Постанова

від 21.04.2015 по справі 910/25054/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2015 р. Справа№ 910/25054/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коршун Н.М.

суддів: Алданової С.О.

Дикунської С.Я.

за участю представників сторін:

Від позивача: представник Моценко О.В. - за довіреністю.

Від відповідача: представник Жуков Д.О. - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранзит",

на рішення Господарського суду м. Києва від 26.01.2015 року

у справі №910/25054/14 ( суддя Мельник В.І. )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранзит"

до Приватного підприємства "СКБ-1"

про стягнення 109 700,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Автотранзит" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Приватного підприємства "СКБ-1" про стягнення 109 700,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором-доручення (заявка) № 52/д від 25.03.2014 року щодо оплати за доставлений вантаж.

26.01.2015 року відповідач подав до Господарського суду м. Києва письмові пояснення щодо застосування строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.01.2015 року по даній справі у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Мотивуючи рішення, Господарський суд м. Києва послався на те, що позивачем пропущено строк позовної давності.

09.02.2015 року Господарським судом м. Києва винесено додаткове рішення у даній справі, в якому суд першої інстанції вирішив задовольнити заяву відповідача про розподіл адвокатських витрат, шляхом їх покладення на позивача.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги на рішення Господарського суду м. Києва від 26.01.2015 року апелянт, крім підстав зазначених у позовній заяві, не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо порушення позивачем строку позовної давності.

Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти її вимог заперечує та просить суд залишити її без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.03.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євростар Лоджистик" (виконавець) та Приватним підприємством "СКБ-1" (експедитор-1) укладено договір № 304 про надання транспортно-експедиційних послуг, предметом якого є взаємовідносини сторін, що виникають при плануванні, організації та виконання перевезень автомобільним транспортом по міським, приміським, міжміським та міжнародним маршрутам вантажів, наданих для перевезення транспортом експедитора-1.

Відповідно до п. 3.3 вказаного договору виконавець зобов'язаний своєчасно здійснювати оплату за перевезення вантажу.

Пунктами 4.5 та 4.6. вказаного договору встановлено, що оплата за надані послуги відповідно до даного договору проводиться шляхом перечислення грошових коштів на розрахунковий рахунок експедитора-1, відповідно виставленого рахунку. Порядок та строк оплати обумовлюється в заявці на перевезення вантажу, що направляється експедитору-1 перед відповідним перевезенням (групою однотипних перевезень).

Встановлено, що 25.03.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОТРАНЗИТ" (перевізник) та Приватним підприємством "СКБ-1" (експедитор) було укладено договір-доручення (заявка) № 52/д від 25.03.2014 року на перевезення вантажів, на виконання якого Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОТРАНЗИТ" було надано транспортні послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом за встановленими маршрутами на загальну суму 109 200,00 грн., що підтверджується даними CMR (транспортних накладних) № 6845-1/4, № 6845-1/7, № 6845-1/8.

Відповідно до п. 1.18 зазначеного договору-доручення оплата послуг мала бути здійснена протягом 30 днів з моменту належної доставки вантажу у місце призначення.

Як передбачено ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 526 ЦК України.

В силу ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст. ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену оплату.

Як зазначено у позовній заяві, відповідач 109 200,00 грн. за перевезення вантажів не сплатив, крім того, з вини відповідача стався понаднормовий простій автомобіля, внаслідок чого безпосередній перевізник, нарахував позивачу штраф у розмірі 500,00 грн.

За таких обставин, позивач просив суд стягнути з відповідача 109 700,00 грн. за надані транспортні послуги.

З оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, мотивуючи відмову у позові, послався на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки за умовами ч. 5. ст. 315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у позові з підстав пропущення позивачем строку позовної давності, враховуючи наступне.

Як встановлено вище, п. 1.18 договору-доручення передбачено, що оплата послуг здійснюється протягом 30 днів з моменту належної доставки вантажу у місце призначення, якщо інше не встановлено домовленістю сторін.

Іншими умовами договору-доручення, зокрема, п. 3 сторони передбачили, що оплата послуг перевізника здійснюється за рахунок коштів замовника.

Пунктом 9 договору-доручення встановлено, що у разі, якщо до моменту доставки вантажу у місце призначення від замовника не надійде експедитору оплата за надані послуги у зв'язку із доставкою вказаного вантажу, строк, визначений у п. 1.18 цього договору-заявки, розраховується з моменту одержання експедитором від замовника відповідних коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач наявність боргу не оспорює, однак зазначає, що виконання відповідачем грошового зобов'язання залежить від сплати замовником відповідачу коштів за перевезення вантажу.

З наданою відповідачем Бухгалтерської довідки від 11.12.2014 року за підписом бухгалтера та директора вбачається, що станом на 11.12.2014 року грошові кошти від Товариства з обмеженою відповідальністю "Євростар Лоджистик" в межах виконання умов договору № 304 від 25.03.2014 року на банківський рахунок Приватного підприємства "СКБ-1" не надходило (а.с. 90).

Отже, враховуючи умови п. 1.18, п. 3 та п. 9 договору-доручення та приймаючи до уваги те, що замовником перевезення (Товариством з обмеженою відповідальністю "Євростар Лоджистик") не здійснено оплати відповідачу, після чого останній мав сплатити позивачу, судова колегія приходить до висновку про те, що у відповідача не настав строк виконання зобов'язання щодо оплати коштів за здійснене позивачем перевезення.

Враховуючи те, що у відповідача не настав строк виконання зобов'язання щодо оплати коштів за здійснене позивачем перевезення, судова колегія дійшла до висновку про відмову у позові по суті спору.

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 року за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Суд першої інстанції, не дійшовши до висновку про порушення відповідачем прав позивача у правовідносинах, що виникли між ними та про наявність підстав для задоволення позову, помилково застосував позовну давність та відмовив у позові з підстав пропуску строку позовної давності.

Враховуючи встановлене вище, судова колегія приходить до висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення з відповідача 109 700,00 грн., однак, з інших підстав, а саме з огляду на те, що у відповідача не настав строк виконання зобов'язання щодо оплати коштів за здійснене позивачем перевезення.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апелянтом належними та допустимими доказами не спростовані встановлені вище обставини.

Враховуючи зазначене вище, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранзит" на рішення Господарського суду м. Києва від 26.01.2015 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 26.01.2015 року у справі № 910/25054/14 - без змін.

3. Матеріали справи № 910/25054/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Н.М. Коршун

Судді С.О. Алданова

С.Я. Дикунська