Рішення

від 23.04.2015 по справі 910/8511/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2015Справа №910/8511/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло Сервіс Комфорт»

до Управління освіти, молоді та спорту Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації

про стягнення 143 026, 81 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Положенцева Т.В.;

від відповідача: Моренко Ю.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тепло Сервіс Комфорт» (далі -позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Управління освіти, молоді та спорту Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (далі -відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 143 026, 81 грн., з якої: 104 181, 13 грн. - основний борг, 34 692, 40 грн. - інфляційні втрати, 4 152, 98 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 141/13 від 17.05.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.04.2015 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 23.04.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

23.04.2015 р. через загальний відділ діловодства суду представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача 104 181, 43 грн. - основного боргу, 4 152, 98 грн. - 3 % річних та 45 943, 99 грн. - інфляційних втрат, що разом становить 154 278, 40 грн.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав подану заяву по збільшення розміру позовних вимог.

Розглянувши подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, суд відзначає наступне.

Частиною 4 ст. 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи наведене, суд визнає подану заяву такою, що відповідає вимогам ст. 22 ГПК України у зв'язку з чим приймає її до розгляду.

Представник відповідача у судовому засіданні надав докази сплати суми основного боргу та заперечив проти нарахованих штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 23.04.2015 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.05.2013 р. між Управлінням освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тепло Сервіс Комфорт» укладено договір № 141/13, умовами якого передбачено, що позивач зобов'язується надати у 2013 р. відповідачеві послуги, зазначені у розрахунку вартості послуг (додаток 1 до договору), а відповідач - прийняти та оплатити такі послуги.

У відповідності до п. 1.2 розпорядження Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.12.2014 р. № 821 «Про внесення змін до структури Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, чисельності керівництва та структурних підрозділів Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації» перейменовано управління освіти Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації в управління освіти, молоді та спорту.

Відповідно до п. 1.2. договору, найменування (номенклатура, асортимент) послуг: 36.00.2. Оброблення та розподіляння води трубопроводами (технічне обслуговування теплових лічильників).

Кількість послуг: повірка 106 теплових лічильників.

Згідно п. 3.1. договору, сума, визначена у договорі становить: 156 456, 00 грн., без ПДВ.

Розрахунки проводяться шляхом оплати відповідачем після пред'явлення позивачем акта наданих послуг. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунку за надані послуги здійснюється протягом 10 банківських днів з дати отримання відповідачем бюджетного фінансування на свій реєстраційний рахунок (розділ 4 договору).

Пунктом 5.1. договору визначено, що строк надання послуг: квітень-грудень 2013 р.

Умовами п. 6.1.1. договору передбачено, що відповідач зобов'язаний, зокрема своєчасно та в повному обсязі сплачувати за надані послуги.

Даний договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2013 р. (п. 10.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були надані послуги згідно умов договору на загальну суму 156 456, 00 грн., а відповідачем прийняті надані послуги, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт: № 1 за 06 червня 2013 р, № 2 за 06 червня 2013 р, № 3 за 06 червня 2013 р, № 4 за липень 2013 р, № 5 за серпень 2013 р., № 6 за вересень 2013 р., № 7 за жовтень 2013 р., № 8 за листопад 2013 р., № 9 за 29 грудня 2013 р., які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

При цьому, відповідач за надані послуги розрахувався частково у розмірі 52 274, 57 грн., внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у розмірі 104 181, 43 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг, зокрема погашення заборгованості у розмірі 104 181, 43 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 45 943, 99 грн. - інфляційних втрат та 4 152, 98 грн. - 3 % річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 141/13 від 17.05.2013 р., суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Так, згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

З матеріалів справи вбачається, що після порушення провадження у справі відповідач провів оплату наявної заборгованості у розмірі 104 181, 43 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1589 від 16.04.2015 р., № 1577 від 16.04.2015 р., № 1576 від 16.04.2015 р., № 1579 від 16.04.2015 р., № 1578 від 16.04.2015 р., № 1575 від 16.04.2015 р., № 1574 від 16.04.2015 р., № 1585 від 16.04.2015 р., № 1584 від 16.04.2015 р., № 1583 від 16.04.2015 р., № 1582 від 16.04.2015 р., № 1581 від 16.04.2015 р., № 1580 від 16.04.2015 р., № 1586 від 16.04.2015 р., № 1587 від 16.04.2015 р., № 1591 від 16.04.2015 р., № 1592 від 16.04.2015 р., № 1588 від 16.04.2015 р., № 1590 від 16.04.2015 р.

Так, відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для припинення провадження у справі № 910/8511/15-г на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основного боргу у розмірі 104 181, 43 грн., які були сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості після порушення провадження у справі, за відсутністю предмету спору.

Таким чином, на день прийняття рішення у справі надані позивачем послуги оплачені відповідачем у повному обсязі.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача 45 943, 99 грн. - інфляційних втрат та 4 152, 98 грн. - 3 % річних за період з 01.01.2014 р. по 01.05.2015 р.

Так, згідно зі статтю 625 Цивільного кодексу України боржник, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат і встановив, що в останніх допущені помилки у визначенні періоду нарахування штрафних санкцій, розрахунок проведено за період з 01.01.2014 р. по 01.05.2015 р., тобто кінцевим період позивачем зазначено дату, яка ще не настала, проте інфляційні втрати нараховані вірно.

За розрахунком суду визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 093, 05 грн. - 3 % річних та 45 943, 99 грн. - інфляційних втрат за період з 01.01.2014 р. по 23.04.2015 р. на дату прийняття рішення по справі.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 141/13 від 17.05.2013 р., положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 093, 05 грн. - 3% річних та 45 943, 99 грн. - інфляційних втрат.

Щодо розподілу судових витрат з урахуванням часткового припинення провадження у справі, суд відзначає наступне.

Статтею 7 Закону України «Про судовий збір» врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 9) у застосуванні ст. 7 Закону України «Про судовий збір» господарським судам необхідно мати на увазі, зокрема, таке. Статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК України). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарськими судами у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК України, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Разом з тим, відповідно до п. 4.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

Таким чином, враховуючи положення ст. 49 ГПК України, суд покладає судовий збір, сплачений позивачем, на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Провадження у справі № 910/8511/15-г припинити на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України в частині стягнення 104 181, 43 грн. основного боргу за відсутністю предмету спору.

2. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло Сервіс Комфорт» задовольнити частково.

3. Стягнути з Управління освіти, молоді та спорту Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (03148, м. Київ, вул. Якуба Коласа, буд. 6-А, ідентифікаційний код - 37498536), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло Сервіс Комфорт» (02192, м. Київ, вул. Миропільська, буд. 25, квартира 105, ідентифікаційний код - 37935590) 4 093 (чотири тисячі дев'яносто три) грн. 05 коп. - 3% річних, 45 943 (сорок п'ять тисяч дев'ятсот сорок три) грн. 99 коп. - інфляційних втрат та 3 085 (три тисячі вісімдесят п'ять) грн. 57 коп. - судового збору.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 27.04.2015 р.

Суддя Бондарчук В.В.