Рішення

від 21.04.2015 по справі 910/4852/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2015Справа № 910/4852/15-г

За позовом Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Одеса»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ МЕДІА»

про стягнення 4 747, 64 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Мороз А.А. за довіреністю № 01.24-06 від 12.03.2015 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Одеса» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ МЕДІА» (далі - відповідач) про стягнення 4 747, 64 грн., в тому числі 4 031, 25 грн. основного боргу, 595, 12 грн. пені та 121, 27 грн. 3 % річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між ТОВ «Міжнародний аеропорт Одеса» та відповідачем договору останньому були надані послуги по розміщенню рекламного носія, при цьому, відповідач також взяв на себе зобов'язання оплачувати спожиту електроенергію при його використанні, якою його забезпечував позивач. Не зважаючи на підписання між сторонами відповідних актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) за лютий - червень, серпень, листопад 2012 року, відповідно до тверджень позивача, відповідач спожиту електроенергію так і не оплатив, у зв'язку з чим позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів з даним позовом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.03.2015 р. порушено провадження у справі № 910/4852/15-г, розгляд справи призначено на 24.03.2015 р.

23.03.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та клопотання розглядати справу без участі його представника.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2015 р., у зв'язку з неявкою представників сторін, розгляд справи було відкладено на 21.04.2015 р.

Представник відповідача в судове засідання 21.04.2015 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 21.04.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2012 р. між ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» (аеропорт) та відповідачем (рекламорозповсюджувач) було укладено Договір на розміщення реклами № 1/4-2012 (далі - Договір), за умовами п. 1.1. якого аеропорт надає рекламорозповсюджувачу місце на фасаді будівлі аеровокзалу (65054, м. Одеса-54, Аеропорт) для розміщення рекламного носія розміром 28 м х 5, 3 м, а рекламорозповсюджувач своєчасно вносить оплату за розміщення такого рекламного носія на користь аеропорту відповідно до умов даного договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору, рекламний носій являє собою сюжет автомобіля «Hyundai». Ескіз рекламного носія узгоджено сторонами та наведений в Додатку № 1 до даного договору.

Ціну Договору та порядок розрахунків за ним сторони Договору погодили в розділі третьому Договору, відповідно до якого: ціна розміщення 1 кв.м. площі рекламоносія складає 105,00 грн. в місяць, без врахування ПДВ (п. 3.1.); вартість розміщення рекламоносія площею 148,4 кв.м. складає 15 582,00 грн. на місяць, без врахування ПДВ (п. 3.2.); оплата за даним договором в розмірі, визначеному п. 3.2. договору, здійснюється щомісячно шляхом перерахунку рекламорозповсюджувачем грошових коштів на розрахунковий рахунок аеропорту в строк не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, на підставі виставлених аеропортом рахунків (п. 3.3.); плата за використану електроенергію здійснюється щомісячно згідно Додатку № 2 до даного договору, шляхом перерахування рекламорозповсюджувачем грошових коштів на розрахунковий рахунок аеропорту в строк не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, на підставі виставлених аеропортом рахунків (п. 3.4.).

Згідно з п. 7.1. Договору було визначено, що він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.01.2013 р.

Як зазначає позивач, між ним (підприємство), ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» (аеропорт) та відповідачем (рекламорозповсюджувач) було також укладено Додаток № 2 до Договору «Тимчасова експлуатаційна угода про компенсацію за використання електроенергії», відповідно до умов якого позивач мав забезпечувати технічну можливість передачі електричної енергії та надавати послуги з споживання електричної енергії відповідачу для забезпечення потреб рекламного носія з дозволеною потужністю 1,8 кВт напругою 220 В за ІІІ-ю категорією надійності електропостачання електроспоживачів, що розташований на фасаді будівлі аеровокзалу, а відповідач компенсувати витрати позивача за послуги з використання електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами Угоди.

В силу вимог п.п. 2.3.3 вищевказаного Додатку було визначено, що відповідач зобов'язується оплачувати позивачу вартість за отриманні послуги згідно умовами розділу 7 даного Додатку.

У свою чергу, пунктом 7.10. Додатку було передбачено, що відповідач зобов'язаний щомісячно отримати в бухгалтерії Підприємства рахунок за отримані послуги в минулому місяці для розрахунку. Тривалість періоду для здійснення розрахунків зазначається на платіжному повідомленні і не має перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунка, при самостійному оплачуванні і 10 операційних днів з дня отримання рахунка при здійснюванні розрахунків через структурні підрозділи, які розташовані в іншому місті, але в будь-якому разі відповідач був зобов'язаний щомісячно сплачувати вартість за отримані послуги згідно виставленим рахункам до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів господарської діяльності.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що з моменту укладання Договору він добросовісно виконував його умови, забезпечував технічну можливість передачі електричної енергії та надавав послуги зі споживання електричної енергії відповідачу для забезпечення потреб рекламного носія, що розташований на фасаді будівлі аеровокзалу.

При цьому, позивач зазначає, що Додаток № 2 до Договору «Тимчасова експлуатаційна угода про компенсацію за використання електроенергії», підписаний з боку відповідача, так йому переданий і не був, хоча відповідач споживав електричну енергію під час дії Договору та приймав надані послуги згідно з підписаними сторонами актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг).

Оцінюючи вказані обставини, суд бере до уваги те, що зі змісту п. 3.4. Договору випливає обов'язок відповідача оплачувати електроенергію, спожиту при користуванні послугами розміщення рекламоносія, згідно з умовами Додатку № 2.

Не зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутній екземпляр Додатку № 2, який би крім позивача та ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» був також підписаний зі сторони відповідача, за обставин підтвердження приймання відповідних послуг, суд дійшов висновку, що відповідач прийняв його умови в частині обов'язку здійснювати розрахунки з позивачем, а відповідно спожита електрична енергія має бути оплачена.

Так, відповідач підтвердив факт отримання від позивача послуг за використану електроенергію, підписавши Акт № ОУа-002160 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 29.02.2012 р. за лютий 2012 р. на суму 770, 30 грн., Акт № ОУа-003965 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.03.2012 р. за березень 2012 р. на суму 578, 38 грн., Акт № ОУа-005097 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.04.2012 р. за квітень 2012 р. на суму 483, 94 грн., Акт № ОУа-006032 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.05.2012 р. за травень 2012 р. на суму 401, 96 грн., Акт № ОУа-007037 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.06.2012 р. за червень 2012 р. на суму 425, 92 грн., Акт № ОУа-008184 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.08.2012 р. за серпень 2012 р. на суму 658, 06 грн., Акт № ОУа-009099 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.11.2012 р. за листопад 2012 р. на суму 712, 69 грн., всього на суму 4 031, 25 грн.

З метою оплати вказаних послуг позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури № СФ-0000514 від 29.02.2012 р., № СФ-0000799 від 31.03.2012 р., № СФ-0001146 від 30.04.2012 р., № СФ-0001389 від 31.05.2012 р., № СФ-0001568 від 30.06.2012 р., № СФ-0001829 від 31.08.2012 р., № СФ-0002157 від 30.11.2012 р.

Оскільки відповідач вказані рахунки не оплатив, позивач вирішив з метою захисту своїх прав та законних інтересів звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса» та відповідачем Договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 3.4. Договору було визначено, що плата за використану електроенергію здійснюється щомісячно згідно Додатку № 2 до даного договору, шляхом перерахування рекламорозповсюджувачем грошових коштів на розрахунковий рахунок аеропорту в строк не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, на підставі виставлених аеропортом рахунків.

Пунктом 7.10. Додатку № 2 до Договору було передбачено, що відповідач зобов'язаний щомісячно отримати в бухгалтерії Підприємства рахунок за отримані послуги в минулому місяці для розрахунку. Тривалість періоду для здійснення розрахунків зазначається на платіжному повідомленні і не має перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунка, при самостійному оплачуванні і 10 операційних днів з дня отримання рахунка при здійснюванні розрахунків через структурні підрозділи, які розташовані в іншому місті, але в будь-якому разі відповідач був зобов'язаний щомісячно сплачувати вартість за отримані послуги згідно виставленим рахункам до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів господарської діяльності.

Як зазначалось вище, суду не представлено підписаного зі сторони відповідача екземпляру Додатку № 2 до Договору, а наявний в матеріалах справи примірник містить підписи лише представників позивача та ТОВ «Міжнародний аеропорт «Одеса».

Водночас, відповідач проти факту укладення вказаного Додатку не заперечив, а фактичні обставини справи свідчать про вчинення конклюдених дій, спрямованих на виконання умов такого Додатку до Договору, які підтверджують прийняття відповідачем на себе зобов'язань з оплати наданих йому послуг на відповідних умовах.

Таким чином, не надання відповідачем позивачу та суду примірника підписаного між сторонами Додатку № 2, як і не надання заперечень проти факту його укладення, не може за висновками суду у даному випадку слугувати підставою для звільнення відповідача від обов'язку оплатити вартість наданих послуг з забезпечення рекламоносія електричною енергією, які були прийняті відповідачем без зауважень та про що підписані вищевказані акти.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги, однак в обумовлені строки не сплатив їх вартості, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 595, 12 грн. пені та 121, 27 грн. 3 % річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нараховуючи пеню відповідачу за порушення ним зобов'язань з оплати послуг щодо забезпечення відповідного рекламоносія електричною енергією, позивач посилається на приписи п. 4.2. Договору.

Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів п. 4.2. Договору було передбачено можливість нарахування пені за прострочку оплати за розміщення рекламоносія, а не порушення строків оплати спожитої електричної енергії.

У свою чергу застосувати до спірних правовідносин умови п. 4.2.1. Додатку № 2 до Договору, суд на вбачає за можливе, оскільки, як зазначалось вище, підписаного з боку відповідача примірника такого Додатку суду не представлено, а фактичні дії відповідача свідчать лише про схвалення та прийняття умов Договору та Додатку № 2 в частині взяття на себе зобов'язань з оплати послуг позивача щодо забезпечення відповідного рекламоносія електричною енергією.

Відповідно ж до ч. 2 ст. 547 ЦК України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним, а тому враховуючи зазначене, вимоги позивача про стягнення пені задоволенню не підлягають.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу 3 % річних, розрахунок яких є невірним та завищеним.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом здійснено перерахунок 3 % річних та встановлено, що їх розмір має становити 120, 94 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості наданих йому послуг із забезпечення відповідного рекламоносія електричною енергією, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

У свою чергу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ МЕДІА» (03124, місто Київ, вулиця Миколи Василенка, будинок 7, офіс 5; код ЄДРПОУ 33492787) на користь Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Одеса» (65054, Одеська область, місто Одеса, Аеропорт ЦА; код ЄДРПОУ 30441902) 4 031 (чотири тисячі тридцять одну) грн. 25 коп. основного боргу, 120 (сто двадцять) грн. 94 коп. 3 % річних та 1 597 (одну тисячу п'ятсот дев'яносто сім) грн. 86 коп. витрат на оплату судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.04.2015 р.

Суддя В.С. Ломака