Рішення

від 16.04.2015 по справі 920/870/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.04.2015 Справа № 920/870/14

За позовом: Малого підприємства «Брівт», м. Суми,

до відповідача: Тростянецької міської ради, м. Тростянець, Сумська область,

про стягнення 500000 грн. 00 коп.

Суддя О.В. Коваленко

Представники:

від позивача: Шиян А.М.,

від відповідача: Линник Л.В., довіреність № 299 від 25.02.2015 року.

У засіданні брали участь: секретар судового засідання - Н.М. Саленко.

Суть спору: Позивач просить суд стягнути з відповідача 500000 грн., які були сплачені позивачем відповідачу на виконання укладеного між сторонами 24.12.2009 року договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом 30-квартирного житлового будинку готовністю 31%, шляхом викупу.

Рішенням господарського суду Сумської області від 05.08.2014 року позовні вимоги були задоволені повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 року вищезазначене рішення було залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.02.2015 року вищезазначене рішення та постанова були скасовані, а справа передана на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

В судовому засіданні позивач усно та в письмових поясненнях від 15.03.2015 року зазначає, що оскільки договір між сторонами розірваний за рішенням суду, то грошові кошти в сумі 500000 грн. знаходяться у відповідача без достатньої правової підстави, відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні представник відповідача усно зазначив, що проти позовних вимог заперечує.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

24.12.2009 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом 90-квартирного житлового будинку готовністю 31%, шляхом викупу (надалі - Договір).

У відповідності до п. 1.1 цього Договору відповідач зобов'язується передати у власність покупцю позивачу об'єкт незавершеного будівництва, незавершений будівництвом 90-квартирний житловий будинок готовністю 31% (тридцять один) відсоток, з підвалом, літ.А-5, цегляні, загальною площею 6798,6 кв. м, який знаходиться за адресою: Сумська область, Тростянецький район, місто Тростянець, вулиця Б.Хмельницького, буд. 15 а (п'ятнадцять «а») (далі - об'єкт приватизації), а покупець зобов'язується прийняти вказаний об'єкт приватизації, сплатити його ціну відповідно до умов, визначених у цьому Договорі.

Порядок розрахунків за придбаний об'єкт приватизації сторони узгодили у розділі 2 Договору.

Розділом 7 Договору сторони встановили відповідальність позивача за порушення умов укладеного Договору.

05.02.2010 було укладено додатковий договір № 1 до Договору, яким були внесені зміни до умов Договору в частині порядку оплати за нерухоме майно та продовжено термін сплати ціни Договору на 60 календарних днів.

04.06.2010 було укладено додатковий договір № 2 до Договору, яким продовжено термін сплати ціни Договору до 15.07.2010 року, а також внесено зміни до умов зміни та розірвання даного Договору.

11.01.2011 було укладено додатковий договір № 3 до Договору, яки були внесені наступні зміни до розділу 2 Договору щодо порядку оплати за придбаний об'єкт нерухомості.

Цим же додатковим договором було внесено зміни до п. 3.1. Договору шляхом викладення в новій редакції - передача об'єкта приватизації здійснюється продавцем покупцю в 5-тиденний термін після сплати першого платежу в сумі 450 000 грн. 00 коп. та встановлено строк добудови - до 31.12.2012 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було перераховано 500000,00 грн. відповідачу, на виконання умов Договору.

Даний факт підтверджується платіжними дорученнями № 258 від 19.02.2010 року, № 384 від 26.07.2010 року, № 5 від 20.01.2011 року, копії яких долучені до матеріалів справи.

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.01.2012 року у справі № 5021/836/2011 за позовом Тростяецької міської ради до - Малого приватного підприємства «БРІВТ» договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом 90-квартирного житлового будинку готовністю 31%, шляхом викупу, укладений між Тростянецькою міською радою та МПП «БРІВТ» 24.12.2009, розірвано з дня набрання чинності зазначеного рішення.

Тому, на думку позивача, 500000 грн. знаходяться у відповідача без достатньої правової підстави, так як відповідач кошти не повернув, то позивач звернувся до суду з даним позовом, обгрунтовуючи його ст. ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:

Постановою Вищого господарського суду України від 04.02.2015 року по даній справі, вказівки якої, відповідно до ст. 111 12 Господарського процесуального кодексу України, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, зазначено, що:

- суду необхідно дослідити факт передання та підписання чи непідписання акту приймання-передачі об'єкту приватизації позивачу;

- встановити, чи мав місце між сторонами у даній справі факт позадоговірних зобов'язань на момент сплати спірних 500000 грн. за укладеними між ними Договором, а також чи були наявні підстави для повернення відповідачем сплачених позивачем 500000 грн. саме як безпідставно набутих коштів.

Стосовно факту передання об'єкту приватизації відповідачу та підписання чи непідписання акту приймання-передачі, то:

Відповідно до п. 3.2 Договору передача об'єкта приватизації відповідачем і прийняття його позивачем здійснюється за актом прийому-передачі, який підписується сторонами.

Згідно до п. 1.2 Договору право власності на об'єкт приватизації переходить до позивача з моменту підписання акту прийому-передачі.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про особливості приватизації незавершеного будівництва» передбачено, що представник органу приватизації та покупець об'єкта незавершеного будівництва в 5 денний строк після сплати повної вартості придбаного об'єкта незавершеного будівництва, а в разі надання розтрочки платежу - 50 відсотків (для об'єктів незавершеного будівництва житлового призначення - 30%) вартості цього об'єкта, підписують акт приймання-передачі об'єкта незавершеного будівництва.

Тобто, єдиним належним та допустимим доказом, що відповідно до Договору може підтвердити факт передачі спірного об'єкту оренди - є акт приймання-передачі.

Матеріали справи не містять такого акту прийому-передачі спірного об'єкту приватизації підписаного між сторонами.

Право власності на майно за позивачем зареєстровано не було, оскільки передача об'єкта не відбулась, про що неодноразово зазначав сам відповідач (продавець за Договором).

Сторони в судових засіданнях підтверджувати той факт, що акт приймання-передачі не підписувався - акта не має у сторін, а тому майно не передавалось.

Стосовно того, чи мав місце між сторонами у даній справі факт позадоговірних зобов'язань на момент сплати спірних 500000 грн. за укладеними між сторонами Договором, то:

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами були відсутні позадоговірні зобов'язання на момент сплати 500000 грн. за укладеним між ними Договором.

У доданих до справи позивачем платіжних дорученнях № 258 від 19.02.2010 року, № 384 від 26.07.2010 року, № 5 від 20.01.2011 року (а.с. 22-24), на підтвердження факту проплати 500000 грн. за укладеним Договором, чітко зазначено , що кошти сплачені, на виконання Договору , саме за: «плата за придбаний об'єкт незавершеного будівництва згідно дод. дог. 3 від 11.01.2011 року», «сплата за 90-кв. житл. Буд згідно договору купівлі-продажу від 24.12.2009 року».

Тобто, предметом даного спору є повернення 500000 грн. саме за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу незавершеного будівництвом 90-квартирного житлового будинку готовністю 31%, шляхом викупу.

Відносно того, чи були наявні підстави для повернення відповідачем сплачених позивачем 500000 грн. саме як безпідставно набутих коштів, то:

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є , зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає , що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212

Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 Цивільного кодексу України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Вищезазначена правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду України від 02.10.2013 року по справі № № 6-88цс13, яка підлягає обов'язковому врахування господарським судом при винесенні рішення, відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Як свідчить аналіз матерiалiв справи, відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, а саме 24.12.2009 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом 90-квартирного житлового будинку готовністю 31% шляхом викупу.

Сторони Договором встановили порядок сплати, крім того в платіжних дорученнях наданих позивачем зазначено, що кошти перераховані саме на виконання Договору.

Стосовно того, що рішенням господарського суду Сумської області від 12.01.2012 року у справі № 5021/836/2011 Договір розірвано з дня набрання чинності зазначеного рішення, а тому, на думку позивача, відпали правові підстави, то:

У Постанові Верховного Суду України від 22.01.2013 року у справі № 5006/18/13/2012 викладено правову позицію, згідно з якою аналіз ст.1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1. набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2. відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Проте, у своїй Постанові від 17.06.2014 року у справі № 13/096-12 Верховний Суд україни вказав, що саме по собі розірвання договору не може бути підставою для застосування статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки за загальним правилом, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ним за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 4 статті 653 Цивільного кодексу України).

Законом України «Про особливості приватизації незавершеного будівництва» та Договором сторони не передбачели наслідків розірвання Договору - обов'язку відповідача повернути кошти сплачені по Договору до його розірвання.

Згідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Наполягати на позовних вимогах, змінювати предмет або підставу подання позову, подавати клопотання є правом позивача, а не обов'язком.

Суд не може самостійно змінювати підставу чи предмет позову, оскільки це буде порушенням принципу змагальності сторін та необгрунтованим виходом за межі позовних вимог, які не заявлялись позивачем.

Відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Матеріали справи не містять будь-яких заяв позивача про зміну предмету чи підстав позову.

За таких обставин, враховуючи те, що між сторонами у даній справі було укладено Договір, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права , які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач як на підставу позовних вимог, спірна сума коштів набута відповідачем за наявності правової підстави, а тому вона не може бути витребувана відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставно отримана, а саме по собі розірвання договору не може бути безумовною підставою для застосування ст.1212 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимога позивач про стягнення 500000 грн. 00 коп., як безпідставно отриманих коштів, з відповідача є неправомірною та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові у позові витрати по сплаті судового сбору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні позову - відмовити.

Повне рішення складено 21.04.2015 року.

Суддя О.В. Коваленко