Рішення

від 09.04.2015 по справі 910/1628/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2015Справа №910/1628/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОД-АЙС" до Публічного акціонерного товариства Банк "Контракт" про визнання договору недійсним Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача не з'явився від відповідача Христич О.В. (дов. № 03/2015 від 06.01.2015 року)

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 09 квітня 2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОД-АЙС" (надалі по тексту - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Банк "Контракт" (надалі по тесту - відповідач) про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії № 79/2013 від 16.08.2013 року, а також просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2015 року порушено провадження у справі № 910/1628/15-г, розгляд справи призначено на 24.02.2015 року.

24.02.2015 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов та заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОД-АЙС" про накладення арешту на майно майнових поручителів за іпотечним договором № 79/2013-01 від 21.08.2013 року.

Представник позивача в судове засідання 24.02.2015 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 30.01.2015 року не виконав, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2015 року розгляд справи було відкладено на 24.03.2015 року, у зв'язку з неявкою позивача та необхідністю подання додаткових доказів у справі.

Представник позивача в судове засідання 24.03.2015 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 24.02.2015 року не виконав, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У судовому засіданні 24.03.2015 року представник відповідача подав клопотання про продовження строків розгляду спору.

Розглянувши подане позивачем 24.03.2015 року клопотання про продовження строків розгляду спору, суд прийшов до висновку про його задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2015 року строк розгляду спору продовжено на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 09.04.2015 року.

Представник позивача у судове засідання 09.04.2015 року не з'явився, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Розглянувши у судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОД-АЙС" про накладення арешту на майно майнових поручителів за іпотечним договором № 79/2013-01 від 21.08.2013 року, суд її відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

Згідно з частиною 1 статті 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів щодо забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 Господарського процесуального кодексу України). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування заходів щодо забезпечення позову").

Як вбачається з матеріалів справи, в забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастер-Авіа" за договором про відкриття кредитної лінії № 79/2013 від 16.08.2013 року, між Публічним акціонерним товариством Банк "Контракт" (іпотекодержатель) та фізичними особами Денисенко Г.В., Денисенко Б.В. та Зезека В.Б (іпотекодавці) було укладено іпотечний договір № 79/2013-01 від 21.08.2013 року, предметом якого є нерухоме майно - 3-х кімнатна квартира № 85в будинку № 6-А про проспекту Свободи в місті Києві, загальною площею 78,0 кв.м.

Позивач, в обґрунтування заяви про накладення арешту на майно майнових поручителів за іпотечним договором № 79/2013-01 від 21.08.2013 року посилався на норми статті 1057-1 Цивільного кодексу України, за приписами якої у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю. Визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт.

Водночас, жодних доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, позивач суду не надав, а також не навів жодних доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням

Судом також враховано той факт, що накладення арешту на майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором № 79/2013-01 від 21.08.2013 року може спричинити порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, яке належить майновим поручителям за договором або грошові кошти, що належать відповідачу.

Відповідач у судовому засіданні 09.04.2015 року заперечив проти задоволення позову, з підстав, наведених у відзиві на позов.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами за відсутності представника позивача.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -

ВСТАНОВИВ:

16.08.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОД-АЙС" (позичальник) та Публічним акціонерним товариством Банк "Контракт" (банк) було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 79/2013 (надалі по тексту - Договір), за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної відкличної лінії з максимальним лімітом кредитної лінії, що не перевищує 273 500,00 грн., надалі за текстом - кредит. або кредитна лінія, а позичальник зобов'язується повернути кредит в строк до 15.08.2014 року, надалі за текстом - строк остаточного повернення кредиту, сплатити плату за кредит та можливу неустойку в розмірах та строки, встановлені даним Договором.

Згідно з пунктом 2.3. Договору процентна ставка за наданими кредитними коштами згідно цього Договору встановлюється у розмірі 25% річних.

Окрім процентів, що зазначені у пункті 2.3. Договору, позичальник сплачує банку наступні комісії:

- разова комісія за відкриття кредитного рахунку у розмірі 0,5% (без ПДВ) від максимального ліміту кредитної лінії, що вказаний у пункті 2.1 Договору. яка сплачується позичальником в день укладення Договору;

- комісія за перерахування безготівкових коштів з кредитного рахунку у розмірі 0,1% (без ПДВ) від розміру кожної суми наданого кредиту, яка утримується банком самостійно шляхом списання коштів з рахунку клієнта (пункт 2.4. Договору).

Згідно з пунктом 3.3. Договору позичальник сплачує проценти за весь час фактичного користування кредитом з розрахунку процентної ставки, зазначеної у пункті 2.3. Договору, за методом факт/360 на фактично отриману позичальником суму кредиту та за фактичний термін користування кредитом, при цьому день надання і день погашення кредиту рахується як один день.

Цей Договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін (за виключенням умов, порядок набрання якими чинності передбачений пунктом 6.2. Договору) та діє до 15.08.2014 року, або до повного повернення позичальником всіх отриманих сум кредиту, сплати у повному обсязі плати за кредит, неустойки та повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань згідно умов цього Договору (пункт 6.1. Договору).

Розділом 4 Договору сторони погодили права та обов'язки банку та позичальника.

Зокрема, згідно з пунктом 4.2.3. Договору позичальник зобов'язується безумовно надавати банку:

- щорічно: не пізніше 25-го лютого поточного року баланс та звіт про фінансові результати а звітний рік, декларацію з податку на прибуток за звітний рік;

- щоквартально: не пізніше 25-го числа місяця, наступного за звітним кварталом - баланс та звіт про фінансові результати за звітний квартал, декларацію з податку на прибуток за звітний квартал;

- щомісяця, не пізніше останнього робочого дня відповідного місяця, та/або за першою вимогою банку: інформацію про обороти по банківських рахунках, відкритих в інших банках, в обсязі, необхідному для банку, розшифровку дебіторської та кредиторської заборгованості;

- за першою вимогою банку - документи, які підтверджують наявність, стан та рух заставленого майна позичальника та/або майнового поручителя (у випадку забезпечення кредиту заставою та/або іпотекою);

- по факту виникнення, у строк не більше 2 (двох) робочих днів: повну інформацію, що стосується судових справ, стороною яких є позичальник, в тому числі, справи про визнання позичальника банкрутом, про порушення якої позичальник зобов'язується письмово повідомити банк не пізніше п'яти робочих днів з дня винесення судом відповідної ухвали;

- інші документи , які стосуються фінансового стану та кредитоспроможності позичальника та/або майнового поручителя на розсуд та на запит банку.

Відповідно до пункту 4.2.4 Договору до повного повернення кредиту та/або сплати плати за кредит та/або сплати неустойки без попереднього отримання згоди на це банку позичальник зобов'язується:

- не відкривати інших банківських установах поточні рахунки (у тому числі у іноземних валютах);

- не надавати позик та безповоротної фінансової допомоги, не виступати гарантом та/або поручителем;

- не обтяжувати правами третіх осіб майно та/або майнові права позичальника. передані в якості забезпечення виконання зобов'язання за цим Договором, не змінювати організаційно-правову форму підприємства, не вносити зміни до установчих документів, не здійснювати реорганізацію чи ліквідацію, не ініціювати процес визнання позичальника банкрутом;

- не закривати будь-який з поточних рахунків (у тому числі у іноземних валютах), відкритих позичальником у банку;

- не укладати кредитні угоди та/або угоди про надання гарантії, та/або будь-якої іншої угоди щодо здійснення будь-якою іншою кредитно-фінансовою установою відносно позичальника операції, яка згідно статей 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відноситься до кредитних.

Позичальник зобов'язується не брати на себе зобов'язань. виконання яких призведе до неплатоспроможності позичальника та протягом терміну дії цього Договору проводити 100% (сто відсотків) обороту грошових коштів через поточний рахунок, відкритий у ПАТ Банку "Контракт" (пункти 4.2.7., 4.2.9. Договору).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що пункти 4.2.7., 4.2.9 Договору суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки фактично позбавляють позивача вільно здійснювати господарську діяльність, так як будь-який правочин вчинений позивачем може бути розцінений відповідачем як такий, що призведе позивача до неплатоспроможності.

У відповідності до пункту 4.3.3.10. Договору банк має право припинити надання кредиту, визнати всю заборгованість за цим Договором простроченою та вимагати від позичальника (від настання строку погашення кредиту) повернення у повному обсязі кредиту та/або плати неустойки, передбачених цим Договором, у випадку, зокрема, коли банком отримано будь-яку інформацію негативного характеру стосовно позичальника, його керівників, засновників, пов'язаних осіб тощо, яка, на розсуд банку може вплинути на фінансовий стан позичальника, погіршити його платоспроможність та кредитоспроможність та в подальшому призвести до невиконання зобов'язань за Договором. В цьому випадку банк має право негайно, в день отримання такої інформації припинити надання кредиту.

На думку позивача, вищевказаний пункт Договору суперечить приписам частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України та не відповідає принципам добросовісності, розумності та справедливості.

Приймаючи до уваги вищенаведене, позивач просить суд визнати недійсним договір про відкриття кредитної лінії № 79/2013 від 16.08.2013 року, посилаючись на те, що положення щодо прав та обов'язків сторін, які є істотними умовами Договору не відповідають чинному законодавству України.

Відповідач у відзиві на позов заперечив проти задоволення позову, вказуючи на те. що позивач не оспорює наявність його дійсного волевиявлення у вказаному Договорі та справжність підписів на ньому, а також на те. що позивачем не наведено норми, яка б забороняла укладати відповідні правочини.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

На підставі договору про відкриття кредитної лінії № 79/2013 від 16.08.2013 року між сторонами виникли кредитні правовідносини.

В силу положень статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Згідно з пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

В обґрунтування позову Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОД-АЙС" вказує на те, що положення щодо прав та обов'язків сторін, які є істотними умовами Договору не відповідають чинному законодавству України, а саме, фактично позбавляють позивача вільно здійснювати господарську діяльність, так як будь-який правочин вчинений позивачем може бути розцінений відповідачем як такий, що призведе позивача до неплатоспроможності.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Між тим, відповідно до частини 8 статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Згідно з частинами 2, 3 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Отже, істотними умовами кредитного договору як господарського договору, відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії.

З урахуванням викладеного, істотними умовам кредитного договору, як господарського, відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди .

Судом встановлено, що сторони, укладаючи договір про відкриття кредитної лінії № 79/2013 від 16.08.2013 року, погодили суму кредиту, строк повернення кредитних коштів, строк дії договору, розмір процентів та порядок їх сплати. Жодних заперечень щодо умов кредитного договору при його укладенні зі сторони позивача не було.

В статті 627 Цивільного кодексу України закріплено що, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, виходячи з наведеного вище, у зміст договору, крім погоджених сторонами умов, входять і ті положення (умови), які приймаються ними як обов'язкові в силу чинного цивільного законодавства.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що сторони при укладенні спірного Договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов Договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови і підписали договір про відкриття кредитної лінії № 79/2013 від 16.08.2013 року, а відтак можна зробити висновок, що всі умови спірного Договору суттєві та з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Позивач самостійно узгодив всі положення Кредитного договору та не скористався своїм правом для надання заперечень щодо його умов.

В свою чергу, у суду відсутні підстави вважати, що при укладенні Договору, волевиявлення позивача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

Таким чином, правочин був здійснений за волевиявленням обох сторін, і в даному випадку, усі твердження позивача свідчать про незгоду з раніше досягнутими домовленостями по Договору, що не може бути підставою визнання договору недійсним, а згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що право чин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Суд приходить до висновку, що позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких договір про відкриття кредитної лінії № 79/2013 від 16.08.2013 року має бути визнаний недійсним. Більше того, судом встановлено та враховано, що спірний право чин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а обставини, наведені позивачем в обґрунтування позовних вимог спростовані матеріалами справи.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОД-АЙС" про визнання про відкриття кредитної лінії № 79/2013 від 16.08.2013 року задоволенню не підлягають.

Витрати з судового збору покладаються на позивача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Окрім того, як вже зазначалось судом, у процесі розгляду даної справи було розглянуто заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОД-АЙС" про забезпечення позову.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1.5 мінімальної заробітної плати.

В порушення вищевказаних норм чинного законодавства, позивач не сплатив судовий збір за розгляд судом заяви про забезпечення позову.

Відповідно до пункту 2.22 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у разі коли ГПК не передбачено можливості повернення господарським судом заяви у зв'язку з неподанням доказів сплати суми судового збору (наприклад, заяви про забезпечення позову), то суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами згідно із статтею 49 названого Кодексу у залежності від результатів розгляду відповідної заяви; про такий розподіл може бути зазначено і в рішенні (постанові) господарського суду, прийнятому(-ій) за результатами розгляду справи, або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

За таких обставин, судовий збір за подання до суду заяви про забезпечення позову у розмірі 1 827,00 грн. стягується з позивача в доход Державного бюджету України.

Керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОД-АЙС" відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОД-АЙС" (07361, Київська область, Вишгородський район, с. Нижня Дубечня, вул. Леніна, буд. 48-А, код ЄДРПОУ 36445352) в доход Державного бюджету України 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.04.2015 року

Суддя С.В. Стасюк