Постанова

від 08.04.2015 по справі 808/816/15

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

08 квітня 2015 року (12 год. 05 хв.) Справа № 808/816/15 Провадження № м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Киселя Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Мащенко Д.В.,

представників:

позивача - Голікова С.М., Кольц Д.М.,

відповідача - Алавідзе К.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватної виробничо-комерційної фірми «Бірс» до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування податкового повідомлення-рішення.

06.02.2015 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватної виробничо-комерційної фірми «Бірс» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить: скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» відповідача від 23.01.2015 №0000032200, яким позивачу донараховане зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 14550,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем була проведена проведена позапланова невиїзна перевірка позивача щодо питань документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Центрокрос» за серпень 2014 року, за результатами якої складено акт від 20.01.2015 №11/08-31-22/30920860 (далі - Акт перевірки). На підставі зазначеного Акту перевірки відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 23.01.2015 №0000032200. Висновки Акту перевірки позивач вважає необґрунтованими, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення на думку позивача є безпідставними та підлягає скасуванню.

Ухвалою судді від 09.02.2015 було відкрите провадження у справі, судове засідання призначене на 25.02.2015.

У судове засідання 25.02.2015 представники сторін не прибули.

Ухвалою від 25.02.2015 за клопотанням відповідача провадження у справі було зупинено до 26.03.2015.

Ухвалою від 26.03.2015 провадження у справі поновлене, судове засідання призначене на 26.03.2015.

У судове засідання 26.03.2015 представники сторін не прибули.

Ухвалою від 26.03.2015 за клопотанням представника відповідача провадження у справі було зупинене до 08.04.2015.

Ухвалою від 08.04.2015 провадження у справі було поновлено, судове засідання призначено на 08.04.2015.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві, зокрема зазначивши, що позивачем були надані всі необхідні первинні документи, що повністю підтверджують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Центрокрос» щодо поставки продукції та є підставою для належного формування складу податкового кредиту. Зазначив, що податковим органом не встановлено жодних порушень податкового та іншого законодавства з боку ТОВ ТОВ «Центрокрос» у взаємовідносинах із позивачем, а довідка №550/22-02/39019815 від 21.11.2014 ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська підтверджує відображення у податковому обліку господарських операцій та розрахунків за період з 01.07.2014 по 31.08.2014. Зазначив, що ТОВ «Центрокрос» на момент здійснення господарських операцій і до 28.11.2014 знаходилося на податковому обліку як платник ПДВ, його свідоцтво про державну реєстрацію платника ПДВ на час здійснення цих господарських операцій не було анульоване, правочини з цими суб'єктом господарювання, а також первинні бухгалтерські та податкові документи не визнані у встановленому чинним законодавством України порядку недійсними. Вважає, що в Акті перевірки не наведено, які з наданих під час перевірки документів не відповідають вимогам законодавства та з яких саме підстав позивач не мав права включати суму ПДВ за отриманий від контрагентів у серпні 2014 року карбід кремнію чорного 54С та зерно нормального електрокорунду 14 А до податкового кредиту за цей період. Наголосив, що позивачем були надані документи, що підтверджують розвантаження і завантаження товару та визначають осіб, що брали участь у прийманні товару за кількістю і якістю. Зазначив, що у позивача не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Крім того, зазначив, що позивачем були надані ТТН щодо відвантаження на адресу контрагента-покупця ПАТ «Укрспецтерм» продукції. З наведених підстав, вважає складене податкове повідомлення-рішення неправомірним, а отже таким, що підлягає скасуванню. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав викладених у запереченнях проти позову, зокрема зазначивши, що в ході проведення перевірки не підтверджено фактичну продаж-купівлю з боку ТОВ «Центрокрос», на адресу позивача, що свідчить про те, що правочин між ТОВ «Центрокрос» та підприємствами-покупцями здійснено без мети настання реальних наслідків та в порушення п.198.1, п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту позивачем на загальну суму 11640,00 грн. Зазначив, що в ході проведення перевірки позивача не надано інформації та її документального підтвердження стосовно транспортування товару (не надано жодних товарно-транспортних накладних, актів прийому-передачі), не надано інформації, щодо умов зберігання товару, яким чином та чиїми силами здійснювались навантажувально-розвантажувальні роботи, де відбувався перехід на право власності на товар, які посадові особи з боку підприємств безпосередньо приймали участь у прийманні товару за кількістю та якістю. Зазначив, що згідно інформаційних баз НАІС ДАІ України та УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області станом на дату звірки за підприємством ТОВ «Центрокрос» відсутні зареєстровані автотранспортні засоби. Наголосив, що відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що в свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції. Зазначив, що згідно довідки ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська ТОВ «Центрокрос» документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із підприємствами-покупцями (замовниками) та підприємствами-продавцями їх вид, обсяг, якість та розрахунки за період з 01.07.2014 по 31.08.2014. Крім того, встановлено, що ТОВ «Центрокрос» 28.11.2014 було анулювано свідоцтво платника ПДВ, в зв'язку з ліквідацією за власним бажанням. Тому, вважає оскаржуване податкове повідомлення - рішення правомірним, через що просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні 08.04.2015 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у зв'язку з розглядом заперечень від 25.12.2014 №982 до акту документальної позапланової перевірки позивача №917/08-31-22/30920860, на підставі повідомлення від 05.01.2015 №1/08-31-22/30920860 та наказу відповідача від 05.01.2015 №1, у період з 05.01.2015 по 14.01.2015, була проведена позапланова невиїзна перевірка позивача щодо питань документального підтвердження господарських відносин із ТОВ «Центрокрос» за серпень 2014 року.

За результатами перевірки відповідачем було складено Акт перевірки, згідно висновків якого відповідачем встановлено порушення вимог п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 11640,00 грн. за серпень 2014 року.

На підставі Акту перевірки 23.01.2015 відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000032200, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 14550,00 грн. з яких 11640,00 грн. за основним платежем, 2910,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки Акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Відповідач в Акті перевірки позивача посилається на недотримання, позивачем, серед іншого, вимог п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України.

Згідно п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 198.1, 198.3 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Судом встановлено, що позивачем задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість за серпень 2014 року по операціях з ТОВ «Центрокрос» на суму 11640,00 грн.

05.08.2014 між позивачем та ТОВ «Центрокрос» було укладено договір №05-08/14, за яким останній зобов'язався продати продукцію (карбід кремнію чорного 54С), а позивач прийняти продукцію та сплатити її вартість. Форма доставки - доставка на склад позивача.

ТОВ «Центрокрос» на загальну суму поставки 45720,00 грн. в тому числі ПДВ у розмірі 7620,00 грн. виписало податкові накладні від 06.08.2014 №17, від 26.08.2014 №84 видаткові накладні від 06.08.2014 №17, від 26.08.2014 №84 та рахунки на оплату на зазначену суму.

Позивач розрахувався за товар у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ «Центрокрос», що підтверджується банківськими відомостями та відомостями по рахунку 631 за серпень 2014 року.

29.08.2014 між позивачем та ТОВ «Центрокрос» було укладено договір №29-08/14, за яким останній зобов'язався продати продукцію (зерно нормального електрокорунда 4А), а позивач прийняти продукцію та сплатити її вартість. Форма доставки - доставка на склад позивача.

ТОВ «Центрокрос» на загальну суму поставки 24120,00 грн. в тому числі ПДВ у розмірі 4020,00 грн. виписало податкову накладну від 29.08.2014 №90, видаткову накладну від 29.08.2014 №90 та рахунок на оплату на зазначену суму.

Позивач розрахувався за товар у безготівковій формі, шляхом переказу коштів на банківський рахунок ТОВ «Центрокрос», що підтверджується банківськими відомостями та відомостями по рахунку 631 за серпень 2014 року.

Суд зазначає, що наявні в матеріалах справи податкові накладні, видаткові накладні, рахунки на оплату, оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ «Центрокрос».

Всі вищевказані документи наявні в матеріалах справи.

На підтвердження розвантаження та завантаження товару позивачем було надано: наказ про навантажувально-розвантажувальних роботах; наказ про нарахування заробітної плати та орендної плати за орендоване майно за серпень 2014 року; приходний касовий ордер на зарплату та підзвіт за серпень 2014 року; видатковий касовий ордер на зарплату за серпень 2014 року; видатковий касовий ордер на оплату оренди автонавантажувача та вагів за серпень 2014 року; касова книга за 02.09.2014; договір оренди автонавантажувача «Балканкар»; договір оренди 1-тонних платформенних вагів.

Судом встановлено, що приймання товару здійснювалося відповідно до довіреності директором позивача Голіковим С.М. Роботи з розвантаження та завантаження проводяться на орендованому промисловому майданчику за адресою: м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 77А з використанням автонавантажувача «БАЛКАНКАР» та однотонних вагів.

Судом встановлено, що придбаний у ТОВ «Центрокрос» у серпні 2014 року карбід кремнію чорного 54С та зерно нормального електрокорунда 4А позивач використовував для виробництва карбідкремніємісткої маси МКТТ. Виготовлена карбідкремніємістка маса МКТТ була в подальшому реалізована ПАТ «Укрспецтерм», що підтверджується наданими: договором купівлі-продажу №20/02/13 від 20.02.2013; рахунком на оплату; банківськими виписками; податковими накладними від 17.07.2014 №41, від 01.08.2014 №45, від 14.08.2014 №54, від 28.08.2014 №58, від 11.09.2014 №63, від 17.09.2014 №66; видатковими накладними від 13.08.2014 №44, від 17.09.2014 №56; товарно-транспортними накладними від 13.08.2014 №Р43, від 17.09.2014 №Р55. З метою отримання від позивача придбаного товару ПАТ «Укрспецтерм» видавало голові правління довіреності від 11.08.2014 №783, від 16.09.2014 №795.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач посилається на довідку від 21.11.2014 №550/22-02/39019815 ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Центрокрос» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.07.2014 по 31.08.2014. Згідно зазначеної довідки ТОВ «Центрокрос» не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, встановлено що у ТОВ «Центрокрос» відсутні реальні постачальники карбіда кремнія чорного 54С, зерно нормального електрокорунда. Зазначено, що ТОВ «Центрокрос» 28.11.2014 було анульовано свідоцтво платника ПДВ.

Суд зазначає, що перерахування коштів легально діючими підприємствами на рахунок фіктивних підприємств, не робить ці кошти отриманими завідомо злочинним шляхом, оскільки вони вважаються отриманими під час легальної господарської та підприємницької діяльності, поки не доведено протилежне. На даний час не має будь-якого судового рішення, що надавало би оцінку взаємовідносин позивача з ТОВ «Центрокрос».

Суд зазначає, що за приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені без повного та всебічного дослідження наявної інформації.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів наявності фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним, внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентами правочинів.

Суд зазначає, що на даний час у суду відсутні відомості щодо наявності судових рішень, які б спростовували факт реальності виконання договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Центрокрос».

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угода між позивачем та його контрагентом порушує публічний порядок, суперечить моральним засадам суспільства та спрямований на заволодіння майном держави.

Також, відповідно до вимог податкового законодавства, особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

Судом встановлено, що ТОВ «Центрокрос» у перевіряємий період мало статус платника податку на додану вартість, а відтак мало право видавати позивачу податкові накладні на підтвердження факту отримання останнім товару, який надавався цим підприємством.

Також, суд зазначає, що у разі, якщо контрагент підприємства порушив законодавство при нарахуванні та сплаті своїх податкових зобов'язань, відповідальність за це несе виключно він, можливості покладення відповідальності на інших осіб законодавством України не тільки не передбачено, але прямо заборонено. Таким чином, несплата податків однією із сторін правочину чи їх приховування не є підставою для висновку про нікчемність правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон України №996-ХІV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закон України №996-ХІV визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Підпунктами 2.1., 2.2., 2.4, 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку передбачено наступне:

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд зазначає, що пред'явлені до перевірки документи є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оформлені належним чином, підписані повноважними особами підприємств, завірені печатками підприємств та повністю підтверджують факт здійснення між позивачем та ТОВ «Центрокрос» господарських операцій з поставки продукції.

З наведених вище підстав суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та необхідність його скасування.

За приписами ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Доданою до матеріалів справи квитанцією від 03.02.2015 №0413/2965524/1 документально підтверджується факт сплати позивачем судового збору в сумі 182,70 грн.

Відтак, ця сума підлягає присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватної виробничо-комерційної фірми «Бірс» до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000032200 від 23.01.2015, прийняте Державною податковою інспекцією у Хортицькому районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області, яким Приватній виробничо-комерційній фірмі «Бірс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 14550,00 грн., з яких за основним платежем 11640,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2910,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватної виробничо-комерційної фірми «Бірс» сплачений судовий збір у сумі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві гривні 70 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль