Рішення

від 15.04.2015 по справі 910/2320/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2015Справа №910/2320/15-г

За позовомЗаступника прокурора Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву доТовариства з обмеженою відповідальністю "Мув та Злотик" простягнення 322 211,86 грн. Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

від прокуратури:Греськів І.І. - посвідчення №002668; від позивача:Ємець Ю.В. - головний спеціаліст; від відповідача:не з'явився;

Обставини справи:

Заступник прокурора Подільського району міста Києва звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (надалі - РВ ФДМУ по м. Києву) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мув та Злотик" (надалі - ТОВ "Мув та Злотик") про стягнення 322 211,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.05.2010 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5459 на виконання умов якого позивач передав відповідачу в строкове платне користування нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 501,8 кв.м., натомість відповідач свого грошового зобов'язання належним чином не виконав, в зв'язку з чим за ним виникла заборгованість у розмірі 280 864,38 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 16 246,31 грн., індексу інфляції у розмірі 16 675,24 грн. та 3% штрафу у розмірі 8 425,93 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.02.2015 р. порушено провадження у справі №910/2320/15-г, розгляд справи призначено на 18.03.2015 р.

18.03.2015 р. представником позивача через загальний відділ суду було подано письмові пояснення по справі згідно змісту яких позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх в повному обсязі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.03.2015 р. у зв'язку із неявкою відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду від 06.02.2015 р., розгляд справи відкладено на 15.04.2015 р.

24.03.2015 р. представником прокуратури через загальний відділ суду було подано заяву про уточнення згідно змісту якої прокурор у зв'язку із допущеною у позовній заяві опискою, уточнює період нарахування заборгованості по орендній платі, а саме з лютого 2014 р. по липень 2014 р.

Представник прокуратури, в судове засідання 15.04.2015 р. з'явився, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання 15.04.2015 р. з'явився, позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Представник відповідача, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання 15.04.2015 р. не з'явився, вимог ухвал суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до п. 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 15.04.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Згідно із ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

26.05.2010 р. між РВ ФДМУ по м. Києву (орендодавець) та ТОВ "Мув та Злотик" (орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5459 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове підвальне приміщення загальною площею 501,8 кв.м, розміщене за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 12, літ. А нежитлова частина підвалу в триповерховій адміністративній будівлі, що перебуває на балансі Відкритого акціонерного товариства "Український науково-дослідний інститут авіаційної технології" ідентифікаційний код ЄДРПОУ 14308552 (далі - балансоутримувач) та не увійшло до його статутного фонду, а є державною власністю, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 30 листопада 2009 р. і становить 2 373 744,85 грн.

Згідно п. 2.1 Договору орендар вступає в строкове платне користування майном у термін вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на орендодавця (п. 2.4 Договору).

Згідно ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору оренди.

Цей договір укладено строком на два роки одинадцять місяців, що діє з 26.05.2010 р. до 26.04.2013 р. включно (п. 10.1 Договору).

Приписами ст. 765 Цивільного кодексу України встановлено, що наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Пунктом 7.1 Договору встановлено, що орендодавець зобов'язаний передати орендарю в оренду майно згідно з цим договором за актом приймання-передавання, який підписується одночасно з цим договором.

На виконання вищевказаного пункту 26.05.2010 р. між позивачем та відповідачем складений акт приймання-передавання орендованого майна, який підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, прокурор та позивач вказують на те, що відповідачем не було в повному обсязі та вчасно проведено розрахунки перед позивачем по сплаті орендної плати за користування приміщенням за період з лютого по липень 2014 р. в розмірі 297 539,62 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, контррозрахунок ціни позову не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані прокурором та позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Приписами ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до п. 3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 р. №786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - лютий 2010 р. 51 761,36 грн.

Керуючись п. 20, п. 32 Порядку проведення конкурсу на право оренди державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 13 жовтня 2004 року №2149 та Протоколом №2 від 30.04.2010 р., розмір орендної плати встановлюється на умовах запропонованих орендарем - 51 761,39 грн. без ПДВ за базовий місяць (лютий 2010 р.).

Орендна плата за перший місяць оренди травень 2010 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за березень, квітень, травень місяць 2010 року.

В пункті 3.3. Договору сторони визначили, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

20.06.2011 р. між РВ ФДМУ по м. Києву (орендодавець) та ТОВ "Мув та Злотик" (орендар) було укладено Додатковий договір №5459/01 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5459 від 26.05.2010 р. згідно п. 2 якого сторони погодили п. 3.1 розділу 3 Договору оренди викласти у наступній редакції: "Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 р. №786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - травень 2011 р. 34 463,84 грн.

Орендна плата становить без ПДВ за базовий місяць оренди - травень 2011 р.: 34 463,84 грн.

Орендна плата за перший місяць оренди червень 2011 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за червень місяць 2011 року.".

Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

При цьому, п. п. 3.6, 5.3 Договору визначено, що орендна плата перераховується до державного бюджету щомісяця не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції. Орендар зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до п. 3.11 Договору у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету

При цьому, п. 10.6 в редакції Додаткового договору №5459/01 від 20.06.2011 р. визначено, що чинність цього договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Так, рішенням господарського суду міста Києва від 28.01.2014 р. у справі №910/23586/13 було встановлено, що Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №5459 від 26.05.2010 р. є припиненим з 26.04.2013 р., у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Крім того, вказаним рішенням суду стягнуто з ТОВ "Мув та Злотник" на користь РВ ФДМУ по м. Києву 193 195,36 грн. основного боргу, 7 189,79 грн. пені, 5 795,86 грн. штрафу, 636,73 грн. інфляційних втрат та виселено ТОВ "Мув та Злотник" з нежилого приміщення загальною площею 501,8 кв.м., розміщеного адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 12, літ. А.

Оскільки, на момент розгляду даної справи набрало законної сили та діє рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2014 р. у справі №910/23586/13, то встановлені ним факти мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.

У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю/балансоутримувачу. Майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря (п. п. 10.9, 10.10 Договору).

Пунктом 5.10 Договору встановлено, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві/балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.

Відповідно до п. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Зазначена норма встановлює обов'язок підписання акту приймання-передачі (повернення) майна з оренди сторонами договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2014 р. відділом Державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві, на виконання рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2014 р. у справі №910/23586/13, виселено ТОВ "Мув та Злотик" з орендованого майна - нежитлового підвального приміщення загальною площею 501,8 кв.м, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 12, літ. А, про що складений відповідний акт.

Проте, відповідачем зобов'язання зі сплати орендних платежів за період фактичного користування орендованим приміщенням та до його повернення орендодавцю виконано не було.

Згідно із ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті орендних платежів у розмірі 280 864,38 грн. за період з лютого 2014 р. по липень 2014 р. на підставі Договору та настання строку виконання такого зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

ТОВ "Мув та Злотик" обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Заступника прокурора Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі РВ ФДМУ по м. Києву про стягнення з ТОВ "Мув та Злотик" заборгованості по сплаті орендних платежів у розмірі 280 864,38 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом у повному обсязі.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 16 246,31 грн., індекс інфляції у розмірі 16 675,24 грн. та 3% штрафу у розмірі 8 425,93 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання по сплаті орендних платежів.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із положень ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Пунктом 3.7. Договору сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості (п. 3.8 Договору).

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, то вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 16 246,31 грн. нарахованої в межах визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та штрафу у розмірі 8 425,93 грн. визнаються судом обґрунтованими та задовольняються відповідно до наданого позивачем розрахунку.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Пунктом 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд перевірив та погоджується з наданим позивачем розрахунком індексу інфляції, а тому вимога позивача про стягнення індексу інфляції у розмірі 16 675,24 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 6 частини другої ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Стаття 36 1 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Абзац 3 ч. 1 та ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 Господарського кодексу України орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також майна у випадках, передбачених законом, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення.

Згідно із п. 1 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого наказом Фонду державного майна України №3607 від 02.10.2012 р. Регіональне відділення Фонду державного майна України утворюється в місті Києві і є територіальним органом Фонду державного майна України, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління.

Пунктами 4, 4.4 Положення визначено, що основним завданням регіонального відділення є здійснення повноважень орендодавця державного майна.

Таким чином, Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву є державним органом уповноваженим здійснювати функції орендодавця у даних спірних відносинах.

Крім того, умовами Договору передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету України.

Враховуючи викладене, Заступник прокурора Подільського району міста Києва згідно діючого законодавства наділений правом звернутись до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави.

За таких обставин, позовні вимоги є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Заступника прокурора Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мув та Злотик" (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 12; ідентифікаційний код 32386203) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 50-Г; ідентифікаційний код 19030825) основну заборгованість у розмірі 280 864 (двісті вісімдесят тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн. 38 коп., пеню у розмірі 16 246 (шістнадцять тисяч двісті сорок шість) грн. 31 коп., 3% штрафу у розмірі 8 425 (вісім тисяч чотириста двадцять п'ять) грн. 93 коп. та індекс інфляції у розмірі 16 675 (шістнадцять тисяч шістсот сімдесят п'ять) грн. 24 коп. Видати наказ.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мув та Злотик" (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 12; ідентифікаційний код 32386203) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 6 444 (шість тисяч чотириста сорок чотири) грн. 24 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписаний - 20.04.2015 р.

Суддя Ю.О. Підченко