Постанова

від 06.04.2015 по справі 804/4339/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2015 р. Справа № 804/4339/15 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Віхрова В.С., розглянувши у місті Дніпропетровську в порядку письмового провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Комфорт» про накладання арешту на кошти та інші цінності, -

ВСТАНОВИВ :

25.03.2015 р. Нікопольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (надалі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Комфорт» (надалі - відповідач) з позовною вимогою про накладання арешту на кошти та інші цінності підприємства, що знаходяться у банках на суму податкового боргу у розмірі 61526,06 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що підприємство має непогашену заборгованість перед державою, у зв'язку з чим податковий орган просить накласти арешт на кошти та інші цінності ТОВ «СК Комфорт».

Позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином. Заперечень проти позову не надав.

Відповідно до ч. 4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Згідно з ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, в письмовому провадженні.

Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши чинне законодавство, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства зборів, регулює Податковий кодекс України.

Підпунктами 16.1.3, 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України встановлено обов'язок платників податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, а також сплачувати податки та збори у строк та в розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами з питань митної справи.

Згідно ст.36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СК Комфорт» зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, код ЄДРПОУ 37951455, місцезнаходження: 53200, Дніпропетровська обл., м.Нікополь, вул. Чубаря, буд.11, корп.А.

Відповідач має податковий борг зі сплати єдиного податку та збору за спеціальне використання води у розмірі 61526,06 грн., який виник в результаті наступного.

На підставі Договору про визнання електронних документів ТОВ «СК Комфорт» №191120131 від 19.11.2013 р. з метою спрощення надходження податкової звітності відповідач подає податкову звітність в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису засобами телекомунікаційного зв'язку.

Згідно п. 32.1 - 32.3 Податкового кодексу України зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк.

Зміна строку сплати податку здійснюється у формі: відстрочки; розстрочки.

Зміна строку сплати податку не скасовує діючого і не створює нового податкового обов'язку.

У відповідності до положень ст. 100 Податкового кодексу України розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4.5 Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків, затвердженого Hаказом Міністерства доходів і зборів України 10.10.2013 р. № 574, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 р. за № 1853/24385 рішення про скасування раніше прийнятого рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) є підставою для дострокового розірвання договору.

19.08.2014 р. між податковим органом та відповідачем укладено Договір про розстрочення грошових зобов'язань №53 та прийнято рішення №50 про розстрочення грошового зобов'язання відповідно до яких строки та суми сплати розстроченого грошового зобов'язання становить 44352,71 грн. (станом на 25.09.2014 р. в сумі 11088,18 грн., на 24.10.2014 р. в сумі 11088,18 грн., на 25.11.2014 р. в сумі 11088,18 грн., на 25.12.2014 р. в сумі 11088,17 грн.).

28.10.2014 р. у зв'язку з несплатою розстроченої суми боргу податковим органом прийнято рішення про скасування розстрочення грошових зобов'язань.

21.10.2014 р. відповідачем подано податкову декларацію платника єдиного податку, відповідно до якої сума податкового зобов'язання складає 17128,41 грн.

Отже, сума податкового боргу зі сплати єдиного податку становить 61481,12 грн.

10.11.2014 р. підприємством подано податкову декларацію зі збору за спеціальне використання води, згідно якої сума податкового зобов'язання складає 117,02 грн.

З урахуванням часткової сплати у розмірі 72,08 грн. заборгованість складає 44,94 грн.

Таким чином, податковий борг відповідача всього становить 61526,06 грн., який добровільно останнім не погашений.

Згідно ст.59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

У відповідності до п.59.5 ст.59 Податкового кодексу України у разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового борту змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

На підставі ст.59 Податкового Кодексу України позивачем сформовано податкову вимогу від 07.10.2014 р. № 5418-25, яка отримана відповідачем 08.10.2014 р., що підтверджується матеріалами справи.

Доказів оскарження зазначеної податкової вимоги у судовому порядку до суду не надано,

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту органами доходів і зборів визначені статтею 94 Податкового кодексу України.

Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в п. 94.1 ст. 94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Отже, норми ст. 94 Податкового кодексу України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від предмета такого арешту.

Водночас чинне законодавство послідовно розмежовує порядок накладення адміністративного арешту на майно платника податків, відмінне від коштів, та арешту коштів платника податків.

Адміністративний арешт майна платника податків відповідно до п. 94.10 ст. 94 Податкового кодексу України накладається за рішенням керівника контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Натомість арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого пп. 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу доходів і зборів до суду. Жодного рішення податковий орган в такому разі не приймає.

Наведені норми кореспондуються з приписом п. 94.4 ст. 94 Податкового кодексу України, згідно з якою арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Зі змісту цієї норми вбачається, що компетенція щодо накладення арешту майна належить органу доходів і зборів, але така компетенція не поширюється на арешт коштів платника податку, який накладається за рішенням лише суду на підставі звернення податкового органу.

Системний аналіз норм ст. 94 Податкового кодексу України, вказує, що останні регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків, причому зміст правового регулювання викладається в єдиному контексті.

Наведене підтверджується також Порядком застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України 10.10.2013 № 568, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 р. за № 1839/24371.

Розділ VII цього Порядку визначає особливості застосування арешту коштів на рахунках платника податків як різновиду адміністративного арешту майна.

Водночас Податковим кодексом України передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені ст. 94 цього Кодексу.

Так, відповідно до пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючий орган має право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Відсутність підстав для застосування арешту коштів платника податків, передбачених пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, серед підстав для застосування адміністративного арешту, що входять до переліку, встановленого п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України (сформульованого як вичерпний), не може розглядатися як перешкода для застосування арешту коштів на рахунках платника податків у відповідних випадках.

Наведене пояснюється тим, що норма пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України є імперативною і обов'язковою до виконання, зміст її є самостійним, чітким і зрозумілим. Норми пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 та п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Так, норми п. 94.2 Податкового кодексу України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

При цьому арешт із підстав, передбачених пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, не може застосовуватися до майна платника податків, відмінного від коштів, оскільки диспозиція розглядуваної правової норми визначає предметом для накладення арешту виключно кошти та цінності, що знаходяться в банках.

Умовою застосування норми пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України Податкового кодексу України є відсутність у платника податків майна, яке може бути використане для погашення податкового боргу.

При цьому контролюючий орган має довести відсутність відповідного майна, не взагалі, а саме на момент, коли у податкового органу виникає право на стягнення податкового боргу, ефективність реалізації якого забезпечується спеціальними заходами, зокрема адміністративним арештом майна, у тому числі коштів. В іншому разі вимога про застосування арешту коштів буде передчасною, оскільки не виключається, що на момент пред'явлення відповідної вимоги майно, за рахунок якого можна погасити податковий борг, буде наявним.

У свою чергу, відповідно до пункту 95.2 Податкового кодексу України право на стягнення коштів та продаж майна платника податків виникає у податкового органу через 60 календарних днів з дня надіслання податкової вимоги, тому саме з цього моменту податковий орган уповноважений оцінювати майновий стан платника податків з огляду на наявність у нього достатніх джерел для погашення податкового боргу.

З матеріалів справи вбачається, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 26.01.2015 р. (індексний номер документу №32675719) відомості щодо наявності у ТОВ «СК Комфорт» вказаного відсутні.

Згідно листа Державтоінспекції від 06.02.2015 р. №14/1208-299 за ТОВ «СК Комфорт» транспортні засоби не зареєстровані.

Отже, у відповідача відсутнє майно для погашення податкового боргу в сумі 61526,06 грн.

Разом з тим, у підприємства наявні відкриті рахунки у фінансових установах, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться у банку.

Таким чином, податковим органом вжито передбачені податковим законодавством необхідні заходи щодо встановлення майна, яке може слугувати джерелом погашення податкового боргу.

Проте, відсутність достатнього майна відповідача унеможливлює виконання покладених на податковий орган функцій щодо забезпечення виконання платником податків своїх зобов'язань щодо погашення податкового боргу.

Відповідно до пп. 19-1.1.21 п. 19-1.1 ст.19 Податкового кодексу України на контролюючі органи покладений обов'язок щодо організації роботи та здійснення контролю за застосуванням арешту майна платника податків, що має податковий борг, та/або зупинення видаткових операцій на його рахунках у банку.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про наявність встановлених пп.20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України підстав для накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться на рахунках у банках.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано до суду жодних належних та достатніх доказів на спростування обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Виходячи з встановлених обставин справи та враховуючи вищезазначені положення чинного законодавства України, суд прийшов до висновку про задоволення адміністративного позову Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Комфорт» про накладання арешту на кошти та інші цінності.

Разом з тим, згідно з п. 10.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні, затвердженої Постанова Правління Національного банку України 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за № 377/8976 (надалі - Інструкція), обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку/ах, відповідно до статті 1074 Цивільного кодексу України не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком/ами за рішенням суду або в інших випадках, установлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. Виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою державного виконавця чи рішенням суду (у тому числі ухвалою, постановою, наказом, виконавчим листом суду) про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, установленому законом. Банк приймає до виконання постанову державного виконавця та/або рішення суду, які доставлені до банку самостійно державним виконавцем, слідчим, представником суду, органу державної податкової служби або які надійшли рекомендованим або цінним листом, відправником якого є суд, державний виконавець, слідчий, орган державної податкової служби.

Відповідно до п. 10.2 Інструкції арешт за постановою державного виконавця або за рішенням суду (далі - документ про арешт коштів) накладається на кошти, що обліковуються за рахунками, відкритими клієнтами в банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків.

Згідно з п. 10.3 Інструкції арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах.

Також, слід зазначити, що контролюючі органи мають лише відомості стосовно тих рахунків, які взяті ними на облік, та не можуть гарантувати повноту та достовірність відомостей про банківські рахунки платників податків, тому що такі дані сформовані на підставі повідомлень про відкриття рахунків в установах банків самих платників податків та/або повідомлень установ банків, що надходили до податкової інспекції згідно чинного законодавства.

За таких обставин, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача щодо накладання арешту на кошти та цінності Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Комфорт» в межах суми боргу без конкретизації номерів рахунків та установ банків з метою недопущення звуження прав позивача при виконанні постанови суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Комфорт» про накладання арешту на кошти та інші цінності, - задовольнити.

Накласти арешт на кошти та інші цінності, що знаходяться у банках Товариства з обмеженою відповідальністю «СК Комфорт» (ЄДРПОУ 37951455, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Чубаря, буд. 11, корп. А) в межах суми податкового боргу у розмірі 61526,06 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 06.04.15 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді В.С. Віхрова В.С. Віхрова Ю.Ю. Ковтун