Рішення

від 23.04.2015 по справі 922/2254/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2015 р.Справа № 922/2254/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Лук'яненко Ю.Ю.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс", м. Шаргород до Приватного підприємства "V.I.D.", м. Харків про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - Дягтярьов В.І. (директор, паспорт).

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до приватного підприємства "V.I.D." (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 62273,11 грн., з яких 53680,31 грн. - основного боргу, 887,96 грн. - 3% річних, 7704,84 грн. - інфляційні та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань у частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений товар відповідно до видаткових накладних № РФ-0148561 від 14.11.2014 року; № РФ-0150149 від 18.11.2014 року; № РФ-0150079 від 02.12.2014 року.

16.04.2015 року позивач через канцелярію суд надав факсограму, а саме лист вх. № 15121 та опис вкладення до цінного листа, чек Укрпошти. У факсограмі зазначає, що відповідач 07.04.2015 року частково виконав зобов'язання сплативши 5096,04 грн.

20.04.2015 року позивач надав супровідним листом (вх. № 15783) до суду докази часткової оплати відповідачем заборгованості та документи для долучення до матеріалів справи.

21.04.2015 року представник позивача надав до суду заяву (вх. № 15854), в якій зазначив про часткову оплату відповідачем боргу в сумі 5096,04 грн. та у зв`язку із викладеним зменшив розмір позовних вимог.

21.04.2015 року позивач надав до суду пояснення (вх. № 16107, факс), в яких зазначає, що представник позивача Комар О.Г. буде приймати участь у засіданні, яке призначено ухвалою Господарського суду Київської області від 09.04.2015 року у справі № 911/1099/15 на 23.04.2015 року о 12:40. Позивач просить суд провести розгляд справи буз участі представника позивача за наявними у справі матеріалами та стягнути із відповідача заборгованість у розмірі 56762,12 грн., з яких 48584,27 грн. - основна заборгованість, 473,01 грн. - 3% річних, 7704,84 грн. - інфляційні та зазначив що вимоги ухвали суду виконана у повному обсязі.

Суд, розглянувши клопотання позивача про розгляд справи без участі представника позивача, вважає його таким, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству, а тому задовольняє його.

Суд, дослідивши надану заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, зазначає наступне .

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Приймаючи до уваги п.6 Інформаційного листа від 14.08.2007 року №01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" на запитання, чи вправі позивач частково відмовитись від позову, не виключає можливості часткової відмови. Однак вона можлива лише у випадку, якщо позивачем заявлено дві чи більше вимог, і позивач відмовляється не від усіх цих вимог.

Як вбачається зі змісту наданої заяви позивача вона подана у відповідності до ст. 22 ГПК України та підписана директором ПП "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс". Зменшення позовних вимог стосується часткової відмови позивача від позовних вимог, оскільки як вбачається з матеріалів справи відповідачем після порушення провадження у справі було частково сплачено заборгованість в сумі 5046,04 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд, приймає вищезазначену заяву до розгляду та подальший розгляд справи ведеться з урахуванням цієї заяви.

Представник позивача в судове засідання 23.04.2015 року не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні 23.04.2015 року проти позову не заперечує, просить суд розгляд справи відкласти.

Суд, вирішуючи клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, виходить із наступного.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

В даному разі на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів. Проте, нових доказів відповідачем не надано та про можливість їх надання в майбутньому в відповідачем не зазначено.

Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 23.04.2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Приватне підприємство "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" (позивач) згідно усної домовленості здійснило поставку товару Приватному підприємству "V.I.D." (відповідач) на загальну суму 64862,35 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РФ-0148561 від 14.11.2014 року на суму 11182,04 грн., № РФ-0150149 від 18.11.2014 року на суму 17096,04 грн., №РФ-0150079 від 02.12.2014 року на суму 26584,27 грн. (а.с.10-12), які були підписані обома сторонами та скріплені печатками.

Товар був отриманий особисто відповідачем, про що свідчить підпис та печатка відповідача на вищезазначених видаткових накладних.

Відповідач суму заборгованості перед позивачем за поставлений товар у повному обсязі не сплатив, що є причиною виникнення спору.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 181 Господарського суду України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 175 господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дії сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України та статтей 525, 526 Цивільного кодексу України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується ( постанова Вищого господарського суду України від 28.02.2012 N 5002-8/481-2011).

Суд вважає, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору купівлі - продажу, за яким сторони не визначали строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар.

У зв'язку з чим, покупець (відповідач у даному випадку) був зобов'язаний оплатити товар після його прийняття. Тобто, накладні, за якими відповідач отримав товар, є самостійними підставами виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Термін оплати був узгоджений між сторонами у кожній видатковій накладній окремо.

Відповідач своїх зобов`язань щодо оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав, а здійснив лише часткову оплату товару в сумі 11182,04 грн. за видатковою накладною № РФ-0148561 від 14.11.2014 року.

Вищезазначена оплата підтверджується банківською випискою від 06.01.2015 року на суму 11182,04 грн., в той час як строк оплати за даною накладною настав 24.11.2014 року

Як вбачається з матеріалів справи, після порушення провадження у справі, 07.04.2015 року відповідачем було частково сплачено заборгованість в сумі 5096,04 грн., у зв`язку з чим позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо повної оплати товару у нього утворився борг перед позивачем в сумі 48584,27 грн.

Згідно зі ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та враховуючи вимоги ст.526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем та визнав наявність заборгованості в судовому засіданні, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача щодо стягнення коштів в сумі - 48584,27 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 473,01 грн. 3% річних та 7704,84 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимога про стягнення 3% річних за період з 25.11.14 року по 16.03.2015 року в сумі 473,01 грн. заявлена позивачем обґрунтовано, доведена матеріалами справи, вірно нарахована та підлягає задоволенню.

Судом здійснено перерахунок суми інфляційних втрат, нарахованих позивачем, у зв`язку з чим, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони узгодили термін оплати за видатковою накладною № РФ-0148561 від 14.11.2014 року - 24.11.2014 року.

Отже, в даному випадку, позивачем неправомірно було нараховано відповідачу суму інфляційних втрат за листопад 2014 року, оскільки строк оплати за даною видатковою накладною настає після 15 дня місяця та розрахунок інфляційних втрат починається з наступного місяця.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат за листопад 2014 року в розмірі 1271,30 грн.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з грудня 2014 по лютий 2015 року в сумі 6433,54 грн., то суд визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам. Отже, з відповідача підлягає стягненню 1786,08 грн. витрат зі сплати судового збору.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 526, ч.2 ст.530, ст. 629, 692 ЦК України, ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, ст.81, ст.ст.82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "V.I.D." (61171, м. Харків, Салтівське шосе, буд. 252, кв. 25, код ЄДРПОУ 32869102) на користь Приватного підприємства "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" (23500, Вінницька область, м. Шаргород, вул. Леніна, 272В, р/р 2600816461 ПАТ "Укргазбанк", м. Вінниця, МФО 320478, код ЄДРПОУ 33437883) 48584,27 грн. основної заборгованості, 473,01 грн. 3% річних, 6433,54 грн. інфляційних втрат та 1786,08 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат за листопад 2014 року в розмірі 1271,30 грн. - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області.

Повне рішення складено 27.04.2015 р.

Суддя О.О. Ємельянова