Постанова

від 12.03.2015 по справі 804/3351/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 березня 2015 рокусправа № 804/3351/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богданенка І.Ю.,

суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,

за участю секретаря судового засідання: Фірсіка Д.Ю.,

за участю представників:

позивача: - не з'явився,

відповідача: - Ваховської Г.О. (довіреність від 13 січня 2015 року),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Завод «Динамо-Сілейр»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року

у справі № 804/3351/14

за позовом дочірнього підприємства «Завод «Динамо-Сілейр»

до державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2014 року дочірнє підприємство «Завод «Динамо-Сілейр» звернулося у Дніпропетровський окружний адміністративний суд з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0002252305 від 17 грудня 2013 року, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 29338,50 гривень, з яких за основним платежем 19559 гривень та штрафними (фінансовими) санкціями 9779,50 гривень

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, дочірнє підприємство «Завод «Динамо-Сілейр» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

За доводами апеляційної скарги: суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність документів у позивача, які мають силу первинних документів, а правочини не направлені на реальне настання наслідків. Зазначає, що позивачем у повному обсязі були надані як податковому органу так і суду первинні документи, які свідчать про реальність господарських операцій між позивачем та резидентом при придбанні товару та реальність господарських операцій між позивачем та нерезидентом при експорті даного товару, у зв'язку із чим вважає висновок контролюючого органу про заниження податку на додану вартість є безпідставним, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - протиправним.

Представник дочірнього підприємства «Завод «Динамо-Сілейр» будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився.

У судовому засіданні державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області заперечує проти задоволення апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши представника відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як підтверджується матеріалами справи, податковим органом проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час здійснення експортних операцій за червень 2013 року.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт №1136/221/37538264 від 02 грудня 2013 року, відповідно до висновків якого, позивачем допущені порушення підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 193.1 ст.193, пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, частини 1 статті 203, частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 19559 гривень - травень 2013 року (а.с. 14-21).

У ході проведення перевірки податковий орган дійшов до висновку, що позивачем завищено податковий кредит на суму податку на додану вартість по придбанню товарів за економічно недоцільними угодами, які реалізовано на експорт у червні 2013 року з нульовою ставкою податку на додану варість (а.с.19-20).

За виявленими порушеннями та на підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0002252305 від 17 грудня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 29338,50 гривень, з яких за основним платежем 19559 гривень та штрафними (фінансовими) санкціями - 9779,50 гривень (а.с.23).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надані під час проведення перевірки копії договорів з контрагентами, у зв'язку з чим дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог; при цьому фактична реальність операцій, правильність формування податкового кредиту, правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення не досліджувалися, правова оцінка не надавалася.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з позицією суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України (податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового Кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового Кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до пункту 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто єдиною підставою для виключення сум податку на додану вартість зі складу податкового кредиту є випадок, визначений пунктом 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України - не підтвердження сум податку, попередньо включених до складу податкового кредиту, відповідними документами.

При цьому будь-яких обмежень щодо віднесення до складу податкового кредиту вартості послуг по операціям, які не призвели до отримання прибутку, стаття 198 Податкового Кодексу України не містить.

Відповідач, стверджуючи про відсутність зв`язку спірної господарської операції з господарською діяльністю позивача, вважає, що необхідною умовою ведення господарської діяльності є отримання прибутку.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з підпунктом 14.1.136 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті.

Як вбачається з акту перевірки: сума 19559 гривень, на яку позивачем на думку податкового органу занижено податок на додану вартість та яка підлягає сплаті до бюджету, сформована у зв'язку із: придбанням у товариства з обмеженою відповідальністю «Переченський лісохімічний комбінат» товару в кількості 21 т. за ціною 4840 гривень на загальну суму 121968 гривень, у тому числі податок на додану вартість 20328 гривень (договір купівлі продажу від 01 вересня 2012 року а.с. 76-77; податкова та видаткова накладні а.с.79-80) та за договором комісії реалізацією товару на експорт за нульовою ставкою податку на додану вартість Kaufland Warenhandel GmbH &Co/KC (Rotelstrasse 3574172 Neckrarsulm Germany) в кількості 19,84 т. на загальну суму 97588,62 гривень, без податку на додану вартість (вантажно-митні декларації а.с. 87-90).

Крім того, товариством з обмеженою відповідальністю «Переченський лісохімічний комбінат» відповідно до акта приймання-передачі виконаних робіт від 31 травня 2013 року №1171 та податкової накладної від 31 травня 2013 року №238, у травні 2013 року надано позивачу послуги щодо відповідального зберігання продукції, а товариством з обмеженою відповідальністю «НО-ТИС» відповідно до договору комісії №401-358-АН122 від 10 жовтня 2012 року, укладеному з позивачем, відповідно до актів надання послуг комісії від 30 червня 2013 року та податкових накладних надані позивачу у червні 2013 року, які містяться у матеріалах справи.

Згідно з розрахунком сума придбання позивачем за травень 2013 року у товариства з обмеженою відповідальністю «Перечинський лісохімічний комбінат» продукції у кількості склала 115230,72 гривень, а сума реалізації позивачем на експорт склала 97588,62 гривень за нульовою ставкою податку на додану вартість.

В акті перевірки, податковий орган зазначає, що позивачем не надані копії договорів поставки, зберігання, комісії, проте використовує дані за цими договорами з попереднього акту перевірки, яка відбулася у жовтні 2013 року (наявність договорів під сумнів не ставилася), при цьому висновок податкового органу про допущені позивачем порушення не ґрунтувався на цих обставинах, а також не висував зауважень щодо порушення оформлення податкових накладних.

Отже, відповідач дійшов неправильних висновків щодо збитковості експортних операцій позивача.

Також, згідно з пунктом 1.2. статті 1 Податкового кодексу України правила оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначаються цим Кодексом, окрім оподаткування ввізним (імпортним) митом або вивізним (експортним) митом, які встановлюються Митним кодексом України та іншими законами з питань митної справи.

Статтею 82 Митного кодексу України передбачено, що експорт (остаточне вивезення) - це митний режим, відповідно до якого українські товари випускаються для вільного обігу за межами митної території України без зобов'язань щодо їх зворотного ввезення.

Згідно зі статтею 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податків з вивезення товарів у митному режимі експорту.

Відповідно до підпункту 195.1.1 «а» пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту.

Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Виходячи із змісту цієї норми та норми частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належно оформлена вантажна митна декларація є допустимим доказом вивезення (експортування) товару за межі митної території України, а відтак і єдиною підставою для застосування платником податку на додану вартість нульової ставки при визначенні податкових зобов'язань з цього податку за експортними поставками.

Згідно з статтею 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Таким чином суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими твердження податкового органу щодо включення суми податку на додану вартість до складу витрат по операціях з придбання товарів у товариства з обмеженою відповідальністю «Перечинський лісохімічний комбінат», та в зв'язку з цим висновки про збитковість подальших операцій з експорту вказаного товару, з цих підстав, суперечать нормам податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 139.1.6 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат суми податку на прибуток, а також податків, установлених пунктом 153.3 статті 153 та статтею 160 цього Кодексу; податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом IV цього Кодексу.

Таким чином, відповідачем безпідставно враховано у складі собівартості товару суми податку на додану вартість, сплаченого постачальнику, що вказує на помилку при визначенні суми реалізації позивачем товару, призвело до безпідставного висновку про збитковість операції з продажу такого товару на експорт.

Висновок відповідача про те, що позивач намагався отримати прибуток не за рахунок своєї господарської діяльності, а за рахунок бюджетних коштів не ґрунтується на вимогах закону (яким прямою нормою визначено базу оподаткування щодо операцій з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту за нульовою ставкою), та спростовується фактичними обставинами справи щодо наявності факту декларування позивачем до бюджетного відшкодування податку на додану вартість, підтверджених належними та допустимими доказами.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість, зокрема, є операції платників податку з вивезення товарів за межі митної території України.

Операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту оподатковуються за нульовою ставкою. Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України (пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 ПК України).

За змістом пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно з пунктом 39.14 статті 39 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом. Під час проведення перевірки платника податку орган державної і додаткової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, а спірна сума податкового кредиту сформована позивачем у зв'язку із придбанням товарів, виходячи з договірної вартості товарів, з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку та підтверджена податковими накладними, оформленими з дотриманням вимог Податкового кодексу України.

Враховуючи наведене та фактично установлені обставини справи, суд апеляційної інстанції доходить до висновку про правомірність формування позивачем податкових зобов'язань та протиправність податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Таким чином, судом першої інстанції ухвалено рішення при неповному з'ясуванні обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, з порушенням норм матеріального права, що є підставою для скасування постанови суду, з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 207, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Завод «Динамо-Сілейр» - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року - скасувати.

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17 грудня 2013 року №0002252305.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко

Суддя: Ю.М. Дадим