Рішення

від 23.04.2015 по справі 910/5174/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2015Справа №910/5174/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біомедінвест»

До Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» МОЗ України

Про стягнення 34 800,00 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Ольховець С.О. директор

Від відповідача: Лазаренко В.О. представник за довіреністю № 277/1 від 06.04.15.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Біомедінвест» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» МОЗ України (далі - відповідач) про стягнення 34 800,00 грн.

Крім того, в прохальній частині позовної заяви позивачем викладено клопотання про вжиття на підставі ст. ст. 66, 67 ГПК України заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові суми відповідача в межах ціни позову.

Розглянувши вказане клопотання суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Заявлене позивачем клопотання не обґрунтовано.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з п. 1.1 роз'яснення Вищого господарського суду України № 01-8/2776 від 12.12.06. «Про деякі питання практики застосування забезпечення позову», заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

При цьому, відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.11. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, згідно з п. 3 вказаної постанови, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову. Вказана правова позиція була підтримана й Вищим господарським судом України при винесенні постанови у справі № 6/166 від 13.08.08.

Дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд виходить з того, що необхідність накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. Таким чином, заявником не доведено, що невжиття заходів до забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду, а тому заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідно до підписаного між сторонами Договору поставки № 65012-20 позивач продав відповідачу товар, який не був оплачений останнім в порушення взятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим позивач вирішив звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.15. порушено провадження у справі № 910/5174/15-г та призначено її до розгляду на 09.04.15.

08.04.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому Національна дитяча спеціалізована лікарня «Охматдит» МОЗ України проти наявності заборгованості в розмірі 34 800,00 грн. не заперечує, проте, вказує на те, що відсутнє бюджетне фінансування відповідача в зв'язку з чим оплата і не була проведена відповідачем.

За результатами судового засідання 09.04.15., в зв'язку з неявкою представника позивача та невиконанням ним вимог ухвали суду від 06.03.15., розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 23.04.15., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

В судовому засіданні 23.04.15. позивачем було підтримано свої позовні вимоги.

Відповідач в судовому засіданні 23.04.15. відповідач підтримав правову позицію, викладену в відзиві на позовну заяву.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/5174/15-г.

В судовому засіданні 23.04.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.12.12. між позивачем (далі - Постачальник) та відповідачем (далі - Замовник) було укладено Договір поставки № 65012-20 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Постачальник відповідно до Договору зобов'язується поставити устаткування для

розмішування, розбризкування та зважування (код 29.24.2, лабораторне обладнання), а

Замовник - прийняти і оплатити вартість Товару та інших елементів пов'язаних з

виконанням зобов'язань по договору безпосередньо Постачальником.

Відповідно до п. 1.2 Договору, номенклатура, асортимент та кількість Товару зазначено в специфікації до Договору (додаток 1), яка с невід'ємною частиною Договору.

Сторонами було підписано і скріплено печатками специфікацію до Договору на суму 34 800,00 грн.

Загальна вартість Договору становить 34 800,00 грн. з ПДВ (п. 3.2 Договору).

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 10.1 з моменту підписання (11.12.12.) і діє до 31.12.12., але до повного виконання зобов'язань.

Згідно з п. 5.4 Договору приймання-передача товару проводиться за кількістю відповідно до видаткової накладної.

Видатковою накладною № 1262 від 14.12.12. позивач поставив відповідачу товар за Договором на суму 34 800,00 грн.

Відповідно до п. 1.3 Договору оплата здійснюється по факту поставки товару. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 3 банківських днів з дати отримання Замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій рахунок.

Згідно з п. 4.1 Договору Замовник зобов'язується зробити оплату вартості партії товару, визначеної у видатковій накладній шляхом перерахування безготівкових грошових коштів в сумі вартості товару на розрахунковий рахунок Постачальника за фактом постачання товару протягом 30 календарних днів або в залежності від дати та обсягу надходження бюджетних коштів оплата товару здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника в розмірі до 30% попередньої оплати на підставі рахунків-фактур. У разі затримки бюджетного фінансування, розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 3 банківських днів з дати отримання Замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок (п. 4.2 Договору).

Спір у справі виник в зв'язку з неоплатою відповідачем переданого за Договором товару.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт одержання товару підтверджується видатковою накладною та не заперечується відповідачем.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем поставлено товар, а відповідачем його прийнято на суму 34 800,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Разом з тим, відповідач не сплатив позивачу за товар грошові кошти в розмірі 34 800,00 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією № 3 від 06.03.14. з вимогою сплатити наявну заборгованість, проте, відповіді на вказану претензію від відповідача не отримав.

Доводи відповідача в яких він посилається на відсутність бюджетного фінансування як на підставу для відмови в позові не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 617 ЦК України та частини другої статті 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів. Така правова позиція відповідає статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод та рішенням Європейського суду з прав людини зі справи "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та зі справи "Бакалов проти України" від 30.11.04.

Аналогічної правової позиції Вищий господарський суд України висловлює у своєму інформаційному листі від 13.07.12. № 01-06/908/2012.

Крім того, судом враховано,що заборгованість за поставлений товар виникла у відповідача перед позивачем з 14.01.13. та станом на день прийняття даного рішення 21.04.15., тобто протягом більш ніж двох років не погашена.

Оскільки відповідач прийняв замовлений ним товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві його вартості, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю в розмірі 34 8003,00 грн., що складає борг відповідача станом на момент прийняття даного рішення.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» МОЗ України (01135, м. Київ, вул. В'ячеслава Чорновола, б. 28/1; ідентифікаційний код 01994089) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Біомедінвест» (01103, м. Київ, вул. Драгомирова, б. 4, офіс 122,125; ідентифікаційний код 24740569) 34 800 (тридцять чотири тисячі вісімсот) грн. 00 коп. - основного боргу, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.04.15.

Суддя Т.М. Ващенко