Рішення

від 16.04.2015 по справі 916/1342/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2015 р.Справа № 916/1342/15-г

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Н.В. Комендатенко

за участю представників:

від позивача - Стуга В.В.,

від відповідача - Михайленко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Укравтозапчастина" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Оіл Сервіс Плюс" про стягнення 13351,43 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Укравтозапчастина" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Оіл Сервіс Плюс" про стягнення заборгованості за договором поставки № 83 від 29.07.2014 р. в сумі 19273,62 грн., пені в розмірі 2381,49 грн., інфляційних втрат у розмірі 640,85 грн. та 24% річних за користування грошовими коштами у розмірі 1622,16 грн., посилаючись на наступне.

29.07.2014 року між ТОВ „Укравтозапчастина" (постачальник) та ТОВ „Оіл Сервіс Плюс" (покупець) було укладено договір поставки № 83, згідно п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар в асортименті, кількості та за ціною, вказаними в заявці та погодженої сторонами письмово, в тому числі за допомогою факсимільного або електронного зв'язку. Підтвердженням факту узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є прийняття покупцем товару за видатковою накладною або за актом приймання-передачі, які після їх підписання сторонами мають юридичну силу специфікації, в розумінні ст.266 Господарського кодексу України.

Як вказує позивач, на виконання умов договору покупцеві неодноразово відвантажувався товар, за який він розраховувався у повному обсязі. Зокрема, 31.10.2014 року постачальник відвантажив покупцю товар на загальну суму 19 273,62 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № ОдРНк-004355 від 31.10.2014 року на суму 8 003,10 грн., та № ОдРНк-004360 від 31.10.2014 року на суму 11 270,52 грн., та довіреністю № 52 від 31.10.2014 року. Відтак, позивач зазначає, що належним чином виконав свої зобов'язання за вищевказаним договором.

Відповідно до п. 2.2. договору відповідач зобов'язаний був розрахуватися за поставлений товар на протязі 15 календарних днів з моменту отримання замовленого товару від постачальника. Однак, за ствердженнями позивача, всупереч умовам договору відповідач за отриманий товар у встановлений строк не розрахувався, чим порушив взяті на себе зобов'язання за вищезазначеним договором. Крім цього, позивач наголошує, що наявність боргу відповідача підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 15.12.2014 року.

Поряд з цим позивач наголошує, що відповідно до укладеного договору граничний строк оплати за видатковими накладною № ОдРНк-004355 від 31.10.2014 року на суму 8 003,10 грн., та № ОдРНк-004360 від 31.10.2014 року на суму 11 270,52 грн. - 15.11.2014 року включно.

Згідно п. 5.1. договору у випадку порушення строків оплати товару покупець в першу чергу зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення оплати та, відповідно до статті 625 ЦК України, відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 24% річних від простроченої суми боргу за весь період прострочення, а потім сплатити суму основного боргу. З огляду на вказані положення договору та ст. 625 ЦК України позивачем нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, інфляційні втрати та 24% річних, що разом з урахуванням основного боргу становить 23816,73 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.03.2015 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Укравтозапчастина" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1342/15-г, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду на 16.04.2015 р.

16.04.2015 року у судовому засіданні представником позивача була подана заява про зменшення позовних вимог, в якій позивач зазначив, що відповідач частково погасив заборгованість за отриманий товар. Зокрема, 26 січня 2015 року відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти в розмірі 2003,10 грн.; 19 та 26 лютого 2015 року було перераховано грошові кошти в сумі 6000,00 грн.; 17 березня 2015 року - 1000,00 грн., а 15 квітня 2015 року - 2000,00 грн. Таким чином, станом на 15 квітня 2015 року відповідач повністю погасив заборгованість по сплаті штрафних санкцій (пеня та 24% річних) а також частково погасив заборгованість за отриманий товар відповідно до видаткової накладної № ОдРНк-004355 від 31.10.2014 року. Відтак, сума основного боргу за отриманий товар складає 12 710,58 грн., а інфляційні втрати - 640,85 грн.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, зазначених у запереченнях на позовну заяву. Зокрема, відповідач вказує, що при розрахунку суми боргу за позовом, позивачем було зроблено декілька суттєвих помилок, які значно збільшили суму боргу, а саме після 31 жовтня 2014 року позивач більше не відвантажував товар відповідачеві. Таким чином, за вказаний позивачем період до теперішнього часу сума зобов'язань відповідача перед позивачем не зростала. Наразі відповідач посилається на те, що 26.01.2015 р. згідно платіжного доручення № 452 була перерахована сума 2003,1 грн., 19.02.2015 р. - 2500,00 грн. згідно платіжного доручення № 500, 26.02.2015 р. - 3500,00 грн. згідно платіжного доручення № 513, 17.03.2015 р. - 1000,00 грн. згідно платіжного доручення № 545, 15.04.2015 р. - 2000 грн. згідно платіжного доручення № 612, у призначенні платежу яких вказані рахунки, що відповідають оплаті по тим видатковим накладним, які зазначені в позовній заяві. Відтак, відповідач стверджує, що сума основного боргу станом на 16.04.2015 р. зменшилась. Також відповідач наголошує, що проводячи розрахунок пені та відсотків за користування грошовими коштами позивач не врахував суми коштів, які надходили на його рахунок від відповідача, тому відповідачем було проведено власні розрахунки пені та відсотків. Крім того, відповідач посилається на те, що жодним пунктом договору не передбачено нарахування індексу інфляції, тому вважає, що індекс інфляції зараховано невірно.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

29.07.2014 року між ТОВ „Укравтозапчастина" (постачальник) та ТОВ „Оіл Сервіс Плюс" (покупець) було укладено договір на поставку товару на умовах відстрочення оплати № 83, відповідно до п. 1.1. якого позивач як постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар в асортименті, кількості та за ціною, вказаними в заявці та погодженої сторонами письмово, в тому числі за допомогою факсимільного або електронного зв'язку. Підтвердженням факту узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є прийняття покупцем товару за видатковою накладною або за актом приймання - передачі, які після їх підписання сторонами мають юридичну силу специфікації, в розумінні ст.266 Господарського Кодексу України.

Згідно п. 2.1. договору орієнтовна сума договору складає 300000,00 грн. та розраховується з урахуванням податку на додану вартість. Сукупна вартість товару, вказана в видаткових накладних (актах приймання-передачі), складає суму договору.

Відповідно до п. 2.2. договору покупець повинен здійснити оплату вартості товару у термін 15 календарних днів з моменту отримання замовленого товару від постачальника. Зобов'язання покупця вважаються виконаними в момент зарахування на поточний рахунок постачальника суми, вказаної у видаткових накладних або в актах приймання-передачі товару (п. 2.3 договору).

За умовами п. 3.1 договору товар за договором постачається на умовах EXW, місце поставки - склад постачальника за адресою: 65085, м. Одеса, вул. Тираспільське шосе, 16 у відповідності з Міжнародними правилами тлумачення торговельних термінів „Інкотермс" (редакція 2010 року), з урахуванням особливостей, наведених у договорі.

Згідно п. 3.2. договору товар повинен бути наданий постачальником у розпорядження покупця протягом 7 календарних днів з дати надходження заявки.

Відповідно п. 3.3. договору моментом виконання обов'язку постачальника передати товар вважається дата отримання товару покупцем в місці поставки товару, що підтверджується документально шляхом складання видаткової накладної або акту приймання-передачі. Видаткова накладна або акт приймання-передачі підписуються повноважними представниками покупця та постачальника.

В п. 3.5 договору передбачено, що право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі чи псування товару переходить до покупця в момент передачі товару у місці поставки, вказаному у п. 3.1 договору.

За умовами п. 3.6 договору приймання товару покупцем по кількості, асортименту, комплектності, якості, тарі та упаковці товару здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством, в момент його отримання від постачальника. Постачальник додає до товару, що постачається, рахунок-фактуру, видаткову накладну або акт приймання-передачі, податкову накладну та гарантійний талон, якщо це передбачено заводом-виробником (п. 4.2. договору).

За умовами п. 11.1. договору останній набув чинності з дати його підписання і діє до 31 грудня 2014 року.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж , якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як з'ясовано судом, на виконання умов вищевказаного договору поставки № 83 позивачем було здійснено поставку відповідачу відповідного товару, про що свідчать надані позивачем до суду копії видаткових накладних № ОдРНк-004355 від 31.10.2014 року на суму 8 003,10 грн. та № ОдРНк-004360 від 31.10.2014 року на суму 11270,52 грн.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

При цьому поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, що вбачається з підпису уповноваженої особи відповідача на вказаних видаткових накладних.

Виходячи з вищенаведеного та враховуючи положення п. 3.3 договору, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем по договору згідно вищевказаних видаткових накладних, що повністю узгоджується з умовами укладеного сторонами договору.

Так, за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити цей товар у повному розмірі його вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За умовами п.п. 2.1., 2.2., 2.3. договору відповідач зобов'язаний оплатити поставлений товар впродовж 15 календарних днів з дня отримання ним товару. Тобто відповідно до укладеного договору граничний строк оплати за видатковими накладною № ОдРНк-004355 від 31.10.2014 року на суму 8 003,10 грн. та № ОдРНк-004360 від 31.10.2014 року на суму 11270,52 грн. становить 15.11.2014 року включно.

Як з'ясовано судом, на виконання свого обвозу по оплаті товару відповідачем було здійснена сплата коштів в сумі 11003,10 грн., а саме 26 січня 2015 року відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти в розмірі 2003,10 грн. згідно платіжного доручення № 452, 19.02.2015 р. - 2500,00 грн. згідно платіжного доручення № 500, 26.02.2015 р. - 3500,00 грн. згідно платіжного доручення № 513, 17.03.2015 р. - 1000,00 грн. згідно платіжного доручення № 545 та 15.04.2015 р. - 2000 грн. згідно платіжного доручення № 612.

Наразі, як вказує позивач, з перерахованих коштів відповідач частково оплатив вартість поставленого позивачем товару в сумі 6563,04 грн. по накладній № ОдРНк-004355 від 31.10.2014 року, у зв'язку з чим залишок несплаченого відповідачем товару по вказаній накладній складає 1440,06 грн., а по накладній № ОдРНк-004360 від 31.10.2014 року - не сплачено 11 270,52 грн., внаслідок чого сума боргу відповідача складає 12710,58 грн.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, вказує про невірний розрахунок позивачем суми боргу у зв'язку з невірним розрахунком штрафних санкцій за договором. Між тим вказані заперечення відповідача до уваги суду не приймаються, виходячи з наступного.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Разом з тим, з огляду на те, що за умовами договору поставки оплата товару мала бути здійснена протягом 15 календарних днів з моменту отримання товару, відповідно суд доходить до висновку про прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару по вказаним видатковим накладним.

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем повної вартості поставленого товару у встановлений строк) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (п. 3, 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, відповідно до п. 5.1. договору у випадку порушення строків оплати товару покупець, в першу чергу, зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення оплати та відповідно до статті 625 ЦК України відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 24% річних від простроченої суми боргу за весь період прострочення, а потім сплатити суму основного боргу.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищенаведене та те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за вказаним договором поставки щодо здійснення оплати за поставлений товар, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за порушення зобов'язань по договору на відповідну суму боргу, що існувала у періоді прострочення з 16.11.2014 р. по 14.04.2015 р., розрахунок якої надано до заяви про зменшення позовних вимог з урахуванням здійснених відповідачем оплат, яка склала за період з 16.11.2014 р. по 25.01.2015 р. - 1049,76 грн., з 26.01.2015 р. по 18.02.2015 р. - 429,18 грн., з 19.02.2015 р. по 25.02.2015 р. - 130,54 грн., з 26.02.2015 р. по 16.03.2015 р. - 303,78 грн., 17.03.2015 р. по 14.04.2015 р. - 656,05 грн., що разом складає 2569,31 грн.

Також обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в спірному договорі № 83 встановлено інший відсоток річних - 24%, відповідно сплаті підлягають саме 24% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати поставленого йому товару за договором, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 24% річних на відповідну суму боргу у періоді прострочення з 16.11.2014 р. по 14.04.2015 р., розрахунок яких надано до заяви про зменшення позовних вимог з урахуванням здійснених відповідачем оплат, що склали за період з 16.11.2014 р. по 25.01.2015 р. - 899,77 грн., з 26.01.2015 р. по 18.02.2015 р. - 303,00 грн., з 19.02.2015 р. по 25.02.2015 р. - 132,22 грн., з 26.02.2015 р. по 16.03.2015 р. - 243,02 грн., 17.03.2015 р. по 14.04.2015 р. - 292,74 грн., що разом складає 1870,75 грн.

Згідно ст. 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

- у другу чергу сплачуються проценти і неустойка,

- у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Отже, враховуючи зазначені положення законодавства та наявність в п. 5.1 договору поставки порядку погашення сум заборгованості, на думку суду, позивачем цілком правомірно визначено призначення здійснених відповідачем платежів в загальній сумі 11003,10 грн., зокрема позивач правомірно зарахував сплачені відповідачем суми спочатку в рахунок погашення нарахованих сум по пені і 24% річних на суму 4440,06 грн. (2569,31 грн. + 1870,75 грн.), а решту частину віднесено в рахунок погашення основного боргу на суму 6563,04 грн. по накладній № ОдРНк-004355 від 31.10.2014 року. Відтак, на день розгляду справи несплаченою залишилась сума боргу в розмірі 12710,58 грн. ((8003,10 грн. - 6563,04 грн.)) + 11270,52 грн.)

Так, несплатою позивачу залишку заборгованості за вище вказаним договором поставки відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості в розмірі 12710,58 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 р. N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97р. N 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 р. N 52/30).

У п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р. зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення та ухвалення по ньому судового рішення.

Так, суд вважає обґрунтованим здійснення позивачем нарахування інфляційних за порушення відповідачем зобов'язання щодо сплати вартості поставленого товару. При цьому з урахуванням Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених в листі від 03.04.1997 р. N 62-97р., судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань на загальну суму 640,85 грн., доданий до позову, та встановлено, що вказаний розрахунок здійснено з обранням вірного індексу інфляції у обраному періоді прострочення з 16.11.2014 р. по 14.04.2015 р. на відповідну суму боргу. Наразі суд вважає безпідставними доводи відповідача про неправильність нарахування інфляції з огляду на те, що жодним пунктом договору не передбачено нарахування індексу інфляції, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 13351,43 грн. (12710,58 грн. основного боргу + 640,85 грн. інфляції).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Укравтозапчастина" обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, тому підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Укравтозапчастина" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Оіл Сервіс Плюс" про стягнення 13351,43 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Оіл Сервіс Плюс" (65031, м. Одеса, вул. Ак. Воробйова, буд. 1-В; код ЄДРПОУ 38154630; р/р 26009404519 в АТ „Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Укравтозапчастина" (02088, м. Київ, вул. 1-го Травня, 1-А; код ЄДРПОУ 30722204; р/р 26001301002008 у ПАТ „ВТБ Банк" м. Києва, МФО 321767) основний борг за договором № 83 від 29.07.2014 р. в сумі 12710/дванадцять тисяч сімсот десять/грн. 58 коп., інфляційні втрати в сумі 640/шістсот сорок/грн. 85 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1827/одна тисяча вісімсот двадцять сім/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 21 квітня 2015 р.

Суддя В.С. Петров