Постанова

від 21.04.2015 по справі 910/20798/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2015 р. Справа№ 910/20798/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Сухового В.Г.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Залерцов М.О.,Іщенко Ю.В.

від відповідача - Стужук Н.В.

розглянувши матеріали апеляційних скарг Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» та Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-4» на рішення Господарського суду м. Києва від 11.02.2015 (головуючий суддя: Ломака В.С., судді: Васильченко Т.В., Любченко М.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

до Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-4»

про стягнення 52 372, 78 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.02.2015 позов задоволено частково.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині відмови в задоволені позовних вимог та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2015 апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 31.03.2015 в складі колегії суддів: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду Верховця А.А. від 31.03.2015 у зв`язку з перебуванням судді Андрієнко В.В. у відпустці, для розгляду скарги визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Жук Г.А.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, відповідач також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині відмови в задоволені позовних вимог та постановити нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою суду від 03.04.2015 апелянту відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження, об`єднано в одне апеляційне провадження із апеляційною скаргою позивача та призначено до розгляду на 21.04.2015.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 по справі призначений повторний автоматичний розподіл.

Згідно із протоколом про повторний автоматичний розподіл справ, для розгляду апеляційних скарг визначений склад колегії суддів: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Суховий В.Г.

Ухвалою суду від 21.04.2015 апеляційні скарги прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Буравльов С.І., Суховий В.Г. та визначено, що розгляд скарги відбудеться 21.04.2015.

Представники сторін в судове засідання на вказану дату з`явилися та дали усні пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

09.06.2006 між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» та Житлово-будівельним кооперативом «Річковик-4» був укладений договір № 06717/4-03 на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднанні мережі.

Відповідно до п. 1.1 договору, сторони погодили, що даний договір укладається у відповідності із Законом України «Про питну воду та питне водопостачання».

За цим договором постачальник зобов'язався надавати абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у міську каналізаційну мережу, а абонент зобов'язувався здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах даного договору, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановленні Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 за № 165/374, Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002 за № 403/6691, а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994, втратили чинність 18.10.2008, у зв'язку з набуттям чинності Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України від 27.06.2008 № 190 (надалі - Правила № 190).

Пунктами 3.1, 3.7 Правил № 190 було передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюється на основі показів засобів обліку. Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Пунктом 2.1.1 договору сторони передбачили, що облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показанням водолічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох об'єктів водопостачання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом. Обсяг наданої води для поливу визначається за показаннями водолічильника. В разі технічної неможливості встановлення водолічильника, кількість поставленої води може визначатися за узгодженням з постачальником розрахунком.

Згідно з пунктом 2.1.2 договору, зняття показань з водолічильника (-ків) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента із стабільним об'ємом водоспоживання (30 м.куб. із незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватись постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно платіжні документи, виходячи із його середньодобового споживання води. Показання водолічильника за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником, є підставою для виставлення платіжних документів на оплату наданих послуг.

Відповідно до пункту 2.1.6 договору, облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обов'язковому звірянню у постачальника.

Абонент щоквартально, або в інші строки, на вимогу постачальника, проводить з останнім звіряння обсягів наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за надані послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до постачальника із необхідними для цього обліковими та бухгалтерськими документами. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами Акту звіряння розрахунків. В разі невиконання абонентом цього пункту договору, облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведення абонентом розрахунків вважаються безумовно погодженими абонентом.

Відповідно до п. 2.2.1 договору, постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента платіжні документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення, вимоги-доручення тощо) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами.

В разі зміни тарифів у період дії цього договору постачальник доводить абоненту нові тарифи у платіжних документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів.

Пунктами 2.2.2 та 2.2.3 договору встановлено, що у розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів; оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення постачальником платіжного документу до банківської установи абонента; за згодою постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України; в разі утворення боргу, оплата, що надходить від абонента, першочергово зараховується постачальником в погашення боргу; у разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води.

Відповідно до п. 7.1 договору він укладається на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить про це іншу сторону.

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що відповідач має заборгованості перед позивачем за договором № 06717/4-03 від 09.06.2006 щодо спожитих з 01.09.2011 по 30.06.2014 послуг з постачання води та приймання стічних вод.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, обґрунтовує це тим, що позивачем неправомірно до складу заборгованості включено витрати по коду 3-50348 щодо підігріву холодної води, оскільки як в цій частині договірних відносин між сторонами немає.

З урахуванням зазначеного відповідач стверджує, що в дійсності наразі існує переплата на суму 24946, 67 грн., в той час як заборгованості перед позивачем за договором у нього немає.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 ст. 903 ЦК України встановлює обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

Відповідно до ст.ст. 1, 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальними послугами є результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Згідно з приписами статей 16, 19 названого Закону порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затвердженими Наказом Держжитлокомунгосп від 01.07.1994 № 65 (які були чинними на момент укладення lоговору) запроваджено порядок користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод до комунальної каналізації та визначені взаємовідносини між об'єднаннями, виробничими управліннями водопровідно- каналізаційного господарства або іншими експлуатаційними організаціями, комбінатами комунальних підприємств та абонентами міських, районних, селищних водопроводів і каналізацій на території України (надалі - Правила № 65).

Згідно з пунктами 1.3, 12.2 Правил № 65 абонентами, які користуються послугами водоканалу можуть бути підприємства, на які відкрито особовий рахунок і які перебувають з водоканалом у договірних відносинах.

Для оформлення договору або особового рахунку (абонентської картки) абоненти подають до водоканалу заяву та розрахунок-заявку на потрібну кількість води для кожного вводу, акт меж обслуговування та схему зовнішніх мереж з прив'язкою до місцевості.

Пунктом 4.1 Правил № 65 передбачалося, що абоненти, які приєднані або мають бажання приєднатися до систем комунального водопостачання і водовідведення, повинні мати необхідні прилади обліку для розрахунків з водоканалом за відпущену їм воду і прийняті стічні води.

Пунктами 3.1, 5.2 Правил № 190 передбачено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Згідно з п. 3.7 Правил № 190, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» та підпункту 5 пункту 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.

Як вбачається із пояснень та розрахунків, наданих позивачем разом із позовною заявою, останнім до боргу відповідача включені суми, що підлягають сплаті за воду, що іде на підігрів.

Так, відповідно до пояснень позивача за кодом 3-466 обліковуються об'єми питної води, за кодом 3-50466 - об'єми питної води для потреб гарячого водопостачання.

Згідно з вимогами п. п. 2.1, 2.2 та 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27 червня 2008 р., договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду і питне водопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги».

Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Тобто, змістом наведеного пункту Правил № 190 визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Таким чином, з урахуванням вищевказаного, вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

Аналогічної правової позиції дотримуються колегії суддів Вищого господарського суду України у постановах № 910/11980/13 від 19.02.2015 та № 27/135 від 19.02.2015.

Крім того, колегія суддів зазначає, що за приписами ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується; відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається; предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Тобто, обрахунок обсягів спожитої води має здійснюватися на підставі показів приладів обліку, встановлених на межі балансової належності теплового пункту, та сплачуватись балансоутримувачем теплових пунктів на підставі укладеного договору.

Відповідно до п. п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, централізоване постачання гарячої води - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.

Чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду; тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач; при цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

Позивачем не доведено того, що теплові пункти, з яких здійснено постачання гарячої води, перебувають на балансі відповідача.

Аналогічної правової позиції дотримуються колегія суддів Вищого господарського суду України у постанові № 910/10920/13 від 14.08.2014.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву, задоволенню не підлягають, оскільки умови договору укладеного між сторонами передбачають постачання позивачем відповідачу питної води, і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води, а матеріали справи не містять належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів або котелень, з яких здійснюється постачання гарячої води, а тому правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача вартості холодної води, яка іде на підігрів, на загальну суму 9 372, 47 грн. відсутні.

Стосовно інших позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Умовами укладеного сторонами договору передбачено не лише надання послуг з постачання питної води, але і приймання стічних вод у міську каналізаційну мережу.

Пунктом 1.4 Правил користування № 190 визначено, що приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 № 37, зареєстрованих у Мінюсті 26.04.2002 за № 403/6691 (далі - Правила приймання № 37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно з п. 1.2 Правил приймання № 37, останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - Підприємства).

Як визначено п. 1.4 Правил приймання № 37, абонент водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з Водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

Відповідно до п. 2.4 вказаних Правил приймання, підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Отже, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь Водоканалу (позивача).

З наданого позивачем розгорнутого розрахунку по коду 3-50466 вбачається, що сума заборгованості відповідача за послуги з приймання стоків питної води, що використовується для приготування гарячої води, становить 4717,52 грн. і позовні вимоги в цій частині правомірно були задоволені Господарським судом міста Києва.

Стосовно заборгованості відповідача, яка обліковується за кодом 3-466 на суму 28 327, 09 грн., щодо надання послуг з холодного водопостачання та водовідведення, то колегія суддів зазначає, що позовні вимоги в цій частині є доведеними, належними та допустимим доказами в розумінні ст. 33 ГПК України зі сторони відповідача не спростовані, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, стосовно неправомірного відмовлення у стягненні коштів за постачання холодної води, що іде на підігрів, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки вони спростовуються всіма вище зазначеними нормативно-правовими актами та нормами.

Крім того, позивач, звертаючись із позовними вимогами, просив також стягнути з відповідача інфляційні втрати, 3% річних та пені.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 216 ГК України за правопорушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно з ч. ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 4.2. договору сторони встановили, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім того, згідно з п. 4.6. договору сторони визначили, що за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 % від суми, яку відмовився сплатити.

Також, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем було заявлено до стягнення 892, 60 грн. пені та 2 120, 85 штрафу, 5 042, 34 грн. інфляційних втрат та 1 899, 91 грн. 3 % річних, проте наданий розрахунок є невірним, оскільки він здійснювався з урахуванням суми, що була нарахована позивачем відповідачу за постачання холодної води, що йде на підігрів.

Колегія суддів, здійснив перерахунок штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, дійшла висновку про те, що в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню в такому вигляді: пеня - 695, 37 грн., штраф - 1652,23 грн., інфляційні втрати - 3928, 19 грн., 3 % річних - 1980, 11 грн.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Доводи, викладені представником відповідача у своїй апеляційній скарзі не приймаються до уваги колегією суддів, з підстав необґрунтованості та недоведеності, та враховуючи наступне.

Так, відповідно до пояснень позивача, за кодом 3-466 обліковуються об'єми питної води, за кодом 3-50466 - об'єми питної води для потреб гарячого водопостачання та приймання стічних вод, і це було також встановлено судом першої інстанції при розгляді позовних вимог.

Посилання відповідача на те, що частину сплачених ним грошових коштів позивачем неправомірно було зараховано в оплату послуг з постачання холодної води, яка іде на підігрів, у зв'язку з чим нібито в дійсності борг перед позивачем у відповідача відсутній, не приймається до уваги судом, оскільки суд не наділений правом під час розгляду майнового спору без відповідних вимог учасників судового процесу, заявлених у визначеному законом порядку, самостійно змінювати призначення здійснених сторонами платежів, вважати зарахованими кошти в оплату інших послуг, ніж те здійснено однією із сторін, проводити зарахування зустрічних вимог між сторонами тощо.

Якщо відповідач вважає, що частина сплачених ним коштів під час взаємовідносин між сторонами за спірним договором, була неправомірно зарахована позивачем в оплату послуг з постачання питної води, що йде на підігрів, відносно яких у відповідача не існувало обов'язку з їх оплати, він не позбавлений права звернутись до суду з окремим позовом про їх повернення або про зобов'язання відповідача зарахувати їх в оплату боргу, який існує у відповідача перед позивачем з оплати послуг щодо холодного водопостачання та водовідведення із прийманням стічних вод гарячого водопостачання.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно частково задоволені позовні вимоги ПАТ «АК «Київводоканал», а тому апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» та Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-4» не підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що колегією суддів апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» та Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-4» залишаються без задоволення, судові витрати, згідно із ст. 49 ГПК України покладаються на позивача та відповідача відповідно.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» та Житлово-будівельного кооперативу «Річковик-4» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 11.02.2015 у справі № 910/20798/14- без змін.

Матеріали справи № 910/20798/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.Г. Суховий