Рішення

від 15.04.2015 по справі 910/3169/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2015Справа №910/3169/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Італійський торговий дім»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стерео плаза»

про повернення обладнання з оренди та посуду зі зберігання, стягнення штрафних санкцій передбачених Договором та законом в сумі 5 020,85 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: Лукасевич К.А., за довіреністю

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Італійський торговий дім» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стерео плаза» (далі - відповідач) про розірвання Договору оренди обладнання № 121 від 29.03.2012 р., повернення обладнання з оренди та посуду зі зберігання, стягнення штрафних санкцій передбачених Договором та законом в сумі 5 020,85 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.02.2015 р. було порушено провадження у справі № 910/3169/15-г, розгляд справи призначено на 11.03.2015 р.

03.03.2015 р. до відділу діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.

03.03.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача були подані письмові пояснення та заява про відсутність аналогічного спору.

У судове засідання 11.03.2015 р. представник позивача з'явився. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 14.02.2015 р. про порушення провадження у справі № 910/3169/15-г позивач виконав частково.

У судове засідання 11.03.2015 р. представник відповідача не з'явився. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 14.02.2015 р. про порушення провадження у справі № 910/3169/15-г відповідач не виконав.

Враховуючи те, що представник відповідача у судове засідання 11.03.2015 р. не з'явився, а також у зв'язку із невиконанням відповідачем та частковим виконанням позивачем вимог ухвали господарського суду міста Києва від 14.02.2015 р. про порушення провадження у справі № 910/3169/15-г, розгляд справи було відкладено на 01.04.2015 р.

31.03.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 01.04.2015 р. представник позивача з'явився та подав клопотання про продовження строків розгляду справи.

У судове засідання 01.04.2015 р. представник відповідача не з'явився.

Розглянувши у судовому засіданні 01.04.2015 р. клопотання представника позивача про продовження строків розгляду справи, враховуючи особливості розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання про продовження строку розгляду справи.

Враховуючи те, що представник відповідача у судове засідання 01.04.2015 р. не з'явився, а також у зв'язку із невиконанням відповідачем та частковим виконанням позивачем вимог ухвали господарського суду міста Києва від 14.02.2015 р. про порушення провадження у справі № 910/3169/15-г, розгляд справи відкладено на 15.04.2015 р.

14.04.2015 р. представником позивача через відділ діловодства господарського суду були подані документи для долучення до матеріалів справи.

У судове засідання 15.04.2015 р. представник позивача з'явився, надав суду документи для доручення до матеріалів справи, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 15.04.2015 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши у судовому засіданні 15.04.2015 р. заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Проаналізувавши прохальну частину позовної заяви та заяви, якою позивач, на його думку, збільшив розмір позовних вимог, суд дійшов до висновку про те, що дана заява є заявою про зміну предмету позову, з огляду на наступне.

Згідно з п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р. № 18 (далі - Постанова) передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

Відповідно до п. 3.11 Порстанови збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Із заяви про збільшення розміру позовних вимог, поданої позивачем, не вбачається, що були збільшені будь-які вимоги майнового характеру, зокрема, кількісні показники.

Пунктом 3.12 Постанови передбачено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК), відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання. При цьому неявка у судове засідання сторін або однієї з сторін, за умови, що їх належним чином повідомлено про час і місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені частиною першою статті 77 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Проте, судом встановлено, що позивачем було фактично змінено четвертий пункт прохальної частини позовної заяви шляхом визначення лише загальної вартості посуду та виключенням такої вимоги, як компенсації вартості посуду, у разі неможливості його повернення відповідачем в такому ж стані, як він був прийнятий ним на зберігання.

Таким чином, суд кваліфікує подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог як заяву про зміну предмету позову, та розглядає справу з урахуванням даної заяви.

Відповідно до п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист містить посилання на пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році» (із змінами від 08.04.2008 р.), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду її судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.07.1997 р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.03.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Італійський торговий дім» (далі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стерео Плаза» (далі - відповідач, орендар) було укладено Договір оренди обладнання № 121 (далі - Договір - 1), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове володіння і користування обладнання. Термін користування обладнанням, переданого в оренду встановлюється договором. Під обладнанням сторони розуміють кавоварки італійських фірмових бреднів, а також обладнання для приготування чаю.

Відповідно до п. 1.2, п. 2.2 Договору - 1 метою даного договору є передання орендареві обладнання та використання останнім предмета оренди за призначенням (для мелення та приготування кави) з метою реалізації маркетингових заходів і збільшення обсягу закупки кави у орендодавця.

Передача майна здійснюється відповідними уповноваженими представниками сторін за актом-прийому передачі обладнання. Повноваження представників підтверджується належно оформленими довіреностями.

Згідно з п. п. 3.1, 3.2, 3.3 Договору - 1 орендоване обладнання повинно бути передане орендареві з моменту підписання акту прийому-передачі обладнання уповноваженими представниками сторін. Термін оренди становить 1 рік з моменту прийняття орендованого обладнання за актом прийому-передачі і продовжується ще на 1 рік у випадку, якщо жодна сторона письмово не повідомила іншу сторону за 14 днів до чергової дати закінчення дії договору про бажання відмовитись від продовження строку його дії. У випадку дострокового розірвання договору сторони зобов'язані провести всі взаєморозрахунки, але не пізніше 10 днів, після дій сторони, які свідчать про розірвання договору (повідомлення про дострокове розірвання, повернення обладнання та ін.).

Розділом 5 Договору - 1 врегульовано питання орендної плати та порядку розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 5.1 Договору - 1 орендар з метою реалізації маркетингових заходів бере на себе зобов'язання закуповувати мінімально рекомендований обсяг кави у орендодавця, що визначений у п. 5.2 договору.

Розмір орендної плати становить 1,00 грн. за один комплект обладнання орендодавця, у випадку якщо не виконується рекомендований обсяг закупки 10 кг. в місяць кави торгівельної «KIMBO» за ціною 292 грн. за кілограм. Місяцем вважається повний календарний місяць. (п. 5.3 Договору - 1).

30.03.2012 р. між сторонами був підписаний Акт прийому-передачі обладнання за Договором - 1, згідно з яким відповідачеві було передано наступне обладнання:

- кавоварка «La spaziale» S 3EK № 837914 - 1 шт. вартістю 30 000,00 грн.;

- кавомолка «Fiorenzato» F5GM 63410 - 1 шт. вартістю 7 000,00 грн.;

- пом'якшувач LT 12 - 1 шт. вартістю 2 000,00 грн.

Загальна вартість переданого в оренду обладнання становить 39 000,00 грн.

Крім того, п. 1.6 Договору - 1 передбачено, що для цілей цього договору, задля досягнення орендарем мети підприємницької діяльності у разі окремої домовленості сторін, орендарю може передаватись додатково комплект посуду та аксесуарів для забезпечення приготування та вживання кавових напоїв, кількість, найменування, ціна, та інші особливості яких зазначаються в окремому акті прийому-передачі посуду. До умов повернення посуду та аксесуарів застосовуються умови повернення обладнання передбаченого даним договором.

Матеріали справи містять підписану сторонами накладну на відповідальне зберігання ТМЦ № 768 від 07.09.2012 р., якою позивач передав відповідачу на відповідальне зберігання 162 одиниці посуду на загальну суму 4 350,00 грн., зокрема, молочники «Kimbo» (18 шт.), чашки з блюдцями великі «Kimbo» (36 шт.), ложки «Kimbo» (24 шт.), заварник «Ameryka» 400 мл. (24 шт.), чашка з блюдцем «Paula» 200 мл. (36 шт.), чашки з блюдцями «Kimbo» (24 шт.).

Позивач зазначає суду у своєму позові про те, що протягом дії Договору - 1 було виявлено, що орендар систематично порушував умови Договору - 1, зокрема, не дотримувався обов'язку передбаченого п. 5.1. Договору - 1 щодо закупки 10 кг. кави TM «Kimbo» в місяць і тому повинен був сплатити орендну плату у розмірі 1,00 грн. за один комплект обладнання у місяць.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 626 встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 760 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Умовами Договору - 1 передбачено, що розмір орендної плати становить 1,00 грн. за один комплект обладнання орендодавця, у випадку якщо не виконується рекомендований обсяг закупки 10 кг. в місяць кави торгівельної «KIMBO» за ціною 292 грн. за кілограм. Місяцем вважається повний календарний місяць.

Судом встановлено, що, з метою виконання сторонами вищезазначеної умови Договору, між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 419 від 29.03.2012 р. (далі - Договір - 2), відповідно до умов якого продавець (позивач) зобов'язався передати у власність, а покупець (відповідач) прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, передбачених даним Договором - 2. Під товаром по цьому Договору - 2 сторони розуміють продукцію у відповідності з накладними, які є невід'ємною частиною даного Договору - 2.

Судом проаналізовано зміст Договору - 2 та встановлено, що зазначений договір за своєю юридичною природою є договором поставки.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджується поставка позивачем відповідачу товару за Договором - 2, а саме належним чином засвідченими копіями наступних накладних:

- № 11546 від 07.09.2012 р. на суму 1 298,12 грн.;

- № 13160 від 12.10.2012 р. на суму 856,52 грн.

Із зазначених накладних вбачається, що відповідачем не виконувались належним чином умови Договору - 1 в частині здійснення рекомендованого обсягу закупки 10 кг. в місяць кави торгівельної марки «KIMBO», так як відповідачем було придбано каву зазначеної марки за 2 місяці в загальній кількості 6 кг. Інших доказів щодо придбання відповідачем більшого обсягу кави матеріали справи не містять.

З огляду на вищенаведене, доводи позивача в частині порушення відповідачем умов Договору - 1 є обґрунтованими, а тому, згідно з приписами п. 5.3 Договору, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача оренду плату в розмірі 1,00 грн. за один комплект обладнання за місяць.

Судом встановлено, що позивач направив на адресу відповідача претензію вих. № 65 від 20.06.2014 р., яким фактично відмовився від Договору - 1 у зв'язку із невиконанням орендарем своїх зобов'язань за Договором - 1, з вимогою повернення протягом 5 календарних днів з моменту отримання даної вимоги обладнання та посуд (у справному стані з урахуванням природного фізичного зносу) разом з тарою, упаковкою та технічною документацією за актом прийому-передачі.

Статтею 782 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Позивачем наданий суду оригінал рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що відповідач отримав вищезазначену претензію позивача 09.07.2014 р., а тому, саме з цієї дати Договір - 1 слід вважати розірваним.

Відповідно до п. 3.3 Договору - 1 у випадку дострокового розірвання Договору сторони зобов'язані провести всі взаєморозрахунки, але не пізніше 10 днів, після дій сторони, які свідчать про розірвання Договору (повідомлення про дострокове розірвання, повернення обладнання та ін.).

Згідно з пунктами 12.1, 12.2 та 12.3 Договору - 1 цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє один рік. Договір вважається продовжений на строк один рік у випадку якщо жодна з сторін не повідомила іншу сторону за 14 днів до закінчення чергового строку дії договору про бажання відмовитись від продовження договору. Договір може бути достроково розірваний:

1) за згодою сторін;

2) у разі несплати орендарем орендних платежів протягом десяти днів в межах строків визначених п. 5.3. Договору - 1;

3) у випадку нецільового або неналежного використання майна та систематичного (два і більше) порушення умов Договору- 1;

4) у випадку ліквідації, реорганізації юридичної особи однієї із сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

З огляду на вищенаведене, оскільки відповідач безпідставно продовжував користуватись орендованим майном після розірвання Договору - 1, позовні вимоги про стягнення з відповідача орендної плати в розмірі 32,00 грн. та вимога про зобов'язання відповідача повернути позивачу орендоване обладнання, та посуд, переданий на зберігання, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім основної суми заборгованості позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь неустойку в розмірі 10,74 грн., штраф за неповернення майна в розмірі 4 680,00 грн., пеню в розмірі 295,68 грн. та 3% річних в розмірі 2,43 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Судом встановлено, що відповідач отримав вимогу про повернення орендованого обладнання та посуду, переданого на зберігання, 09.07.2014 р., проте з тексту вимоги вбачається, що зазначена вимога позивача має бути виконана протягом 5 календарних днів з моменту її отримання.

Враховуючи вищевикладене, період, який визначив позивач для нарахування неустойки (08.07.2014 р. - 16.12.2014 р.) є невірним, а тому судом визначено власний період, з урахуванням змісту вищезазначеної претензії та приписів чинного законодавства України та встановлено, що неустойка може бути нарахована за період з 14.07.2014 р. по 16.12.2014 р.

Судом здійснено перерахунок розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, з урахуванням скорегованого періоду та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка в розмірі 10,38 коп.

Відповідно до п. 4.6 Договору - 1 після закінчення терміну оренди орендар зобов'язаний повернути орендоване обладнання в строк 3 календарних днів орендодавцю разом із тарою, упаковкою і технічною документацією за актом прийому-передачі.

Пунктом 7.6 Договору - 1 встановлено, що у випадку неповернення обладнання орендодавцю у строки, зазначені у п. 4.6 Договору - 1 орендар сплачує штраф у розмірі 10% від суми вартості майна, переданого в оренду за актом прийому-передачі.

Позивачем був наданий суду розрахунок штрафу, який складає 4 680,00 грн. Судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок є обґрунтований та приймається судом до уваги.

Відповідно до п. 7.7 Договору - 1 у разі несплати орендної плати у встановлені в п. 5.2 Договору - 1 строки орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення платежу.

Дослідивши розрахунок, наданий позивачем, судом було встановлено, що позивачем не були враховані положення з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, якими регламентовано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом було здійснено власний розрахунок пені, з урахуванням положень статей 231, 232 Господарського кодексу України та умов Договору та встановлено, що пеня, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 59,20 коп.

Щодо одночасного стягнення з відповідача пені, неустойки та штрафу, суд зазначає наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Можливість одночасного стягнення пені, неустойки та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачена ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені, неустойки та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу, неустойки та пені не суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до статті 230 Господарського кодексу України є видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 09.04.2012 р. у справі № 3-88гс11.

Частиною 1 ст. 111-28 ГПК України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Статтею 625 Цивільного кодексу встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено перерахунок заявлених до стягнення з відповідача на свою користь 3% річних та встановлено, що позивачем було вірно розраховано зазначений показник, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 2,43 грн. підлягають задоволенню.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо повернення обладнання з оренди та посуду зі зберігання, стягнення штрафних санкцій передбачених Договором та законом в сумі 5 020,85 грн. підлягають частковому задоволенню.

Разом із позовною заявою позивачем була подана заява про забезпечення позову.

Відповідно до статті 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Мотивуючи свою заяву про забезпечення позову, позивач зазначає суду про те, що відповідач може перешкоджати виконанню рішення суду, в разі задоволення позову.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується:

- накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу;

- забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Згідно з п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» (далі - Постанова) у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Позивач свою заяву про вжиття заходів до забезпечення позову не обґрунтував, належних доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду, в разі задоволення позову, суду не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 67, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Італійський торговий дім" про забезпечення позову відмовити.

2. Судовий збір за подання заяви про забезпечення позову покласти на позивача.

3. Позов задовольнити частково.

4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Стерео плаза" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, будинок 17; ідентифікаційний код: 37450096) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Італійський торговий дім" (04212, м. Київ, вул. Малиновського, будинок 3, квартира 231; ідентифікаційний код: 30729519) з оренди за актом прийому-передачу наступне обладнання: кавоварку "LA SPAZIALE" S3EK № 837914; кавомолку "Fiorenzato" F56M № 63610; пом'якшувач LT 12, передані в тимчасове користування за Договором оренди обладнання № 121 від 29.03.2012 р., загальною вартістю 39 000 (тридцять дев'ять тисяч) грн. 00 коп.

5. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Стерео плаза" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, будинок 17; ідентифікаційний код: 37450096) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Італійський торговий дім" (04212, м. Київ, вул. Малиновського, будинок 3, квартира 231; ідентифікаційний код: 30729519) посуд, переданий на зберігання у кількості, визначеній накладною на відповідальне зберігання № 768 від 07.09.2012 р., загальною вартістю 4 350,00 грн.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стерео плаза" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, будинок 17; ідентифікаційний код: 37450096) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Італійський торговий дім" (04212, м. Київ, вул. Малиновського, будинок 3, квартира 231; ідентифікаційний код: 30729519) неустойку в розмірі 10 (десять) грн. 38 коп., штраф в розмірі 4 680 (чотири тисячі шістсот вісімдесят) грн. 00 коп., пеню в розмірі 59 (п'ятдесят дев'ять) грн. 20 коп., 3% річних в розмірі 2 (дві) грн. 43 коп. та заборгованість по сплаті орендної плати в розмірі 32 (тридцять дві) грн. 00 коп.

7. В іншій частині позову відмовити.

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стерео плаза" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, будинок 17; ідентифікаційний код: 37450096) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Італійський торговий дім" (04212, м. Київ, вул. Малиновського, будинок 3, квартира 231; ідентифікаційний код: 30729519) судовий збір в загальному розмірі 2 958 (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 81 коп.

Повне рішення складено 20.04.2015 р.

Суддя О.В. Нечай