, посилаючись на ч. 2 ст. 530 ЦК України стверджує, що позивач мав пред'явити відповідачу вимогу щодо виконання зобов'язання.

Вищезазначене спростовується, оскільки відповідно до п. 1.2. Договору №1/11 Новий кредитор набуває право вимагати від Боржника сплати 68 459 грн. на тих же умовах, що і в договору купівлі-продажу. А пунктом 4.1. договору купівлі-продажу передбачено, що Покупець здійснює сплату за товар на розрахунковий рахунок Продавця після отримання товару 19 (дев'ятнадцятьма) рівними частинами згідно графіку у строк до 31.12.2014р..

Відповідач підписуючи договір про відступлення права вимоги погодився з сумою заборгованості та з усіма його умовами, а відтак згідно графіку повинен був сплачувати заборгованість.

Тому, посилання відповідача на відсутність зазначення строку виконання зобов'язання судом відхиляються.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, постачальником (ТзОВ «Медтехніка-Дент») поставлено товару відповідачу, що підтверджується видатковими накладними, підписаними сторонами без жодних застережень, проте факт проведення відповідачем повної оплати вартості поставлених товарів новому кредитору на підставі договору про відступлення права вимоги підтверджений не був.

Згідно із статтею 526 ЦК України та статтею 193 ГК України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що станом на 20.04.2015 року докази погашення заборгованості відповідачем в матеріалах справи відсутні.

З урахуванням положень вказаних норм законодавства, суд приходить до висновку про те, що позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Медтехніка" про стягнення з Фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 68 459 грн. - основного боргу є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 25 092 грн. 49 коп. - пені, 2 122 грн. 23 коп. - інфляційних, 270 грн. 08 коп. - 3% річних.

Відповідно до п.1.1. договору №1/11 відступлення права вимоги, позивач набув право вимоги від Боржника сплати 68 459 грн. на тих же умовах, що передбачені договором купівлі-продажу. Пунктом п. 4.1. договору купівлі-продажу передбачено, що у випадку порушення Покупцем строків сплати за поставлений Постачальником товар у відповідності до графіка, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми партії товару за кожен день прострочення виконання своїх обов'язків.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частинами 2, 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання., штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Неустойкою (штрафом, пенею), згідно ст. 549 ЦК України, - є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Позивачем наданий розрахунок пені розрахований на суму боргу 181 938 грн. за період з 16.08.2014р. по 16.02.2015р., за яким сума пені становить 25 092 грн. 49 коп. (а.с. 25).

Судом встановлено, що відповідно до договору №1/11 відступлення права вимоги позивач набув право вимоги на суму лише 68 459 грн.. Крім того, до визначеного договором купівлі продажу графіку останній термін оплати передбачено до 31 грудня 2014 року.

У відповідності до абз. 2 підпункту 1.9. пункту 1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Відтак відповідно до вищенаведеного, судом здійснено власний розрахунок пені.

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 68459 31.12.2014 - 05.02.2015 37 14.0000 % 0.077 %* 1943.11 68459 06.02.2015 - 16.02.2015 11 19.5000 % 0.107 %* 804.63

Таким чином, загальна сума пені за договором складає 2 747 грн. 74 коп.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача підлягає сума пені, яка за розрахунком суду складає 2 747 грн. 74 коп..

У відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевіривши розрахунок індексу інфляції за період прострочення з 31.12.2014 року по 16.02.2015 року, встановив, що розмір останнього становить 5 887 грн. 47 коп., при заявленому - 2 122 грн. 23 коп..

Оскільки суд, не може вийти за межі позовних вимог, тому бере до уваги суму індексу інфляції розраховану позивачем у розмірі 2 122 грн. 23 коп..

Суд перевіривши розрахунок 3% річних за період прострочення встановив, що розмір останніх становить 270 грн. 08 коп., а відтак підлягає задоволенню.

У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Медтехніка" до Фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині стягнення 68 459 - основного боргу, 2 747 грн. 74 коп. - пені, 2 122 грн. 23 коп. - інфляційних втрат, 270 грн. 08 коп. - 3% річних. У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення пені в сумі 22 344 грн. 75 коп. - відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 1 471 грн. 99 коп..

Керуючись статтями 1, 12, 22, 32-34, 43, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємець ОСОБА_1 (33016, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Медтехніка" (61017, м. Харків, пров. Сіриківський, 1-А, код ЄДРПОУ 38879862) заборгованість в сумі 68 459 (шістдесят вісім тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять) грн., пені в сумі 2 747 (дві тисячі сімсот сорок сім) грн. 74 коп., інфляційних в сумі 2 122 (дві тисячі сто двадцять дві) грн. 23 коп., 3% річних в сумі 270 (двісті сімдесят) грн. 08 коп..

У решті позовних вимог, а саме в стягненні 22 344 грн. 75 коп. пені - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 23 квітня 2015 року.

Суддя Політика Н.А.

Віддруковано 3 примірники:

1- до справи;

2- позивачу рекомендованим (61017, м. Харків, пров. Сіриківський, 1-А);

3- відповідачу рекомендованим (33016, АДРЕСА_1).