Рішення

від 21.04.2015 по справі 910/4011/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2015Справа №910/4011/15-г

За позовом Приватного акціонерного товариства «Виробниче підприємство «Техмаш»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «К ЕНД К»

про стягнення 6 029,58 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

від позивача: Файчак Н.В. представник за довіреністю № б/н від 12.01.15.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Виробниче підприємство «Техмаш» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «К ЕНД К» (далі - відповідач) про стягнення 6 029,58 грн., а саме: 5 103,00 грн. - помилково перерахованих коштів, 581,74 грн. - збитків від інфляції, 344,84 грн. - штрафних санкцій за користування чужими грошовими коштами.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що оскільки між сторонами на той час не існувало та на даний час відсутні будь-які господарські відносини, помилково перераховані грошові кошти на підставі платіжного доручення № 1070 від 03.07.14. у сумі 5 103,00 грн. є безпідставно набутими, з огляду на що, на його думку, мають бути повернуті відповідачем в порядку ст. 1212 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.15. порушено провадження у справі № 910/4011/15-г та призначено її до розгляду на 02.04.15.

Представник позивача в судове засіданні 02.04.15. не з'явився, проте 25.03.15. через відділ діловодства суду подав письмові пояснення по справі, документи на виконання вимог ухвали суду та клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання 02.04.15. не з'явився, вимоги ухвали суду від 23.02.15. не виконав, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

За результатами судового засідання 02.04.15. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 21.04.15., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

В судовому засіданні 21.04.15. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 21.04.15. повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, письмового відзиву на позов, контррозрахунку ціни позову та доказів на обґрунтування своєї правової позиції в справі не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/4011/15-г.

В судовому засіданні 21.04.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.07.14. Приватним акціонерним товариством «Виробниче підприємство «Техмаш» було перераховано 5 103,00 грн. на розрахунковий рахунок № 26000013270601 Товариства з обмеженою відповідальністю «К ЕНД К» (код 36629748), відкритий в ПАТ «Альфа-Банк» у місті Києві, на підставі платіжного доручення № 1070 з призначенням платежу: «оплата по сч 52 от 03/07/14г за печ головка, в т.ч. ПДВ 850,50 грн.».

Листом № 430 від 10.07.14. позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути безпідставно отримані грошові кошти в сумі 5 103,00 грн. за платіжним дорученням № 1070 від 03.07.14.

Відповідно до гарантійного листа від 15.08.14. відповідач зобов'язався повернути позивачу грошові кошти в розмірі 5 103,00 грн. до 19.08.14. включно.

Листом № 615 від 21.10.14. (направлено відповідачу 23.10.14.) позивач звернувся до відповідача з повторною вимогою про повернення вказаних грошових коштів.

Оскільки відповідачем так і не було повернуто спірних грошових коштів, позивач вирішив звернутись за захистом свої прав та законних інтересів до суду.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність правових підстав отримання спірних грошових коштів від позивача.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що перераховані позивачем відповідачу платіжним дорученням № 1070 від 03.07.14. грошові кошти у розмірі 5 103,00 грн., за відсутності договірних відносин між сторонами та інших підстав для здійснення їх перерахунку, не можуть вважатися такими, що перебувають у відповідача на законних підставах.

Відповідно до ст. 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

В силу вимог ст. 1090 Цивільного кодексу України зміст і форма платіжного доручення та розрахункових документів, що подаються разом з ним, мають відповідати вимогам, встановленим законом і банківськими правилами. Банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами.

Приписами ст. 1091 Цивільного кодексу України встановлено, що банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

Судом встановлено, що платіжне доручення позивача № 1070 від 03.07.14. відповідало всім вимогам, встановленим чинним законодавством України, в тому числі банківським правилам.

Згідно з п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Національного банку України № 22 від 21.01.04. (у відповідній редакції) (далі - Інструкція) неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (у відповідній редакції) дата валютування - зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача. До настання дати валютування сума переказу обліковується в обслуговуючих отримувача банку або в установі - учасників платіжної системи.

У відповідності до п. 3.3 вказаної Інструкції банк отримувача до настання дати валютування, що зазначена в електронному розрахунковому документі, зараховує переказані кошти на відповідний рахунок і не пізніше наступного робочого дня згідно з порядком, передбаченим у договорі, повідомляє отримувача про надходження на його адресу коштів та дату їх валютування. Банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний зарахувати кошти на рахунок отримувача на початок операційного дня, який визначений датою валютування. Якщо дата валютування припадає на неробочий день, то банк отримувача зараховує кошти на його рахунок на початок першого робочого дня, наступного за днем, який визначений датою валютування. Операцію з перерахування коштів з відповідного рахунку на рахунок отримувача банк отримувача оформляє меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначає номер і дату електронного розрахункового документа, а також повторює текст реквізиту "Призначення платежу" цього електронного розрахункового документа.

Крім цього, відповідно до п. 3.4 згаданої Інструкції платник до настання дати валютування може відкликати кошти, які до зарахування на рахунок отримувача обліковуються в банку, що обслуговує отримувача. Лист про відкликання коштів платник подає до свого банку, який того самого дня надає банку отримувача вказівку про повернення коштів. Банк отримувача, одержавши цю вказівку, цього самого операційного дня перераховує кошти з відповідного рахунку на той самий рахунок у банку платника, з якого вони надійшли, якщо на час надходження вказівки кошти не зараховані на рахунок отримувача, та повідомляє отримувача про відкликання коштів платником.

В силу приписів ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Пунктом 2.35 Інструкції встановлено, що кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку. Банк, що обслуговує неналежного отримувача, не несе відповідальності за своєчасність подання ним розрахункового документа на повернення помилково зарахованих на його рахунок коштів.

Згідно з п. 6 Указу Президента України "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" від 16.03.1995 № 227/95 підприємства незалежно від форм власності мають повертати в п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

Як зазначалось вище, спірні кошти було зараховано 03.07.14. на рахунок, який належить відповідачу, у зв'язку з чим вони мали бути повернуті в п'ятиденний строк позивачу.

Враховуючи, що судом встановлено, що відповідачем не було повернуто спірні грошові кошти, позовні вимоги про стягнення з відповідача 5 103,00 грн. є доведеними та підлягають задоволенню.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 581,74 грн. - збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Судом здійснено перерахунок збитків від інфляції з врахуванням приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, нормативів та нормативних строків пересилання поштових відправлень, що затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.13., та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 540,55 грн. збитків від інфляції. В іншій частині в розмірі 41,19 грн. збитки від інфляції нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача на свою користь 344,81 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, розрахованих позивачем з посиланням на ст.ст. 232, 231 Господарського кодексу України, суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 зазначеного Закону).

Таким чином, з наведеного вбачається, що штрафні санкції за прострочення сплати грошових коштів можуть бути стягнуті саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

Включення процентів, які передбачено ст. 536 Цивільного кодексу України, до глави «Виконання зобов'язання» свідчить про те, що вони не належать ні до пені (ст. 549 Цивільного кодексу України, глава «Забезпечення виконання зобов'язань»), ні до процентів як виду цивільно-правової відповідальності (ст. 625 Цивільного кодексу України, глава «Правові наслідки порушення зобов'язань. Відповідальність за порушення зобов'язання»).

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти за користування чужими грошовими коштами, нараховані позивачем по обліковій ставці НБУ, в даному випадку не можуть бути стягнуті з відповідача, оскільки між сторонами розмір відсотків не погоджувався, а отже, таких домовленостей не існує.

Оскільки факту погодження нарахування чи то пені, чи то штрафу у випадку прострочення грошових зобов'язань за несвоєчасне повернення позивачу помилково перерахованих грошових коштів останнім не доведено, вимоги про стягнення 344,84 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «К ЕНД К» (03138, м. Київ, вул. Каменярів, б. 28-а; ідентифікаційний код 36629748) на користь Приватного акціонерного товариства «Виробниче підприємство «Техмаш» (49034, м. Дніпропетровськ, вул. Білостоцького, б. 118, кв. 1; ідентифікаційний код 13437402) 5 103 (п'ять тисяч сто три) грн. 00 коп. - помилково перерахованих коштів, 540 (п'ятсот сорок) грн. 55 коп. - збитків від інфляції, 1 710(одну тисячу сімсот десять) грн. 02 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.04.15.

Суддя Т.М. Ващенко