Рішення

від 16.04.2015 по справі 911/343/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2015 р. Справа № 911/343/15

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Цеминит»

про стягнення 93 678,02 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Горленко О.Ю. (довіреність б/н від 15.04.2015);

від відповідача: не з'явився

секретар судового засідання: Жиленко Е.В.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою №1/26 від 20.01.2015 (вх. №354/15 від 02.02.2015) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Цеминит» (далі - відповідач) про стягнення 93 678,02 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо проведення оплати за отриману продукцію згідно видаткової накладної №45 від 30.06.2012, в результаті чого просить суд стягнути з відповідача 88 642,40грн. основного боргу, 4 343,48 грн. інфляційних витрат та 692,14 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.02.2015 порушено провадження у справі № 911/343/15 та призначено її до розгляду на 12.03.2015.

11.03.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача по справі надійшов супровідний лист №1/102 від 06.03.2015 (вх. №5464/15) з документами на виконання вимог ухвали суду від 02.02.2015 для долучення до матеріалів справи.

У судове засідання 12.03.2015 представники відповідача, який належним чином повідомлений про час, дату та місце судового засідання, не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду від 02.02.2015 не виконали.

У судовому засіданні 12.03.2015 представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів. Подане клопотання судом задоволено, відповідно до частини 3 ст. 69 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.03.2015 розгляд справи, відповідно п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України, відкладено на 16.04.2015.

У судовому засіданні 16.04.2015 представник позивача підтримав вимоги позовної заяви та просить суд їх задовольнити.

У судове засідання 16.04.2015 представники відповідача, який у відповідності до ч. 1 ст. 64 ГПК України належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 02.02.2015 та 12.03.2015 не виконав, письмового відзиву на позовну заяву не надав.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору .

Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, належно повідомленого про дату, час та місце судового засідання.

Крім того, у зв'язку з неподанням відповідачем на вимогу суду відзиву на позов, суд на підставі ст.75 ГПК України вважає за можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

У судовому засіданні 23.01.2014 року господарським судом на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представника позивача, дослідивши та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд встановив:

30.06.2012 Товариством з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика» (позивач у справі) поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Цеминит» (відповідач у справі) отримано продукцію на загальну суму 88 642,40 грн.

Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткової накладної, довіреності на отримання продукції від ТОВ «Понінківська картонно-паперова фабрика», транспортної накладної (оригінали оглянуті в судовому засіданні), підписаних уповноваженими особами позивача та відповідача, підписи яких засвідчені печатками товариств:

- видаткова накладна №45 від 30 червня 2012;

- довіреність №222 від 12 червня 2012;

- транспортна накладна б/н від 30 червня 2012.

Однак, в порушення умов усної домовленості, відповідач свої зобов'язання щодо оплати за отриману продукцію не виконав.

У зв'язку з існуванням заборгованості у Товариства з обмеженою відповідальністю «Цеминит» з оплати поставленої продукції, позивач надіслав відповідачу претензію №1/312 від 16.09.2014 з вимогою погасити заборгованість у сумі 88 642,40 грн. у семиденний строк з моменту отримання претензії.

Як вбачається з матеріалів справи, дана претензія була направлена на юридичну адресу відповідача та 10.10.2014 отримана уповноваженим представником, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія повідомлення про вручення поштового відправлення.

Однак, відповіді на зазначену вимогу від Товариства з обмеженою відповідальністю «Цеминит» не надійшло, зобов'язання щодо повної оплати отриманої продукції на суму 88 642,40 грн. у строк та в порядку визначеному законодавством відповідачем не виконано.

Жодних документів (ні копій платіжних доручень, ні банківських виписок), які б свідчили про здійснення повної оплати отриманого товару відповідачем не надано.

Відтак, господарським судом встановлено, що на момент розгляду спору у суді заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар становить 88 642,40 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 640 цього Кодексу встановлено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції (частина 2 ст. 642 ЦК України).

В силу частини 1 ст. 644 Цивільного кодексу України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України визначено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами був укладений правочин, що за своєю правовою природою має ознаки договору поставки, укладеного в усній формі.

В силу вимог ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 ЦК України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З аналізу вказаної статті вбачається, що цивільно-правові зобов'язання можуть бути і без визначеного строку виконання, або цей строк визначається моментом пред'явлення вимоги. В такому випадку кредитор має право вимагати виконання зобов'язання, а боржник відповідно виконати зобов'язання в будь-який час. Загальним правилом виконання такого зобов'язання є правило, що боржник має виконати свій обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення кредитором вимоги. Тобто пред'явлення кредитором вимоги є тільки початком строку виконання, і виконання боржником обов'язку в будь-який день семиденного строку буде вважатися належним виконанням, оскільки боржник буде вважатися таким, що порушив умову про строк виконання, а кредитор відповідно отримує право звертатися за захистом свого порушеного права до суду тільки на восьмий день після пред'явлення вимоги. Відлік семиденного строку починається з наступного дня після пред'явлення кредитором вимоги за загальним правилом обчислення строків (ст. 253 ЦК).

Виходячи з викладеного, господарський суд дійшов висновку, що моментом пред'явлення вимоги до відповідача є дата отримання письмової вимоги, а саме вимоги №1/132 від 16.09.2014 на оплату суми заборгованості за поставлений товар на суму 88 642,40 грн., а отже з урахуванням приписів ст. 253, 530 Цивільного кодексу України, семиденний термін оплати для відповідача наступив у період з 11.10.2014 по 17.10.2014 (з моменту отримання претензії 10.10.2014), а з 18.10.2014 почалося прострочення виконання грошового зобов'язання на суму 88 642,40 грн.

Вказаної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України, про що викладено в постанові від 18.01.2011 у справі № 15/92.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконав зобов'язання щодо оплати у встановлений цивільним законодавством термін.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки відповідач не скористався правом участі у судовому засіданні, не подав відзив на позов та докази, що підтверджують виконання ним своїх зобов'язань щодо оплати товару, оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, виходячи з вищевикладених обставин справи, господарський суд вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 88 642,40 грн. є обґрунтованою, доведеною позивачем належними та допустимими доказами, і такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 4 343,48 грн.

Стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки, відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, то відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних, нарахованих на суму боргу за поставлений товар згідно договору, є правомірною.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», господарський суд встановив, що він є арифметично вірним та складає 4 343,48 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 692,14 грн. 3% річних

Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно п. 5 ст. 694 ЦК України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Так, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд, здійснивши власний розрахунок за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.» встановив, що розрахунок позивача є арифметично вірним.

Таким чином, позовна вимога про стягнення 3% річних підлягає задоволенню повністю у розмірі заявленому позивачем, а саме 692,14 грн.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 88 642,40 грн. основного боргу, 4 343,48 грн. інфляційних витрат та 692,14 грн. 3% річних. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Цеминит» (09600, Київська область, Рокитнянський район, смт. Рокитне, вул. Ентузіастів, 8, ідентифікаційний код: 37223085) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика» (43018, Волинська область, м. Луцьк, вул. Потебні, будинок 71, ідентифікаційний код 37993343) 88 642 (вісімдесят вісім тисяч шістсот сорок дві) грн. 40 коп. суму основного боргу, 4 343 (чотири тисячі триста сорок три) грн. 48 коп. інфляційних витрат, 692 (шістсот дев'яносто дві) грн. 14 коп. 3% річних, 1 873 (одну тисячу вісімсот сімдесят три) грн. 56 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 22.04.2015

Суддя В.М. Антонова