Рішення

від 14.04.2015 по справі 910/7049/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.04.2015Справа №910/7049/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пайпер Україна»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Леостар»

Про стягнення 98 601,94 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Головенько В.П. - по дов. № б/н від 10.04.2015

від відповідача не з'явився

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пайпер Україна» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Леостар» 98 601,94 грн., з яких: 68 420,00 грн. основного боргу, 14 182,62 грн. пені, 14 351,62 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1 647,70 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору поставки № 61-04/04-13 від 03.04.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.03.2015 порушено провадження у справі № 910/7049/15-г та призначено справу до розгляду на 14.04.2015.

Позивач в судовому засіданні 14.04.2015 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 14.04.2015 не з'явився, письмовий відзив на позов не надав, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 26.03.2015 не виконав.

Від відповідача 08.04.2015 на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з неможливістю направити повноважного представника, який перебуває на лікарняному.

Суд розглянувши подане клопотання відповідача відзначає наступне

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського сулу України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують факт відсутності у відповідача, як юридичної особи, можливості направити представника у судове засідання.

Доказів того, що керівництво відповідача, яке в силу ст. 28 Господарського процесуального кодексу України може бути представником юридичної особи, не в змозі прийняти участь в судовому засіданні не подано.

З огляду на викладене, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.

В судовому засіданні 14.04.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03.04.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пайпер Україна» (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Леостар» (відповідач, покупець) укладено договір поставки № 61-04/04-13 (далі - договір),

Відповідно до умов п. 1.1. договору постачальник зобов'язується постачати спеції, суміші спецій, обсипки (далі - товар) у відповідності з поданим покупцем замовленням, в покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість в строк та на умовах цього договору.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманого товару повністю не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до п. 2.1. договору товар постачається покупцю в кількості та асортименті згідно поданої заявки.

Відповідно до п. 3.1. договору поставка товару проводиться за домовленими цінами між постачальником та покупцем на підставі цього договору, рахунку-фактури а транспортних накладених.

Як вбачається з наявних у справі доказів, позивач на виконання умов договору за видатковими накладними, які зазначені нижче, поставив відповідачеві товар на загальну суму 183 388,00 грн.

№ РН-0000251 від 13.05.2013 на суму 4 725,00 грн.,

№ РН-0000313 від 11.06.2013 на суму 1 000,00 грн.,

№ РН-0000367 від 04.07.2013 на суму 4 725,00 грн.,

№ РН-0000386 від 10.07.2013 на суму 2 975,00 грн.,

№ РН-0000411 від 18.07.2013 на суму 3 543,00 грн.,

№ РН-0000446 від 01.08.2013 на суму 425,00 грн.,

№ РН-0000452 від 02.08.2013 на суму 8 850,00 грн.,

№ РН-0000461 від 06.08.2013 на суму 675,00 грн.,

№ РН_0000506 від 22.08.2013 на суму 9 000,00 грн.,

№ РН-0000517 від 28.08.2013 на суму 2 900,00 грн.,

№ РН-0000530 від 03.09.2013 на суму 15 095,00 грн.,

№ РН-0000587 від 25.09.2013 на суму 16 000,00 грн.

№ РН-0000633 від 11.10.2013 на суму 11 020,00 грн.,

№ РН-0000644 від 18.10.2013 на суму 19 880,00 грн.,

№ РН-0000669 від 25.10.2013 на суму 4 575,00 грн.,

№ РН-0000690 від 01ю.11.2013 на суму 13 150,00 грн.,

№ РН-0000745 від 19.11.2013 на суму 6 925,00 грн.,

№ РН-0000746 від 19.11.2013 на суму 925,00 грн.,

№ РН-0000768 від 29.11.2013 на суму 11 900,00 грн.,

№ РН-0000769 від 29.11.2013 на суму 1 376,00 грн.,

№ РН-0000801 від 11.12.2013 на суму 5 950,00 грн.,

№ РН-0000818 від 16.12.2013 на суму 35 700,00 грн.,

№ РН-0000819 від 16.12.2013 на суму 2 075,00 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктом 3.2. договору визначено, що розрахунок за поставлений товар проводиться в національній валюті України з відстрочкою платежу на протязі 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, як свідчать матеріали справи відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 68 420,00 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 68 420,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 5.3. договору в разі затримки оплати товару в строк вказаний в п. 3.2. договору покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за поставлену продукцію.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті товару відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню розмір якої, за розрахунками суду становить 7 977,96 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 7 977,96 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В іншій частині нарахованої пені позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України (перевищено шестимісячний термін нарахування на суму боргу).

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 14 351,62 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1 647,70 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 14 351,62 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1 647,70 грн. - 3% річних (за обґрунтованими розрахунками).

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пайпер Україна» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Леостар» (04074, м. Київ, вул. Мостицька, 16/2, код ЄДРПОУ 38392423) на Товариства з обмеженою відповідальністю «Пайпер Україна» (21034, м. Вінниця, вул. Чехова, 29, код ЄДРПОУ 34325657) 68 420 (шістдесят вісім тисяч чотириста двадцять) грн. 00 коп. основного боргу, 7 977 (сім тисяч дев'ятсот сімдесят сім) грн. 96 коп. пені, 14 351 (чотирнадцять тисяч триста п'ятдесят одна) грн. 62 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 1 647 (одна тисяча шістсот сорок сім) грн. 70 коп. - 3% річних, 1 847 (одна тисяча вісімсот сорок сім) грн. 94 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 21.04.2015.

СуддяВ.В.Сівакова