Рішення

від 22.04.2015 по справі 910/6187/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2015Справа № 910/6187/15-г

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»

до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-поліс»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Новіков Ігор Вікторович

про стягнення 18 353, 49 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Пахолок Т.П. за довіреністю № 0114-210 від 29.12.2014 р.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-поліс» (далі - відповідач) про стягнення 18 353, 49 грн. Також, позивач просив суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 04.07.2013 р. між ним та ТОВ «Біофармацевтична компанія «Біотоп» (страхувальник та вигодонабувач) було укладено Договір № 28-5000-00248 добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті щодо автомобіля «Skoda Fabia Ambiente», реєстраційний номер АІ4396ЕА. 31.03.2014 р. по вулиці Набержне шосе, 34 в місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Daewоo», реєстраційний номер АА4132ВЕ, під керуванням водія Новікова І.В., та автомобіля «Skoda Fabia Ambiente», реєстраційний номер АІ4396ЕА, під керуванням водія Євтушка І.В. Водій автомобіля «Daewоo», реєстраційний номер АА4132ВЕ, Новіков І.В. постановою Печерського районного суду м. Києва від 17.04.2014 р. у справі № 757/8361/14-п був визнаний винним в порушенні ПДР України, в зв'язку з чим, позивач на виконання умов Договору добровільного страхування виплатив 19 353, 49 грн. страхового відшкодування на підставі платіжних доручень № 11120 від 30.04.2014 р. та № 12268 від 20.05.2014 р. Враховуючи те, що цивільна відповідальність водія транспортного засобу «Daewоo», реєстраційний номер АА4132ВЕ, була застрахована відповідачем за полісом № АС/9916910, позивач вирішив звернутись до відповідача з даним позовом про виплату страхового відшкодування.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.03.2015 р. порушено провадження у справі № 910/6187/15-г, в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Новікова Ігоря Вікторовича, розгляд справи призначено на 31.03.2015 р.

31.03.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 31.03.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 31.03.2015 р. проти позову заперечив, заявив клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник третьої особи в судове засідання 31.03.2015 р. не з'явився, проте подав 31.03.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва письмові пояснення по суті спору, в яких зазначив, що на момент дорожньо-транспортної пригоди його цивільно-правова відповідальність була застрахована у ПАТ СК «Інтер-поліс» згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/9916910.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.03.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 22.04.2015 р.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 22.04.2015 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 22.04.2015 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

У судовому засіданні 22.04.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.07.2013 р. між позивачем (страховик) та ТОВ «Біофармацевтична компанія «Біотоп» (страхувальник та вигодонабувач) було укладено Договір № 28-5000-00248 добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті.

Згідно з Додатком № 1 до вказаного Договору застрахованим транспортним засобом є автомобіль «Skoda Fabia Ambiente», реєстраційний номер АІ4396ЕА, 2010 року випуску.

Пунктом 11.1. Договору передбачено, що до страхових ризиків віднесено, зокрема, ДТП, безумовна франшиза за яким відповідно до п. 11.8. Договору складає 0%.

В силу п. 11.13. Договору територією страхування є Україна.

З матеріалів справи вбачається, що 31.03.2014 р. о 07 год. 40 хв. по вулиці Набержне шосе, 34 в місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Daewоo», реєстраційний номер АА4132ВЕ, під керуванням водія Новікова І.В., через те, що останній від'їжджаючи з місця парковки на проїзну частину не надав дорогу застрахованому позивачем автомобілю «Skoda Fabia Ambiente», реєстраційний номер АІ4396ЕА, під керуванням водія Євтушка І.В., внаслідок чого скоїв зіткнення з означеним автомобілем, що призвело до пошкодження обох транспортних засобів.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 17.04.2014 р. у справі № 757/8361/14-п Новіков Ігор Вікторович був визнаний винним в порушенні ПДР України та притягнутий до адміністративної відповідальності.

Суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до Полісу № АС/9916910 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність власника автомобіля «Daewоo», реєстраційний номер АА4132ВЕ, була застрахована відповідачем на строк з 28.03.2014 р. по 27.03.2015 р. з встановленим розміром франшизи - 1 000, 00 грн. та лімітом відповідальності страховика - 50 000, 00 грн. за шкоду заподіяну майну.

Відповідно до Довідки № 9368679 про дорожньо-транспортну пригоду, автомобіль марки «Skoda Fabia Ambiente», реєстраційний номер АІ4396ЕА, внаслідок ДТП отримав механічні пошкодження бокової правої частини.

31.03.2014 р. страхувальник звернувся до позивача з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, яке просив перерахувати на рахунок СТО для здійснення ремонту.

08.04.2014 р. ТОВ «Автоцентр Права Авто на Кільцевій» було виставлено власнику автомобіля «Skoda Fabia Ambiente», реєстраційний номер АІ4396ЕА, рахунок № САСТ-348723 на оплату вартості відновлювального ремонту автомобіля на суму 19 768, 49 грн.

Згідно Калькуляції № 663 від 09.04.2014 р., складеної за допомогою системи Audateх, вартість відновлювального ремонту авто мала скласти 19 468, 49 грн.

28.04.2014 р. на замовлення позивача Суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Асистанська компанія «Українська служба допомоги» (Свідоцтво № 8068 від 08.06.2013 р.) було складено Звіт № 5104 дослідження спеціаліста-автотоварознавця, відповідно до якого було визначено, що ринкова вартість автомобіля «Skoda Fabia Ambiente», реєстраційний номер АІ4396ЕА, на момент пошкодження складає 109 366, 91 грн.

29.04.2014 р. та 14.05.2014 р. позивачем було затверджено Страхові акти № ДККА-35730 та № ДККА-35730/1, відповідно до яких вирішено здійснити виплату страхового відшкодування в сумі 14 587, 31 грн. та 4 766, 18 грн. (всього 19 353, 49 грн.) шляхом оплати рахунку № САСТ-348723 від 08.04.2014 р. ТОВ «Автоцентр Права Авто на Кільцевій».

Платіжним дорученням № 11120 від 30.04.2014 р. позивач перерахував на користь ТОВ «Автоцентр Права Авто на Кільцевій» 14 587, 31 грн. з призначенням платежу: «Страх. відшк. 28-5000-00248\00006 в04.07.13 стр. акт ДККА-35730 в 29.04.14 Біофармацевтична компанія Біотоп ТОВ ЄДРПОУ 33491830РахСАСТ-348723 08.04.14. Без ПДВ».

Крім того, 20.05.2014 р. позивач на підставі платіжного доручення № 12268 перерахував на користь ТОВ «Автоцентр Права Авто на Кільцевій» 4 766, 18 грн. з призначенням платежу: «Страх. відшк. 28-5000-00248\00006 в04.07.13 стр. акт ДККА-35730/1 в 14.05.14 Біофармацевтична компанія Біотоп ТОВ ЄДРПОУ 33491830РахСАСТ-348723 08.04.14. Без ПДВ».

Згідно акту виконаних робіт № АСК-300002721 від 21.05.2014 р. вартість відновлювальних робіт застрахованого позивачем авто склала 19 353, 49 грн.

Як вказує позивач, 15.07.2014 р. він звернувся до відповідача з Заявою № 11/9214, в якій вимагав сплатити страхове відшкодування в сумі 19 353, 49 грн.

Оскільки вимоги позивача не були задоволені, він вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи Новікова І.В. встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем за полісом № АС/9916910, тому саме відповідач є особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, відновлювальний ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Згідно з ч. 1 ст. 14 та ст. 204 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як наголосив Вищий господарський суд України в постановах від 04.12.2012 р. у справі № 5011-37/5786-2012 та від 04.12.2012 р. у справі № 5011-68/7859-2012, норми Закону України «Про страхування» не містять положень, які б зобов'язували страховика визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи (дослідження), проведеної оцінювачем чи суб'єктом оціночної діяльності, та на підставі лише звіту про оцінку КТЗ. Натомість положеннями статті 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.

При визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, позивач не керувався нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» з огляду на наявність укладеного між ним та ТОВ «Біофармацевтична Компанія «Біотоп» Договору, у відповідності до умов якого позивачем і було здійснено визначення розміру збитку застрахованого автомобіля та страхового відшкодування.

Разом з цим, позивач і не повинен був керуватися положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів», оскільки цей закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Натомість відносини позивача і його страхувальника, що склались на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, є добровільним страхуванням, яке відповідно до ст. 6 Закону здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Зазначена правова позиція також відображена в постанові Вищого господарського суду України від 07.08.2014 р. у справі № 910/14328/13, в якій наголошується на тому, що Закон України «Про страхування» не містить положень, які б покладали на страховика за договором добровільного страхування обов'язок здійснювати проведення суб'єктами оціночної діяльності оцінки заподіяної шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, та які б ставили необхідність відшкодування шкоди у залежність від проведення такої оцінки, а згідно ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Разом з цим, частина друга статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки, на страховика, який уклав договір добровільного страхування, також не покладає.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі страхових актів та розрахунків страхового відшкодування, виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатив суму страхового відшкодування в сумі 19 353, 49 грн. що підтверджується платіжними дорученнями № 11120 від 30.04.2014 р. та № 12268 від 30.05.2014 р.

Як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011 р. у справі № 42/92, від 07.08.2012 р. у справі № 2/22, від 01.03.2011 р. у справі № 47/372) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

У постанові від 15.04.2015 р. у справі № 910/7163/14 Верховний Суд України також погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Таким чином, на підставі встановлених судом обставин, слід дійти висновку, що до позивача дійсно перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові № 910/177/14 від 25.02.2015 р.

Вищий господарський суд України у постанові від 28.02.2012 р. у справі № 7/088-11 наголосив, що чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної вимоги до відповідача.

Зокрема, приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

При цьому, слід також враховувати правову позицію Верховного Суду України в постанові від 04.11.2014 р. № 3-165гс14, за змістом якої позивач у справі отримав право вимоги після виплати потерпілій особі страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, а може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, відповідно до наведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

За таких обставин з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати даний позов до суду.

Вказана правова позиція наведена Верховним Судом України в постанові від 07.08.2012 р. № 3-31гс12 у справі № 12/207, яка прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, і відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Також, правова позиція відносно того, що саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати позов до суду, викладена в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 р. № 3-20гс12 у справі № 58/168.

При цьому, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 12.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до наявного в матеріалах справи Полісу № АС/9916910, розмір франшизи становить 1 000, 00 грн., у зв'язку з чим відповідач мав відшкодувати позивачу 18 353, 49 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати спірної суми боргу у розмірі 18 353, 49 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Інтер-поліс» (01033, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 69; код ЄДРПОУ 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, місто Київ, вулиця Федорова Івана, будинок 32 літ. А; код ЄДРПОУ 30859524) суму страхового відшкодування у розмірі 18 353 (вісімнадцять тисяч триста п'ятдесят три) грн. 49 коп. та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.04.2015 р.

Суддя В.С. Ломака