Постанова

від 21.04.2015 по справі 927/50/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2015 р. Справа№ 927/50/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі Філімонові І.Є.

розглянувши апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства "Світанок"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.03.15року (повний текст якого складено 16.03.2015р.)

у справі №927/50/15 (суддя С.І. Михайлюк)

за позовом Селянське фермерське господарство "Світанок"

до Селянське фермерське господарство "Едельвейс"

про витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Чернігівської області передані вимоги Селянського фермерського господарства "Світанок" до Селянського фермерського господарства "Едельвейс" про витребування з незаконного володіння селянського фермерського господарства "Едельвейс" зернозбирального комбайну Claas "Мега 208", 1995 року випуску, реєстраційний номер 15990 ЯО, заводський номер 09450190 та зернової жатки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на стадії узгодження істотних умов договору купівлі-продажу відбулася передача техніки за актом приймання-передачі від 26.06.2013, однак договір укладений не був через недосягнення згоди щодо ціни (відповідач пропонував 250000грн., позивач бажав продати за 350000грн.), перехід права власності не відбувся, між сторонами відсутні будь-які зобов'язувальні відносини щодо спірного майна, яке належить позивачеві та яким неправомірно володіє відповідач.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 11.03.2015 року у справі № 927/50/15 у задоволенні позову відмовлено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позовні вимоги щодо витребування (зобов'язання повернути) майна згідно ст.ст. 387, 1212 Цивільного кодексу України не можуть бути задоволені, оскільки майно вибуло з володіння позивача у межах зобов'язальних відносин.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.03.2015 року у справі № 927/50/15 та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Чернігівської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.03.2015 року апеляційна скарга на рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.03.2015 року у справі № 927/50/15 прийнята до провадження для розгляду у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Іоннікова І.А., Тарасенко К.В. та призначено розгляд справи на 21.04.2015 року.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.03.2015 року у справі № 927/50/15 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, згідно з актом приймання-передачі предмета договору купівлі-продажу від 26.06.2013р. селянське (фермерське) господарство "Світанок", іменоване продавцем, передало селянському (фермерському) господарству "Едельвейс", яке виступило покупцем, зернозбиральний комбайн марки Claas Мега-208, 1995 р.в., серійний номер 09450190 та зернову жатку 1995р.в.

В акті зазначено, що підставою його складання є договір купівлі-продажу від 25.06.2013р. № 1-Т. Проте такий договір до матеріалів справи не наданий, судом встановлено, що договір між сторонами з такими реквізитами відсутній.

Позивач вважає, що оскільки договір купівлі-продажу зернозбирального комбайну та зернової жатки не був укладений, то вбачається, що відповідач неправомірно володіє вищезазначеним майном, добровільно повертати майно відмовляється.

Позивач в позовній заяві посилається на положення ст.ст. 387,1212 ЦК України. Приписами ст. 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння. В цивільно-правовій літературі зазначений засіб захисту отримав назву "віндикація".

У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 04.12.2012 у справі №26/133).

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, зокрема, факти, що підтверджують право власності на витребуване майно.

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Таким чином, враховуючи норми ст.ст. 387,1212 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Під незаконним володінням варто розуміти усяке фактичне володіння річчю якщо воно не має правової підстави або правова підстава якого відпала.

Власник може вимагати повернення свого майна за цим позовом лише в тому випадку, якще інша особа володіє його майном незаконно.Якщо ж володілець володіє чужим майном на законних підставах, то власник не може витребувати свою річ з такого володіння шляхом пред'явлення відикаційного позову.

З матеріалів справи вбачається, що позивач придбав комбайн зерновий Клас Мега-208, 1995 року випуску шасі 09450190, двигун № 289497 в комплекті з зерновою жаткою 5,2м, транспортним візком за договором № 11/7 від 11.07.2006року із приватним підприємцем Закревським В.П. У свідоцтві про реєстрацію машини серії АБ № 191262 зазначено, що власником зернозбирального комбайну марки Мега-208 1995 року випуску, заводський номер 09450190, двигун № 289497 є фермерське господарство "Світанок".

Згідно пояснень представника позивача зернова жатка є однією із складових частин комбайну, комбайн та жатку придбано в комплекті, на балансі господарства рахується зернозбиральний комбайн, жатка окремо не оприбутковувалася, оскільки придбавалась в комплекті.

Колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду, що за наданих сторонами матеріалів не можливо ідентифікувати жатку окремо від зернового комбайну, що у свою чергу не дає підстав визначити, яка ж саме жатка перебувала (перебуває) у власності позивача, чи дійсно жатка, що витребовується, є власністю позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 ст. 334 ЦК України передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як було зазначено вище, за актом приймання-передачі предмета договору купівлі-продажу від 26.06.2013р. селянське (фермерське) господарство "Світанок" передало селянському (фермерському) господарству "Едельвейс" зернозбиральний комбайн марки Claas Мега-208, 1995 р.в., серійний номер 09450190 та зернову жатку 1995р.в. у користування та володіння.

Зі змісту акту вбачається, що підписанням цього документу сторони підтверджують, що до покупця (відповідача) переходять усі ризики, пов'язані з користуванням та володінням предметом договору купівлі продажу. З моменту підписання цього Акта зобов'язання продавця з передачі предмета договору купівлі продажу вважаються виконаними.

Посилання апелянта на відсутність договору купівлі-продажу від 25.06.2013р. № 1-Т не може вказувати про безпідставність передачі майна, оскільки акт підписаний сторонами та скріплений печатками, відносини сторін були фактично направлені на встановлення відносин купівлі-продажу, а відсутність з боку сторін заперечень щодо здійснення фактичної оплати за поставлену сільськогосподарську техніку ще раз доводить виникнення між сторонами договірних зобов'язань.

Слід відзначити, що не будь-яке порушення порядку вибуття із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, майна є підставою для витребування його від набувача, а лише пов'язане із дефектом волі.

За таких обставин з огляду на встановлення судом існування між сторонами по справі договірних відносин, волевиявлення учасників процесу щодо реалізації спірного об'єкту, яке знаходить своє відображення у підписанні та скріпленні печатки акту приймання-передачі предмета договору купівлі-продажу та фактичної його передачі у володіння відповідачу, що у свою чергу свідчить про наявність правових підстав для користування спірним рухомим майном, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для витребування спірного майна від відповідача.

Додатково, колегія суддів наголошує на такому. Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у ст. 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна потрібно встановити всі юридичні факти, які визначені в статтях 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо (постанова судових палат у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України від 17 грудня 2014 р. у справі N 6-140цс14).

У постанові ВСУ від 11.12.2012 у справі №56/68 зауважено, що у випадку, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст. 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Місцевим господарським судом було достовірно встановлено, що позивач не є титульним володільцем майна (навпаки, титульним володільцем є відповідач), позов про визнання права власності він не пред'являв, а відтак, він не може заявляти віндикаційний позов щодо спірного майна.

Таким чином, якщо позивач вважає себе власником спірного майна, за наявності особи, яке це право оспорює, товариство не позбавлене права звернутися із позовом про визнання права власності на це майно.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта (позивача).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства «Світанок» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.03.2015 року по справі № 927/50/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 927/50/15 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко