Рішення

від 23.04.2015 по справі 697/2983/14-ц

КАНІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 697/2983/14-ц

№ пров. 2/697/113/2015

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2015 року Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі :

головуючого судді Хорошун О.В.

за участю секретаря Десятник О.А.

позивача ОСОБА_1 та представника відповідачів ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Канів, Черкаської області справу за позовом ОСОБА_1 до філії «Канівський райавтодор», Дочірнього підприємства «Черкаський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, індексації заробітної плати,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Канівського міськрайонного суду із позовом до філії «Канівський райавтодор» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, індексації заробітної плати.

Свій позов мотивує тим, що 03.08.1993 року була прийнята на роботу в Канівский райДУ економістом (наказ № 20 від 03.08.1993 року). 06.10.2014 року вона звільнилася з роботи за згодою сторін п.1. ст.36 КЗпП України, (наказ № 27-к від 06.10.2014 року). ОСОБА_3 «Канівський райавтодор» нараховувалась та частково виплачувалась заробітна плата. На час звільнення їй не була виплачена заробітна плата за серпень 2014 року в розмірі 1950,39 грн., за вересень 2014 року в розмірі 2601,44 грн., та розрахункові кошти в які входить зарплата за 1 робочий день і компенсація відпускних за невикористані відпустки в розмірі 9165,87грн. загальна сума заборгованості склала 13717,70 грн. (тринадцять тисяч сімсот сімнадцять грн. 70 коп.) З часу звільнення до 18 листопада 2014 року їй було перераховано на банківську картку двома платежами 400 грн. та 730 грн. Коли вона попросила надати їй документи, для звернення в суд про виплату коштів, в усній формі їй було відмовлено, тому позивач звернулась письмово. При поданні нею заяви про видачу довідок про заборговану, але не виплачену зарплату, довідки про середню заробітну плату, та наказів про прийом та звільнення 21 листопада 2014 року, їй в той же день була перехована зарплата в розмірі 12557,70 грн. Вважає дії філії «Канівський райавтодор» незаконними, оскільки у відповідності з ч. 1 ст. 116 КЗпП України виплата всіх сум, що належить працівнику від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У відповідності до ч. 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Станом на 28 листопада 2014 року сума боргу з урахуванням індексу інфляції становить 407,73 грн. розрахунок індексу інфляції виконано у відповідності до рекомендацій Верховного суду України (лист № 62-97р. від 03.04.97). 09.12.2014 року позивачу була виплачена зарплата в розмірі 30 грн., хоч надана довідка про відсутність заборгованості по заробітній платі, станом на 27.11.2014 року. Згідно зч. 1 ст. 117 КЗпП України повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Затримка заробітної плати має місце за період з 06 жовтня 2014 року по 09 грудня 2014 року, тобто 45 робочих днів. Згідно довідки середньоденна заробітна плата становить 157,49 грн., а тому розмір за затримку розрахунку буде рівний: 157,49 грн. (середньоденний заробіток) х 45 (дні затримки) = 7087,05 грн.

Просить суд винести рішення за яким стягнути з філії «Канівський райавтодор» ДП «Черкаський облавтодор» на її користь індекс інфляції в розмірі 377,73 грн. та компенсацію за затримку у розрахунках 7087,05 грн., а всього 7464,78 грн.

В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги, викладені у уточненій позовній заяві посилаючись на обставини викладені в ній та просить задовольнити її позов в повному обсязі.

Представник відповідачів філії «Канівський райавтодор» ОСОБА_2, який є і представником співвідповідача Дочірнього підприємства «Черкаський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна Акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» згідно довіреності від 31.12.2014р. №1837/10 (а.с.42) позовні вимоги не визнав та вважає, що позивачу виплачено належні кошти при звільнені. Просить врахувати письмові заперечення надані суду та відмовити в задоволенні позову.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1В.(а.с.7-12) 27.06.2002 року згідно наказу № 1-к від 27.06.2002р. вона була прийнята головним інженером в порядку переведення із Канівського райавтодору у ОСОБА_3 «Канівський райавтодор» ДП «Черкаський облавтодор»та 06.10.2014р. звільнена з роботи за згодою сторін згідно п.1 ст. 36 КЗпП України. (а.с. 12).

Згідно ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього закону.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно довідки про доходи від 27.11.2014р. (а.с.14) ОСОБА_1 було нараховано, яка підлягала до видачі заробітна плата за вересень 2014р. в розмірі - 2601,44грн., жовтень 2014 р.- 9165,87 грн., а всього 11767,31 грн.

З довідки від 27.11.2014р. вбачається, що станом на 27.11.2014р. заборгованість перед ОСОБА_1 по заробітній платі відсутня.

З виписки по картковому рахунку позивача вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 надійшла на її рахунок 21.11.2014р. (а.с.18) в сумі 12557,70 грн.

Судом встановлено, що відповідач не провів 06.10.2014 року, тобто в день звільнення позивача, виплату всіх сум, що належать їй від підприємства, але на даний час розрахунок із позивачем проведено.

Факт не проведення в день звільнення з ОСОБА_1 розрахунків по заробітній платі підприємством визнано в судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_3 «Канівський райавтодор», а тому додатковому доказуванню в силу положень ст.61 ЦПК України не підлягають.

Згідно ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ст. 24 Закону України «Про оплату праці» своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством, відповідно до ст. 25 Закону України «Про оплату праці».

Крім того, Конституцією України, зокрема ст.ст. 43, 124, кожному громадянинові гарантується право на одержання винагороди за працю та гарантується обов'язковість рішень судів.

Суд звертає увагу на те, що положення ст. 116 КЗпП України регламентують обов'язковість проведення при звільненні із працівником усіх виплат, що йому належать, а не лише сум, які відносяться до заробітної плати.

Згідно зі ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у ч. 1 ст. 94 КЗпП України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до ч. 3 ст. 94 КЗпП України питання державного та договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов'язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим ст. 12 Закону України «Про оплату праці», зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у ст. 94 КЗпП України і ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на Рішенні Конституційного Суду України № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Рішенням Конституційного Суду Українивід 22.02.2012 року № 4-рп/2012 дано офіційне тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього Кодексу.

Конституційний Суд України визначив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237 1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Отже, невиплата відповідачем належних позивачу при звільненні всіх сум, є триваючим правопорушенням.

Згідно ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Оскільки відповідачем не було вчасно проведено із позивачем розрахунок, враховуючи вину в цьому роботодавця, відповідно суд визначає розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні на час ухвалення рішення, приймаючи до уваги при цьому п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» та правову позицію, викладену в Постанові Верховного Суду України № 6-64цс13 від 03.07.2013 року, яка є обов'язковою.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, в даному випадку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які повинні оплачуватися за середньою заробітною платою.

Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Отже, як встановлено судом, виплата належних ОСОБА_1 сум при звільненні мала бути проведена 06.10.2014 року.

Середньоденна заробітна плата складає: 2233,50 грн. (серпень 2014 року ) + 286,36 грн. (вереснь 2014 року) : 16 робочих днів за два місяці (14 робочих днів у серпні 2014 року та 2 робочих дні у вересні 2014 року) = 157,49 гривень.

Період невиплати належної заробітної плати з 06.10.2014 року по 20.11.2014 року (день перерахування коштів на картковий рахунок позивача): жовтень 2014 року - 19 робочих дні, листопад 2014 року - 14 робочих днів, разом: 33 робочих дні.

Загальний розмір середнього заробітку за час затримки з 06.10.2014 року по 20.11.2014 року (включно) складає: 157,49 грн. х 33 робочих дні = 5197,17 гривень.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Враховуючи вище викладене суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період роботи з 06.10.2014року по 20.11.2014 року (включно) в сумі 5197,17 гривень.

Відповідно до ч. 5 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про оплату праці» у період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про Порядок індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМ України №1078 від 17.07.2003 року.

Так, згідно ст. 4 вказаного Закону та п.1-1 Порядку індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Таким чином підставою для індексації грошових доходів (зарплати) є встановлення індексу інфляції на рівні 101 і більше відсотка у відповідному місяці.

Судом встановлено, що заробітна плата позивачу була затримана виплатою за вересень 2014р. в розмірі 2601,44 грн. та за жовтень 2014р. в розмірі 9165,87 грн., виплата коштів проведено 20.11.2014р.

Індекс інфляції за жовтень 2014р. становив 102,4, а за жовтень 2014р. 101,9.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення індексації заробітної плати в зв'язку затримкою її виплати та відповідно становить 2601,44 грн. х 102,4/100= 62,43 грн., та 9165,87 грн.х101,9/100= 174,15 грн., а всього 236,58грн.

Суд піддає критичній оцінці доводи представника відповідача в частині пропущення строку позовної давності позивачем при зверненні до суду, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, позов до суду надійшов 01.12.2014р., а затримка заробітної плати була вчинена з 06.10.2014р., а тому підстав для застосування строку позовної давності суд не вбачає.

Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору.

Отже, враховуючи положення ч. 3 ст. 88 ЦПК України, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 243, 60 гривень.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст.ст. 2, 21, 24, 25 Закону України «Про оплату праці», ст.ст 47, 116, ч. 1 ст. 117, ст. 233 КЗпП України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, Законом України «Про судовий зібр», ст.ст. 3, 4, 10, 11, 57-60, ч. 3 ст. 88, ст.ст. 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

ОСОБА_4 Василівни до філії «Канівський райавтодор», Дочірнього підприємства «Черкаський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, індексації заробітної плати - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 «Канівський райавтодор» Дочірнього підприємства «Черкаський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (місцезнаходження: вул..Леніна, 170 м.Канів, код ЄДРПОУ 26156366) на користь ОСОБА_1, (ідентифікаційний № НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки виплат, належних звільненому працівнику в розмірі 5197,17 грн. (П'ять тисяч сто дев'яносто сім гривень 17 коп.) та індексацію заробітної плати в сумі 236,58 грн. (Двісті тридцять шість гривень 58 коп.), а всього 5433,75 грн. (п'ять тисяч чотириста тридцять три гривні 75 коп.)

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 «Канівський райавтодор» Дочірнього підприємства «Черкаський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (місцезнаходження: вул..Леніна, 170 м.Канів, код ЄДРПОУ 26156366) в дохід держави судовий збір в сумі 243, 60 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий О . В . Хорошун