Рішення

від 20.04.2015 по справі 910/7935/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2015Справа №910/7935/15-г За позовом Приватного підприємства «Д-4»

До Київської міської галереї мистецтв «Лавра»

Про стягнення 9417, 79 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Представники:

від позивача Скиба І.Г.- представник (дов. № б/н від 02.02.2015 р.)

від відповідача Ляшенко А.В. - представник (дов. № 20 від 10.02.2015 р.)

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство «Д-4» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Київської міської галереї мистецтв «Лавра» про стягнення штрафних санкцій, а також 3% річних та інфляційних збитків внаслідок несвоєчасної сплати вартості наданих відповідачеві послуг за договором № 1/01 про надання послуг з охорони від 29.01.2013 р. у розмірі 9417, 79 грн. (4445, 19 грн. - пеня, 4620, 00 грн. - інфляційні збитки, 352,60 - 3% річних).

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.04.2015 р. порушено провадження у справі №910/7935/15-г, розгляд справи призначено на 20.04.2015 р.

У судовому засіданні 20.04.2015 р. представник відповідача, подавши відзив на позовну заяву, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, в частині інших вимог - зменшити розмір штрафних санкцій. Також у даному відзиві відповідач просив суд залучити в якості 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) як органу, якому підпорядкований відповідач.

Розглянувши вказане клопотання відповідача в судовому засіданні 20.04.2015 р., суд відмовляє в його задоволенні з огляду на таке.

За змістом ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського суду може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

Разом з тим, відповідачем не вказано, яким чином рішення суду у спорі про стягнення коштів внаслідок невиконання договору вплине на права та обов'язки Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), а тому з огляду також на те, що спірний договір укладено лише між позивачем та відповідачем як самостійними суб'єктами господарювання, у суду відсутні підстави залучати Департамент культури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) в якості 3-ої особи у даній справі.

За таких обставин, в задоволенні зазначеного клопотання судом відмовлено.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, в судовому засіданні 20.04.2015 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд, -

ВСТАНОВИВ:

29.01.2013 р. між Приватним підприємством «Д-4» (виконавець) та Київською міською галереєю мистецтв «Лавра» (замовник) був укладений договір № 1/01 від 29.01.2013 р. на надання послуг з охорони (Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору, на умовах, визначених даним договором, виконавець зобов'язується протягом 2013 р. поставити замовникові послуги, зазначені в п. 1.2. цього Договору, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

Згідно з п. 1.2. Договору, найменування послуг : послуги з охорони майна та порядку в приміщеннях та на території Київської міської галереї мистецтв «Лавра».

За змістом п. 3.1. Договору, його ціна становить 8200, 00 грн.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. Договору, послуги за цим Договором вважаються наданими після підписання акта прийому-передачі робіт (послуг). Виконавець до 5 числа кожного місяця направляє замовнику акт прийому-здачі робіт (послуг), а замовник протягом 3 днів підписує його або направляє виконавцю мотивовану відмову від підписання. Розрахунки проводяться шляхом оплати замовником протягом 20 банківських днів після підписання сторонами акта прийому-здачі робіт (послуг).

Згідно з п. 2 Додаткової угоди № 2 до Договору, загальна вартість наданих послуг складає 73800, 00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме актів прийому-здачі робіт (послуг) за Договором, за період з січня 2013 р. по вересень 2013 р. позивачем було надано відповідачеві послуг на суму 73800,00 грн.

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, останній розрахувався за надані послуги за Договором лише в сумі 18800, 00 грн.

При цьому, 18.02.2014 р. між сторонами укладено Додаткову угоду до Договору, за змістом якої сторони погодили, що оплата виконаних у 2013р. робіт на суму 55000, 00 грн. буде здійснена у 2014 р.

Разом з тим, станом час розгляду справи сума коштів у розмірі 55000, 00 грн. відповідачем не сплачена, оскільки доказів іншого сторонами суду не надано.

За таких обставин, позивач просить суд стягнути з відповідача 4445, 19 грн. - пені, 4620, 00 грн. - інфляційних збитків, 352,60 - 3% річних.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Отже, внаслідок укладення Договору між сторонами виникли цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

У відповідності ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Під час судового розгляду справи судом було встановлено, що свої зобов'язання за Договором позивач виконав, відповідач в свою чергу вартість наданих позивачем послуг в повному обсязі, а саме відповідно до Додаткової угоди № 4 протягом 2014 року в розмірі 55000, 00 грн. не сплатив.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що відповідачем було порушено умови Договору, а також вимоги ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

Отже, факт прострочення виконання зобов'язання по оплаті коштів у розмірі 55000, 00 грн. судом встановлено.

Позовною вимогою позивача є зокрема стягнення з відповідача 4445,19 грн. пені.

Щодо вимоги позивача про стягнення пені суд зазначає наступне.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суд звертає у вагу, що умовами Договору не передбачено відповідальності замовника у випадку прострочення сплати вартості наданих послуг.

При цьому, представник позивача у судовому засіданні 20.04.2015 р. пояснив, що нарахування пені слід здійснювати відповідно до приписів ст. 231 ГК України.

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, з положень даної статті вбачається, що зазначені санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов:

- вони підлягають застосуванню у разі скоєння господарського правопорушення, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належать до державного сектора економіки, або якщо виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного кредиту;

- вони підлягають застосуванню тільки за два види правопорушень, а саме:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) - стягується штраф у розмірі 20 відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання - стягується пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, вказані санкції є видом відповідальності за порушення зобов'язань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, а не за порушення виконання грошового зобов'язання (оплата за надані послуги).

Аналогічних висновків дійшов Вищий господарський суд у п. 2.2. Постанови Пленуму «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р.

За таких обставин, в задоволенні вимог щодо стягнення пені судом відмовлено.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3% річних суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. При цьому, 3% річних та інфляційні втрати не мають характеру штрафних санкцій. (п. 3.1., 4.1. Постанови Пленуму «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013 р.).

Згідно з розрахунком позивача розмір збитків від інфляції становить 4620, 00 грн., 3 % річних - 352,60 грн., що обчислюються за період з 01.01.2015 р. по 19.03.2015 р. (розрахунок наявний в матеріалах справи). Контррозрахунку суми інфляційних збитків та 3% річних відповідачем суду не надано.

Щодо стягнення з відповідача суми 3% річних та збитків від інфляції, суд, перевіривши розрахунок позивача, вважає його обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 4620, 00 грн., 3 % річних в сумі 352,60 грн. підлягають задоволенню.

Щодо прохальної частини відзиву відповідача, а саме щодо зменшення розміру штрафних санкцій, то суд зазначає таке.

Дійсно, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України , стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК ).

Разом з тим, з огляду на те, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення пені, у суду відповідно, відсутні підстави для її зменшення; щодо 3% річних та інфляційних втрат, то як зазначено вище, останні не є штрафними санкціями, а способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами. За таких обставин, підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних збитків також немає, оскільки процесуальні можливості суду обмежуються зменшенням лише штрафних санкцій.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями статті 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм, викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги задовольняються частково, а саме в частині 3% річних та інфляційних збитків.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем не надав, у судові засідання не з'явився.

Отже, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Київської міської галереї мистецтв «Лавра» (01015, м. Київ, вул. Січневого повстання, 17, ідентифікаційний код 23731321) на користь Приватного підприємства «Д-4» (83111, м. Донецьк, вул. Архітекторів, будинок 19, ідентифікаційний код 37116222) інфляційні збитки у розмірі 4620 (чотири тисячі шістсот двадцять) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 352 (триста п'ятдесят дві) грн. 60 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 964 (дев'ятсот шістдесят чотири) грн. 66 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення

складено 27.04.2015 р.

Суддя Ю.В. Картавцева