Рішення

від 20.04.2015 по справі 922/1032/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2015 р.Справа № 922/1032/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Лук'яненко Ю.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технології будівельного сервісу", м. Луганськ до Державного закладу "Луганський державний медичний університет", м. Рубіжне про стягнення коштів за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Технології будівельного сервісу" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Державного закладу "Луганський державний медичний університет" (відповідач) про стягнення пені у розмірі 24417,75 грн., 3% річних у розмірі 8390,02 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 40607,89 грн., штраф у розмірі 26078,46 грн. та судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором підряду № 187 від 01.08.2013 року, в частині своєчасної оплати за виконані роботи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.02.2015 року порушено провадження по справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 11.03.2015 року.

У межах строків визначених ст. 69 ГПК України та на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався з 08.04.2015 року до 20.04.2015 року для витребування документів, необхідних для повного та всебічного розгляду справи, зокрема, судом повторно зобов'язано позивача надати оригінал договору про надання правової допомоги №01-г/14 від 03.06.2014 року для визначення повноважень особи, яка підписала позовну заяву.

14.04.2015 року через канцелярію суду від позивача надійшли документи для доручення до матеріалів справи, зокрема, договір №02-г/15 від 15.02.2015 року про надання правової допомоги, клопотання про розгляд справи за наявними у матеріалах справи доказами без участі представника позивача, договір підряду №187 від 01.08.2013 року, наказ про затвердження проектно - кошторисної документації на об'єкти, кошторисний розрахунок вартості будівництва та довідки про вартість виконаних будівельних робіт.

У судовому засіданні 20.04.2015 року судом досліджено надані позивачем документи та долучено їх до матеріалів справи. Зокрема, позивачем надано оригінал договору №02-г/15 від 15.02.2015 року про надання правової допомоги.

17.04.2015 року через канцелярію суду (засобами електронного зв'язку) надійшло клопотання відповідача про відмову у задоволенні позовної заяви у зв'язку зі спливом строку позовної давності. Мотивуючи свою заяву відповідач посилається на положення статей 256, 258 Цивільного кодексу України, якими визначено поняття позовної давності та строки її обчислення, зокрема, для стягнення штрафів та пені встановлена позовна давність в один рік. Відповідач вважає, що строк у межах якого позивач мав право звернутися до суду з вимогами про стягнення штрафних санкцій закінчився 29.09.2014 року, а тому наведена обставина у розумінні ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у позові.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, додаткових заяв чи клопотань не заявляв.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 04.03.2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, судом встановлено наступне.

01.08.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Технології будівельного сервісу» та Державним закладом «Луганський державний медичний університет» укладено договір підряду №187 (далі - Договір), за умовами якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується на власний ризик виконати роботи з поточного ремонту м'якої покрівлі «Палацу спорту» відповідача згідно локального кошторису, що є невід'ємною частиною цього договору (а.с. 10-12).

Вартість передбачених договором робіт визначена у п. 1.2. Договору та у протоколі угоди про договірну ціну на виконання робіт від 01.08.2013 року №14 та складає 372 549,45 грн.

Відповідно до п. 3.2. Договору підрядник зобов'язується приступити до виконання робіт протягом трьох календарних днів з моменту підписання цього договору.

Здача-приймання виконаних робіт оформлюється приймально - здавальними актами (форми №КБ-2в і довідки «КБ-3), підписаними сторонами (п.4.1. Договору).

Порядок розрахунків врегульовано п. 5.1. Договору, згідно якого розрахунки з підрядником здійснюються на підставі актів форми №КБ-2в і довідки №КБ-3, за фактичний виконаний об'єм робіт шліхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника 100% вартості виконаних робіт, протягом п'яти банківських днів, після підписання актів форми «КБ-2в і довідки №КБ-3.

Сторонами у п. 9.1 Договору погоджено, що за порушення термінів виконання зобов'язань з винної сторони стягується пеня за кожен день прострочки у розмірі 0,1 відсотка від суми Договору, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від суми Договору.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було виконано свої зобов'язання по Договору належним чином, та у визначений термін, що підтверджується підписаними сторонами приймально-здавальними актами форми №КБ-2в і довідки про вартість виконаних будівельних робіт/ та витрат/ КБ-3 від 07.08.2013 року на суму 99989,23 грн.(а.с. 13), 15.08.2013 року на суму 99134,99 грн.(а.с. 19), 19.08.2013 року на суму 99356,34 грн.(а.с. 25); 22.08.2013 року на суму 74068,89 грн.(а.с. 31).

Проте, в порушення п. 5.1. Договору відповідач несвоєчасно розрахувався за виконані роботи, чим прострочив виконання зобов'язання.

Як зазначає позивач відповідно до виписки банку від 29.05.2014 року відповідачем було сплачено суму боргу.

Наведена обставина стала підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду про стягнення з відповідача пені у розмірі 24417,75 грн. та штрафу у розмірі 26078,46 грн., нарахованих останнім у відповідності до п. 9.1. Договору., а також 3% річних у розмірі 8390,02 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 40607,89 грн., визначених у відповідності до положень ст.625 ЦК України.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За договором будівельного підряду підрядник зобов'язується виконати будівельні роботи, а Замовник прийняти об'єкт або закінченні будівельні роботи та оплатити їх (ч.1, 2 ст. 875 ЦК України, ч. 1,2 ст. 318 ГК України).

Частиною 4 ст. 879 ЦК України передбачено, що оплата робіт за договором будівельного підряду проводиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

За частиною першою статті 854 ЦК України замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належними чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ч.4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Відповідно до ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За вимогами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення п. 5.1 договору свої зобов'язання належним чином не виконав, та не здійснив оплати виконаних позивачем робіт у визначений строк.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вартості виконаних робіт відповідно до умов договору та предметом розгляду у даній справі є стягнення пені, штрафу, трьох відсотків річних та суми втрат від інфляції, які нараховані на суму основного боргу яку відповідачем було сплачено із простроченням визначених умовами договору строків.

У зв'язку з цим позивачем нараховано 8390,02 грн. 3% річних та 40607,89 грн. інфляційних втрат.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Відповідно до листа №62-97р Верховного суду України від 03 квітня 1997 року, при визначенні періоду розрахунку інфляційних втрат, необхідно враховувати порядок застосування індексів інфляції. Згідно вказаного порядку, період нарахування визначається наступним чином. Якщо прострочка виникла до 16 числа місяця, то розрахунок здійснюється з урахуванням індексу інфляції цього місяця, а якщо прострочка виникла з 16 числа місяця, то розрахунок здійснюється без урахування цього місяця. За аналогією, якщо заборгованість погашена до 16 числа місяця, тоді індекс інфляції цього місяця не враховується, а якщо погашення заборгованості мало місце після 16 числа місяця, тоді враховується.

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України визначає рівень знецінення національної грошової одиниці Украни. Відповідні індекси щомісячно розраховуються і публікуються в офіційних виданнях ЗМІ, зокрема, в газеті «Урядовий кур'єр».

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та період за який їх було нараховано, враховуючи рекомендації Верховного суду України, суд дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок не суперечить нормам чинного законодавства, а заявлена до стягнення сума інфляційних втрат розрахована вірно, а тому підлягає до стягнення з відповідача у розмірі 40607,89 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов'язання, вимога про стягнення 3% річних заявлена позивачем обґрунтовано.

Проте, судом встановлено, що при здійсненні розрахунку 3% річних, позивачем не вірно визначено періоди їх нарахування у зв'язку з тим, що за умовами договору розрахунок за виконаний об'єм робіт проводиться протягом 5-ти банківських днів, після підписання актів форми КБ-2в та довідки №КБ-3, тоді як позивачем здійснено нарахування з розрахунку 5 - ти календарних днів.

Таким чином, здійснивши власний розрахунок суми 3% річних, суд дійшов до висновку, що належна до стягнення з відповідача сума 3% річних складає 8359,40 грн. В решті нарахованих З % річних у розмірі 30,62 грн. слід відмовити.

Щодо стягнення з відповідача, нарахованих позивачем 24 417,75 грн. пені та 26078,46 грн. штрафу, суд зазначає наступне.

Умовами п. 9.1. Договору визначено, що за порушення термінів виконання зобов'язань з винної сторони стягується пеня за кожен день прострочення у розмірі 0,1 відсотка від суми Договору, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від суми Договору.

Відповідно до ст. 611 ЦК одним з наслідків порушення зобов'язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Водночас частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім того, положеннями ст. 258 Цивільного кодексу визначено спеціальну позовну давність для стягнення штрафних санкцій, яка складає 1 рік.

Відповідно до п. 1.12. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Позивачем до матеріалів справи наданий розрахунок пені за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання по кожному акту виконаних робіт.

Враховуючи встановлений судом факт прострочення відповідачем зобов'язань, позивачем нарахувано пеню у розмірі 24417,75 грн. та штраф у розмірі 26078,46 грн. відповідачу на підставі визначених у п. 5.1. та п. 9.1. Договору.

Проте, перевіривши розрахунок позивача, суд встановив, що даний розрахунок суперечить нормам чинного законодавства, оскільки здійснений без урахування положень ст. 232 Господарського кодексу України, якими визначено шестимісячний період нарахування пені. Щодо заявленого штрафу, судом здійснено розрахунок, та встановлено, що він нарахований правомірно.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідачем під час розгляду даної справи було подано заяву про застосування позовної давності б/н від 24.03.2015 року та заяву б/н від 17.04.2015 (вх. № 523 від 17.04.2015 та), у яких останній просить суд застосувати позовну давності щодо нарахування позивачем штрафних санкцій та відмовити у їх задоволенні, зважаючи на пропущення позивачем строку, в межах якого він міг звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним у заяві про застосування позовної давності обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 Цивільного Кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 2 вказаної норми Цивільного Кодексу України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ч. 1ст. 260 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною 1 ст. 264 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу (п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 р. (далі - Постанова № 10).

Разом з тим, у п. 4.4.1 Постанови № 10 вказано, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що оплати відповідачем основного боргу, здійснені відповідачем 29.05.2014 року, не є діями, що свідчать про визнання відповідачем зобов'язання щодо сплатити пені та штрафу. Інших доказів, які б свідчили про визнання відповідачем обов'язку сплатити пеню та штраф, у матеріалах справи відсутні.

Відтак, оплата позивачем основного боргу не переривають перебігу строку позовної давності для позовної вимоги щодо стягнення з відповідача пені та штрафу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 18 лютого 2015 року у справі № 910/15786/14.

Таким чином, за виставленими формами КБ-3 перебіг позовної давності розпочався після 5-ти банківських днів, коли зобов'язання повинно було бути виконано.

Відповідно, за виставленими формами КБ-3, а саме:

- 07.08.2013 року перебіг позовної давності розпочався з 15.08.2013 року та відповідно закінчився 15.08.2014 року;

- від 15.08.2013 року перебіг позовної давності розпочався з 23.08.2013 року та закінчився 23.08.2014 року;

- від 19.08.2013 року перебіг позовної давності розпочався з 27.08.2013 року та закінчився 27.08.2014 року;

- від 22.08.2013 року перебіг позовної давності розпочався з 30.08.2013 року та закінчився 30.08.2014 року.

Враховуючи те, що подання позивачем позовної заяви до суду відбулося 19.03.2015 року з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності для вимоги про стягнення пені та штрафу за довідками КБ-3 від 07.08.2013 року на суму 99989,23 грн., від 15.08.2013 року на суму 99134,99 грн., від 19.08.2013 року на суму 99356,34 та від 22.08.2013 року на суму 74068,89 сплинув.

Згідно з ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивач причин пропущення строку позовної давності не навів, доказів поважності причин пропущення строку позовної давності суду не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 2.2 Постанови № 10 від 29.05.2013 р. роз'яснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені та штрафу є правомірною, проте у зв'язку зі спливом строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Тому позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 24417,75 грн. та штрафу у розмірі 26078,46 грн. задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України, згідно якої у спорах , що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Таким чином, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 16, 526, 530, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 46, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державного закладу «Луганський державний медичний університет» ЄДРПОУ 02010675 (вул. Будівельників, буд. 32, м.Рубіжне, Луганська обл., 93012) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Технології будівельного сервісу» ЄДРПОУ 37523085 (кв. Дружби, 5 кв.93, м. Луганськ, Луганська обл. 91040) 8359,40 грн. 3% річних, 40607,89 інфляційних втрат та 979,35 грн. судового збору.

У частині стягнення З % річних у розмірі 30,62 грн., пені у розмірі 24417,75 грн. та штрафу у розмірі 26078,46 грн. - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Повний текст рішення складено 27.04.2015 року

Суддя О.О. Ємельянова